Проповідь на поминальну суботу. - 4 Листопада 2010 - Церква "Різдва Богородиці"
Головна » 2010 » Листопад » 4 » Проповідь на поминальну суботу.
11:16
Проповідь на поминальну суботу.

Сьогодні ми в черговий раз зібрались, щоб помолитись за наших рідних і близьких, які відійшли від нас в потойбічний світ. З Євангелії знаємо, що в Бога мертвих немає, в Бога всі живі. І поминальні суботи — це як дні зустрічей, як дні спілкування між живими і мертвими. І хоч ми їх не можемо почути, але вони чують наші молитви і радіють, що за них не забули. За нашими молитвами їх становище в потойбічному світі поліпшується.

Одна жіночка, яка раніше не знала, що таке молитва за покійних, розповіла, що коли прочитала поминальні молитви може вперше, то спом’янула разом з іншими родичами свого дідуся покійного. Тієї ж ночі їй наснилось, що вона прийшла до нього в гості у його кімнату. І він дуже цьому був радий. Казав при цьому, що до мене ніхто ніколи не приходить, а от ти прийшла.

Таких випадків можна назвати багато, і я про це сьогодні говорю, бо на нашій спільній молитві присутні люди, які зовсім недавно втратили своїх рідних і близьких.  Рана ще дуже болюча, здається, що зв'язок з ними навічно перерваний і сльози раз-у-раз навертаються на очі. Я знаю, що може важкими, може неприйнятними будуть для вас мої слова, але зберіться з силою і змиріться. Щоб не сталось, потрібно жити далі. В Біблії в книзі Сираха 38. 16 – 24 написано так:  

«Сину мій! Над померлим пролий сльози і, ніби ти зазнав жорстокого нещастя, почни плач; пристойно одягни тіло його і не зневаж поховання його; гіркий нехай буде плач і ридання тепле, і продовж сумування за ним, за достоїнством його, день або два, щоб запобігти осуду, і тоді втішся від суму;  бо від суму буває смерть, і сум сердечний виснажить силу. 3 нещастям перебуває і сум, і життя убогого важке для серця. Не віддавай серця твого суму; віддаляй його від себе, згадуючи про кінець. Не забувай про це, бо немає повернення; і йому ти не принесеш користі, а собі зашкодиш. 3 упокоєнням померлого заспокой і пам'ять про нього, й утішся про нього після відходу душі його».

Треба старатись заспокоїтись, але не так, щоб їх забути, а пам’ятати все хороше і молитись, щоб Господь взяв їх під Свій захист у небесних оселях. Чим більше наших молитов, тим більше їхні душі звільняються від гріхів.

Коли я став священиком, мені часто снився покійний дідусь, в якого я дитиною часто грався, можна сказати зростав біля нього, бо він жив по сусідству. Звичайно, я постійно молився за упокій його душі, і милостині старались за нього роздавати. Так проходив час, мабуть років з десять. І ось однієї ночі він знов мені наснився, що приніс величезну кількість подарунків. І відтоді більше не снився. Я так думаю, що душа його очистилась.

Тоді може виникнути питання: протягом якого часу потрібно молитись за покійних? Допоки пам’ятаємо. Бо якщо душі їх очистяться від гріхів, а ми за них молимось, то для нас буде користь. Бо вони вже будуть молитись за нас.

Візьмімо життєвий приклад. Якщо хтось з родичів знаходиться у в’язниці за гратами, то нічого не може вдіяти, щоб допомогти комусь на волі. Так само душа. Поки в полоні гріха, також не може нічого вдіяти. А коли звільниться, може допомагати земним родичам. Звільнені душі піклуються про близьких їм людей.

Ось цієї зими був випадок, сестра розповідала.  До неї прийшла сусідка і трохи затрималась. Коли зібралась додому, сестра вийшла її провести (їх квартири поряд.)  За звичаєм ще розмовляли. Відкрився ліфт і якийсь чоловік вийшов з нього, тримаючи за ручку п’ятирічну доньку сусідки. — Де ти була? — спитала вражена мати дитину. Я ж тебе в квартирі закрила! Тим більше, що дитина була в кімнатному взутті і без пальто. Виявилось, що дівчинка вийшла на балкон шостого поверху і стала заглядати, що робиться внизу. Не втрималась і впала на очах у чоловіка, який і привів її. — Мамусю, — щебетала дитина, — до мене прилетіли на крилах татко з братом (вони загинули в аварії) і на руках знесли мене на землю. Дитина впала в снігову кучугуру і навіть не поранилась.

Отже, потрібно пам’ятати, що де б хто не був, чи у цьому, чи в потойбічному світі, ми все одно єдина велика родина. І рано чи пізно нам доведеться з ними зустрітись, коли настане наш час переступити межу вічності. І як буде приємно зустрітись з тими родичами, за яких ми молились, яким допомагали потрапити до царства небесного. І як соромно буде і жаль, коли ми побачимо, що могли, мали можливість молитись і допомогти рідній чи близькій людині, але зоставались байдужими. Це нам тільки здається, що ми живі тільки в тому житті. Насправді земний шлях короткий, а майбутній, потойбічний шлях — це вічність. Тому молімось за своїх родичів, щоб коли прийде такий час і за нас помолились.

А тепер я трохи хочу змінити тему і поговорити  про трохи неприємне, зазвичай, виконуючи яке, ми набираємось гріха. Як у нас заведено?

Похоронили покійника і йдуть обідати. Розумію, що мені можуть заперечити, що так робиться «відколи світ і сонце». Звичайно, у християн цей звичай давній. Але спочатку було не так. За покійного роздавали їжу людям – жебракам, які не мали що їсти, як милостиню за упокій душі. Тепер на обідах жебраків не побачиш. Не через скупість господарів, а через те, що жебраками в теперішній час стають п’яниці, які стараються випити якомога більше спиртного на такому обіді. Та ще й своїм виглядом і поведінкою псують всім і так сумний настрій. Але у що перетворились поминальні обіди в наш час? Це вже не поминальний обід, а розважальний захід. Найперше тому, що на столах присутній алкоголь.

У Святому письмі написано, що вино веселить серце людини. І що ж виходить:  Їжте люди, пийте, веселіться, бо людина померла. Зупинімося думкою на цих словах і подумаймо: Хіба це правильно? Прости нас, Господи.

Бувають випадки, коли люди приходять, повідомляють, що ось щойно померла людина, потрібно домовитись за похорон. І часто від цих людей уже чути запах спиртного. Як же так? Адже душа покійної людини ще поряд, чекає на підтримку через молитву. Адже  вона знаходиться на незнайомій і страшній дорозі. А ми тим часом звеселяємо свої серця алкоголем.

Я розумію, що для родичів це страшний час, коли хтось помирає. І люди п’ють чарку, щоб трохи заспокоїтись. Але в тому біда наша, що ми не шукаємо спокою в молитві. Бо якби ми стали на молитву, гаряче, з сльозами просили Господа за душу, що відійшла з цього життя, то і самі б заспокоїлись, і для душі принесли б спокій і насолоду. Адже душа на перших порах ще перебуває біля тіла і водночас перед Богом. І чи приємно її споглядати, що за неї не просять, не переживають.

Натомість алкоголем звеселяють свої серця. Прости нас, Господи.

Часом приходять, люди скаржачись, що нема за що хоронити покійного, така бідність, що зачепитись ні за що. Якось одним людям запропонував: давайте так. Не платіть нічого за обряд похорону, але з умовою, що на поминальному обіді не буде спиртного. Вони подивились на мене так, ніби я з іншої планети з'явився. «Та ви що? Як без горілки? А що про нас люди скажуть?»

На жаль, певною мірою вони мають рацію. Бо у дуже багатьох людей є така надзвичайно погана звичка осудити навіть поминальний обід. І люди, мало того, що в горі від того, що покійник в хаті, ще й повинні клопотатися за обіди, часто навіть в борг брати кошти, щоб не бути осудженим.  

Знаю одну жінку, яка зарікалась ставити горілку на стіл за покійним гірким п’яницею. Але сусіди стали приносити горілку, як допомогу, і в неї не вистачило мужності не поставити її на стіл, щоб люди не подумали, що ту горілку вона зоставила для себе.

Господи, прости нас за те, що ми горілкою намагаєемось «виразити свою допомогу.

Тим часом, уже в багатьох місцевостях запроваджений такий звичай: на кладовищі роздають цукерки, а вдома обідає тільки родина. Розумію, що це прийнятне не для всіх, та все ж потрібно з усією рішучістю припинити подавання спиртного на поминках і самі обіди мають бути скромні, без надмірностей.

Господи, і на  проводах замість того, щоб згадувати покійних, ми, зустрічаючись на цвинтарі, розмовляєемо про будь що. І знову їмо, п’єемо алкоголь, куримо цигарки, звеселяючись, в той час, коли мали б посумувати за покійними. Прости нас, Господи.

       Усьому своє місце і свій час. Час веселитись і час сумувати. І нехай у нас все буде пристойно, як у хороших дітей Отця нашого Небесного. Амінь.

 

О. Леонід Лотоцький. З книги «Зміни себе».

 

Також ми опублікували акафіст за померлих щоб читаючи його ми приносили користь і померлим і собі.

 

Переглядів: 3885 | Додав: otec | Рейтинг: 3.5/4
Всього коментарів: 1
1  
I'm not easily imesesrpd but you've done it with that posting.

Ім`я *:
Email *:
Код *: