Презентуэмо нову книгу Життя як воно є. - 20 Грудня 2014 - Церква "Різдва Богородиці"
Головна » 2014 » Грудень » 20 » Презентуэмо нову книгу Життя як воно є.
13:13
Презентуэмо нову книгу Життя як воно є.

Дорогі наші читачі. Пропонуємо вашій увазі,  книгу Раїси  Лотоцьк ї—   Життя як воно є. Книга художня. Про життя православних християн. Описані події десь, колись мали місце. Тепер, з благословення чоловіка отця Леоніда Лотоцького вирішено розповісти , про свій життєвий досвід в християнстві. Книга ще  пишеться. Тому, будемо дуже раді вашим відгукам і коментарям. Будемо раді, якщо ви в коментарях розповідатимете свої історії християнського досвіду. які також могли б увійти до нашої книги.

         Життя, як воно є.

 В нічному клубі, молодь відпочивала, стараючись взяти від життя всього, що хочеться повною мірою. Гриміла важка музика, густий дим сигарет дозволяв бачити хіба що силуети. Дівчата і хлопці, вже добре напідпитку, влаштували собі дикі танці.

     Оксана, насолоджувалась тим молодим безумством. З енергетиком в одній руці і з сигаретою в іншій, вона дозволяла собі найвульгарніші рухи і захоплювалась своєю свободою. З цього підсвідомого марева її вивів зляканий зойк подруги:

  • Ксюхо, подивись!
  • Куди дивитись? - неохоче повернулася. Їй було добре, і вона геть нічим не хотіла морочити собі голову.
  • Та отямся вже, поглянь! -  тріпала її за плечі подружка.

Від побаченого серце Оксани рухнуло в п’яти. У неї зм’якнули ноги і перехопило подих: вона побачила свою маму, матусеньку, матусечку. Найпоряднішу  в світі. Шановану  у місті за… клубним столом, в компанії молодих, наглих хлопців. Мама була добре п’яна, курила і розмовляла найбруднішими словами. Хлопці облапували її, від чого вона весело реготала.

«Господи!»- прошептала враз пересохлими устами. Вона готова була провалитись крізь землю. Сором і біль гарячим вогнем обпекли  її  серце. А батько, сестра?... вони цього не переживуть. Що ж це робиться? Куди йти? Що робити? Як жити після цього? І вона закричала через свій біль, через свою розпуку: «Мамо!!!»

  • Оксано! Оксано! Прокинься! Що тобі наснилось, доню?

Дівчина злякано відкрила очі, побачила маму в місячному сяйві. Господи!! Це був сон. Це був сон! Вона кинулась до мами, обняла її і завмерла. Сльози котились  з очей, серце колотилось в грудях. А мама, тихо і ніжно гладила її, і від цього вона, як маленька дитина, заспокоїлась і усміхнулась.

  • Дякую, матусю. Ти в мене найкраща,— потисла її теплі руки.
  • Доброї ночі, рідненька.

Мама поправила ковдру і тихо пішла до своєї кімнати. А Оксана, ще довго не могла заснути. Закриє очі – і знов перед очима цей жах. Раптом вона подумала: «А якби мама, сестра чи тато побачили б як я “відпочиваю”. Від цієї думки у неї виступив холодний піт: « Ні! Ні! тільки не це! Ні! Їм буде боляче, їм буде соромно. Так ось воно що! Ось чому мені наснився цей сон! Мабуть, хтось молився за мене, щоб я це зрозуміла… Я зрозуміла. Боже, прости мене»,— прошепотіла вона, засинаючи…

       Вранці, Оксана, вирішила піти до церкви. З парафіяльним священиком вона була добре знайома, бо вчилась з його донькою в одному класі і часто бувала у них вдома. І зараз, якось внутрішня сила, вела її до храму. Цей жахливий сон, не виходив з  голови. Оксані, хотілося з кимось про це поговорити. I вона подумала, що їхній священик, зрозуміє її якнайкраще.  Мала намір, порозмовляти з ним, після закінчення Богослужіння.

       Настоятель, вийшов на проповідь і почав розповідати  про те, як він побував у рейді, в нічних клубах і барах. Великий сум і тяжкий біль звучав у його голосі, коли він розповідав про те, як відпочиває наша молодь: «Ми, батьки, наївно віримо, що наші діти, танцюють, як колись ми. Не спіть, станьте і підіть подивитись, де знаходяться ваші діти. Скільки алкоголю у них батареями стоїть на столах! Скільки ви там мерзотного побачите.»

Оксані, було не по собі. Вона багато разів чула від знайомих і самій доводилось слухати проповідь, як би про себе. Але щоб отак… Враз, у неї промайнула думка: « Виявляється, батюшка був серед людей , що ходять в рейд»,— в свідомості почало щось рухатись, складатись в якісь пазли… «Точно! Був! А я була така п’яна, що навіть не захотіла сховатись. Він же міг мене бачити!..»

Дівчині, хотілось кудись бігти, десь заховатись… «це ж і інші могли мене побачити і переказати рідним…».  Їй було дуже важко. Більшу половину цієї проповіді,  вона вже не чула. Але останні слова, її просто добили: « Згадуючи ці клуби і бари, — говорив отець, — те що я там побачив, можу сказати, що це пекло.» Мурашки знову пробіглися по  спині дівчини. Вона, зціпенівши, стояла серед храму, не звертаючи увагу на людей, що виходили  — служба вже закінчилась. Десь всередині неї, проходила внутрішня боротьба праведного з грішним. І не знала Оксана, чим ця боротьба скінчиться.

  Вивів її з оціпеніння, привітний голос свічниці Марії:

  • Оксаночко! Рада тебе бачити! Як справи, як батьки? Чого ти така сумна?
  • Дякую, Маріє Гнатівно. Щиро дякую. Все добре.

Свічниця,  похитала головою і зажурено промовила:

  • Ти знаєш, мені теж сумно. Я так розхвилювалась після розповіді отця Петра. Недобре діється серед нашого люду, ой недобре. Найстрашніше те, що за все доведеться заплатити. І страшна буде наша плата. Бо ці дикі забави, проходять в дні посту, через смерть Христову. У п’ятницю. А в неділю, коли Господь зобов’язав нас присвятити Йому час – тоді молодь вже не може піднятись після гулянь. Дорослі на базарах. В храмі нема кому палати світлом Божого Слова. От і живемо в темряві. От і керує вона нами, ох керує…

Оксана, слухала, опустивши голову, і ці слова важко доходили до

її свідомості. Все це вона зрозуміє потім, коли стоятиме на колінах з закривавленим обличчям, побита «Беркутом» у Михайлівському Соборі. Також згадає ці слова, коли побачить море крові і смерть, на війні, на Донбасі, де працюватиме медсестрою. А поки, вона виходить з храму з опущеною головою і тяжкими думками.

         Невесело, було й на душі у Марії. Вона собі і подумати не могла, що наша молодь так деградує. Бо до старості, працювала педагогом, а такі новини дуже її вразили і засмутили.

          До церкви, прийшли люди помолитись і поставити свічі. Марія наче прокинулась від важких думок  і прийнялась до роботи. Зайшов отець Петро, щоб помолитись з чоловіком, у якого були проблеми зі здоров’ям і благословити, бо він мав їхати на операцію.

Через деякий час, одна жінка, майже вбігла до храму. Розчервоніла, збуджена і не звертаючи ні на кого уваги, голосно запитала:

  • Де тут у вас свічку поставити за ворогів, щоб вони, кляті, скапали як свічка?!
  • ( Далі  читайте тут           http://cerkva.ucoz.net/news/prodovzhennja_knigi_zhittja_jak_vono_e_2_ga_chastina_pochatok_divis_nizhche/2014-12-27-166
Переглядів: 387 | Додав: otec | Рейтинг: 3.5/2
Всього коментарів: 2
0
2  
Пані Лідо! радий вас бачити на нашому сайті. Читайте книгу далі.

1  
Да разве можно ставить свечу врагам на гибель? Ведь все вернется бумерангом... только за здравие всем и врагам тоже.

Ім`я *:
Email *:
Код *: