Продовження книги "Життя як воно є" 2 - га частина. Початок дивись нижче. - 27 Грудня 2014 - Церква "Різдва Богородиці"
Головна » 2014 » Грудень » 27 » Продовження книги "Життя як воно є" 2 - га частина. Початок дивись нижче.
10:59
Продовження книги "Життя як воно є" 2 - га частина. Початок дивись нижче.

Через деякий час, одна жінка, майже вбігла до храму. Розчервоніла, збуджена. І не звертаючи ні на кого уваги, голосно запитала:

— Де тут у вас свічку поставити за ворогів, щоб вони, кляті, скапали як свічка?!

Марія перелякано прошепотіла:

—Тихіше, будь-ласка, тихіше, ви ж в церкві.

— Ой, пробачте, - трошки знизила вона голос ,— але у мене таке… мене всю трусить, мене колотить. Може у вас є води випити?

Отець Петро, який провів  відвідувача, приніс кружку з водою.

    -  Ось випийте, заспокойтесь. Заспокойтесь, прошу вас. Присядьте і розкажіть, що трапилось.

   -     Ой, отче. Слава Богу, що ви тут, - сказала жінка, випивши води і трохи оговтавшись.

  -     Ви собі не уявляєте, що зі мною відбувається. До нас, приїхав у гості брат з родиною. Ми готувались, потратились. І дуже зраділи зустрічі. Коли вони вже збирались до дому, брат, якось між іншим, сказав: «Ти знаєш, батьківську хату, ми оформили на себе.» Мені аж дух перехопило. Чекай, кажу, але ж купці уже були, ми ж домовились, що продаємо хату. А він мені каже: «Що ти так переживаєш, верну  я тобі твої гроші…»  Вони поїхали, а ми остались пригніченими і приголомшеними. Адже в нас діти студенти, ми розраховували на ці кошти.. .  Як так можна? – крізь сльози говорила жінка.

         Марія, мовчки сиділа за своїм свічним столиком. Слухаючи цю розповідь, вона думала про те, що світ перевернувся з ніг на голову. Гроші, нажива, прибутки заволоділи людським розумом. Колотиться світ, грубо виштовхується всяка правда і справедливість. Та за все доведеться заплатити, віримо чи не віримо.

         Терпляче, з розумінням слухав жінку і отець Петро. Не перебивав, бо розумів, якщо вона виговориться і виплачеться, їй стане набагато легше.

А жінка і справді згодом заспокоїлась. Вона ще трохи схлипувала і сумно запитала:

  • Що нам робити? В суд не подаси, бо свого часу ми не вступили

у спадщину, вірили в братову порядність. Надії на те, що вони нам повернуть хоча б щось – ніякої, вони борги не вертають, що вже говорити про спадщину. Як нам жити? Бо, з одного боку – брат рідний, кровний. З іншого – ворог. Саме так…ворог. Як мені соромно перед чоловіком, перед дітьми…

          Затягнулось довге мовчання. Запалені свічки ледь потріскували, час від часу чути зітхання то одного, то іншого. За дивним промислом Божим троє людей чекали від Господа відповіді, на дуже важливі питання. Нарешті, заговорив священик, і його слова звучали тихо, але впевнено  і переконливо:

  • Я розумію ваш біль і ваші почуття. Вам дійсно дуже важко…

Виходить так, що через гроші, розриваються родинні зв’язки, і найрідніші стають ворогами. І найстрашніше те, що згасає любов, яку мали до брата і його родини. Це дуже погано, бо місце любові займе почуття розчарування і спустошення. Це зруйнує вас через гроші, яких весь час не вистачає. Але ви маєте розуміти, що вони не головні в нашому житті.

  • Так, так, правду ви кажете. Але, мабуть не тільки гроші тут

важливі. Нам болить та наруга, те зухвальство, те приниження, що нам вчинили найрідніші. Отче, мій брат займає високу державну посаду, його дружина працює в  освіті. Це люди, які своїм життям, своєю поведінкою  мають проголошувати моральність, соціальну справедливість. Я думала, що так воно і є, але помилялась. Якщо вони так вчинили зі своєю сестрою, то можна здогадатись, як  поводяться з тими, хто під їх керівництвом… як мені до них відноситись? Що думати? Як молитися за них?

  • Як це не дивно буде вам чути, але насправді, вам потрібно дуже їх

пожаліти і щиро за них помолитись. Бо ваш брат, потрапив на страшний шлях. Він зараз радіє і втішається, що йому вдалося щось придбати, збагатити своє майно, впевнений, що досяг успіху. Та він не здогадується, що запустив важкий камінь розплати, який тепер буде котитись на їхню родину. Може пройти короткий час, а може і досить довгий, але ви побачите, що Господь все бачить і знає. І буде справедливість.

  • Ви серйозно, Отче? І що нічого не можна змінити?

Чому не можна? Якщо він зійде з дороги неправди і зухвальства, верне борги і попросить в Господа прощення, то все буде добре. А вам, якби тяжко не було на серці, тримайтеся, не проклинайте тих, що вас образили. За свій гріх вони і так отримають покарання,  а вам буде важко. Каратиметесь, що через ваші прокльони біда на них звалилась. Покладіть свою надію на Бога, намагайтесь не порушувати заповіді і все у вас буде добре. Господь благословить вас миром і добробутом. Ось побачите.

          Марія, яка уважно прислухалась до отця Петра, полегшено зітхнула. Умів їхній священик заспокоювати стривожені душі. Любив вивчати Святе Письмо, цим і керувався у своєму житті. Може тому так любила працювати у цьому храмі, не беручи за це жодної платні. І не зважаючи на свій досить поважний вік. Тут вона знаходила спокій своїй душі, перебувала у Божому Слові і все більше переконувалась у дії Божих законів, у їх справедливості. Це було її опорою, її підтримкою, і вона щиро дякувала за це Богу.

         Тим часом засмучена, але заспокоєна жінка, щиро подякувала батюшці, помолилась і поспішила до дому, повністю «забувши» поставити свічку на зло ворогам.

  • До побачення,- промовила до свічниці.
  • Бувайте,- відповіла та, - хай Вас Бог благословить.

         Повернувшись додому, Марія застала свого чоловіка, якого доброзичливо називала Дідо, на своєму улюбленому місці – під крислатою грушею. Там у них стояв столик з лавочками, зроблені власними руками чоловіка. Все своє життя Анатолій Дем’янович працював ковалем. Тому на їхньому обійсті були і майстерно виготовлені ліхтарі, якісь фігурки на квітниках, ну і звичайно – металева огорожа, в яку господар вклав всю свою душу. Майстерно виготовлена, гарно пофарбована і разом з тим проста і якась легка, не масивна.

  Дідо сидів в холодочку, попивав улюблений літній чай і за звичкою вже вкотре перечитував Біблію. В такі часи Марія старалась не турбувати чоловіка, хай читає. Потім все одно розповість про те, що найбільше його вразило. Бо Біблія, виявляється, дуже цікава книжка. Скільки б її не читав, постійно відкривається щось нове і нове – як бездонний океан.

Перепочивши, розігріла вечерю і пішла з нею до свого Дідо. Теплий, ласкавий вітерець наче ніжно обіймав їх. В синяві надвечір’я зелене листя на деревах, багряні жоржини, майори, чорнобривці набували якогось незбагненного відтінку. Не було в їхньому обійсті розкоші і багатства – тиша і спокій… « Ось що насправді цінне в житті, - подумала. Правду писав апостол Павло: «Щасливий той, хто задовольняється тим, що має…»

   Вони так і жили. В молодості своїй - прості радянські люди. Жили, як тепер кажуть, в середньостатистичному достатку. І скоріше купили книжку, ніж кришталь чи килимову доріжку.

   Згадуючи сьогоднішні події Марія подякувала Богу за те, що вони в своєму житті не мали таких проблем, про які розповідала жінка в церкві. Разом з тим вона ніколи не чула від чоловіка нецензурщини, знав свою міру,  і ніхто його не бачив п’яним. « Господи, дякую Тобі щиро. Мабуть, таки пощастило в житті. Прожила зі своїм чоловіком до старості, без скандалів, ревнощів. Не було проблем із законом, нічого не крали – ні в сусідів, ні в держави, не обманювали. За те користувались повагою односельців і Божим благословенням. Син також живе з дружиною в мирі і злагоді. Та й віком Бог обдарував. Таки правда написана: шукайте перше Царства Божого і правди Його, а все інше вам додасться…»

  Ці добрі думки заколисали її, аж Дідо торкнув легенько за плече, усміхаючись:

  • Ходімо вже спати, стемніло…

                                                       

Через деякий час, одна жінка, майже вбігла до храму. Розчервоніла, збуджена. І не звертаючи ні на кого уваги, голосно запитала:

  • Де тут у вас свічку поставити за ворогів, щоб вони, кляті, скапали як свічка?!

Марія перелякано прошепотіла:

  • Тихіше, будь-ласка, тихіше, ви ж в церкві.
  • Ой, пробачте, - трошки знизила вона голос ,— але у мене таке… мене всю трусить, мене колотить. Може у вас є води випити?

Отець Петро, який провів  відвідувача, приніс кружку з водою.

    -  Ось випийте, заспокойтесь. Заспокойтесь, прошу вас. Присядьте і розкажіть, що трапилось.

   -     Ой, отче. Слава Богу, що ви тут, - сказала жінка, випивши води і трохи оговтавшись.

  -     Ви собі не уявляєте, що зі мною відбувається. До нас, приїхав у гості брат з родиною. Ми готувались, потратились. І дуже зраділи зустрічі. Коли вони вже збирались до дому, брат, якось між іншим, сказав: «Ти знаєш, батьківську хату, ми оформили на себе.» Мені аж дух перехопило. Чекай, кажу, але ж купці уже були, ми ж домовились, що продаємо хату. А він мені каже: «Що ти так переживаєш, верну  я тобі твої гроші…»  Вони поїхали, а ми остались пригніченими і приголомшеними. Адже в нас діти студенти, ми розраховували на ці кошти.. .  Як так можна? – крізь сльози говорила жінка.

         Марія, мовчки сиділа за своїм свічним столиком. Слухаючи цю розповідь, вона думала про те, що світ перевернувся з ніг на голову. Гроші, нажива, прибутки заволоділи людським розумом. Колотиться світ, грубо виштовхується всяка правда і справедливість. Та за все доведеться заплатити, віримо чи не віримо.

         Терпляче, з розумінням слухав жінку і отець Петро. Не перебивав, бо розумів, якщо вона виговориться і виплачеться, їй стане набагато легше.

А жінка і справді згодом заспокоїлась. Вона ще трохи схлипувала і сумно запитала:

  • Що нам робити? В суд не подаси, бо свого часу ми не вступили

у спадщину, вірили в братову порядність. Надії на те, що вони нам повернуть хоча б щось – ніякої, вони борги не вертають, що вже говорити про спадщину. Як нам жити? Бо, з одного боку – брат рідний, кровний. З іншого – ворог. Саме так…ворог. Як мені соромно перед чоловіком, перед дітьми…

          Затягнулось довге мовчання. Запалені свічки ледь потріскували, час від часу чути зітхання то одного, то іншого. За дивним промислом Божим троє людей чекали від Господа відповіді, на дуже важливі питання.

Нарешті, заговорив священик, і його слова звучали тихо, але впевнено  і переконливо:

  • Я розумію ваш біль і ваші почуття. Вам дійсно дуже важко…

Виходить так, що через гроші, розриваються родинні зв’язки, і найрідніші стають ворогами. І найстрашніше те, що згасає любов, яку мали до брата і його родини. Це дуже погано, бо місце любові займе почуття розчарування і спустошення. Це зруйнує вас через гроші, яких весь час не вистачає. Але ви маєте розуміти, що вони не головні в нашому житті.

  • Так, так, правду ви кажете. Але, мабуть не тільки гроші тут важливі. Нам болить та наруга, те зухвальство, те приниження, що нам вчинили найрідніші. Отче, мій брат займає високу державну посаду, його дружина працює в  освіті. Це люди, які своїм життям, своєю поведінкою  мають проголошувати моральність, соціальну справедливість. Я думала, що так воно і є, але помилялась. Якщо вони так вчинили зі своєю сестрою, то можна здогадатись, як  поводяться з тими, хто під їх керівництвом… як мені до них відноситись? Що думати? Як молитися за них?
  • Як це не дивно буде вам чути, але насправді, вам потрібно дуже їх

пожаліти і щиро за них помолитись. Бо ваш брат, потрапив на страшний шлях. Він зараз радіє і втішається, що йому вдалося щось придбати, збагатити своє майно, впевнений, що досяг успіху. Та він не здогадується, що запустив важкий камінь розплати, який тепер буде котитись на їхню родину. Може пройти короткий час, а може і досить довгий, але ви побачите, що Господь все бачить і знає. І буде справедливість.

  • Ви серйозно, Отче? І що нічого не можна змінити?

Чому не можна? Якщо він зійде з дороги неправди і зухвальства, верне борги і попросить в Господа прощення, то все буде добре. А вам, якби тяжко не було на серці, тримайтеся, не проклинайте тих, що вас образили. За свій гріх вони і так отримають покарання,  а вам буде важко. Каратиметесь, що через ваші прокльони біда на них звалилась. Покладіть свою надію на Бога, намагайтесь не порушувати заповіді і все у вас буде добре. Господь благословить вас миром і добробутом. Ось побачите.

          Марія, яка уважно прислухалась до отця Петра, полегшено зітхнула. Умів їхній священик заспокоювати стривожені душі. Любив вивчати Святе Письмо, цим і керувався у своєму житті. Може тому так любила працювати у цьому храмі, не беручи за це жодної платні. І не зважаючи на свій досить поважний вік. Тут вона знаходила спокій своїй душі, перебувала у Божому Слові і все більше переконувалась у дії Божих законів, у їх справедливості. Це було її опорою, її підтримкою, і вона щиро дякувала за це Богу.

         Тим часом засмучена, але заспокоєна жінка, щиро подякувала батюшці, помолилась і поспішила до дому, повністю «забувши» поставити свічку на зло ворогам.

  • До побачення,- промовила до свічниці.
  • Бувайте,- відповіла та, - хай Вас Бог благословить.

         Повернувшись додому, Марія застала свого чоловіка, якого доброзичливо називала Дідо, на своєму улюбленому місці – під крислатою грушею. Там у них стояв столик з лавочками, зроблені власними руками чоловіка. Все своє життя Анатолій Дем’янович працював ковалем. Тому на їхньому обійсті були і майстерно виготовлені ліхтарі, якісь фігурки на квітниках, ну і звичайно – металева огорожа, в яку господар вклав всю свою душу. Майстерно виготовлена, гарно пофарбована і разом з тим проста і якась легка, не масивна.

  Дідо сидів в холодочку, попивав улюблений літній чай і за звичкою вже вкотре перечитував Біблію. В такі часи Марія старалась не турбувати чоловіка, хай читає. Потім, все одно розповість про те, що найбільше його вразило. Бо Біблія, виявляється, дуже цікава книжка. Скільки б її не читав, постійно відкривається щось нове і нове – як бездонний океан.

Перепочивши, розігріла вечерю і пішла з нею до свого Дідо. Теплий, ласкавий вітерець наче ніжно обіймав їх. В синяві надвечір’я зелене листя на деревах, багряні жоржини, майори, чорнобривці набували якогось незбагненного відтінку. Не було в їхньому обійсті розкоші і багатства – тиша і спокій… « Ось що насправді цінне в житті, - подумала. Правду писав апостол Павло: «Щасливий той, хто задовольняється тим, що має…»

   Вони так і жили. В молодості своїй - прості радянські люди. Жили, як тепер кажуть, в середньостатистичному достатку. І скоріше купили книжку, ніж кришталь чи килимову доріжку.

   Згадуючи сьогоднішні події Марія подякувала Богу за те, що вони в своєму житті не мали таких проблем, про які розповідала жінка в церкві. Разом з тим вона ніколи не чула від чоловіка нецензурщини, знав свою міру,  і ніхто його не бачив п’яним. « Господи, дякую Тобі щиро. Мабуть, таки пощастило в житті. Прожила зі своїм чоловіком до старості, без скандалів, ревнощів. Не було проблем із законом, нічого не крали – ні в сусідів, ні в держави, не обманювали. За те користувались повагою односельців і Божим благословенням. Син також живе з дружиною в мирі і злагоді. Та й віком Бог обдарував. Таки правда написана: шукайте перше Царства Божого і правди Його, а все інше вам додасться…»

  Ці добрі думки заколисали її, аж Дідо торкнув легенько за плече, усміхаючись:

  • Ходімо вже спати, стемніло…

                                                       

Переглядів: 257 | Додав: otec | Рейтинг: 1.0/1
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: