Продовження книги "Життя як воно є..." 4-a частина. початок дивись нижче. - 11 Січня 2015 - Церква "Різдва Богородиці"
Головна » 2015 » Січень » 11 » Продовження книги "Життя як воно є..." 4-a частина. початок дивись нижче.
12:53
Продовження книги "Життя як воно є..." 4-a частина. початок дивись нижче.

 

** *

   На свято Миколи Чудотворця  отець Петро з півчими зібрались їхати у сусіднє село. Там отець також мав парафію, і вони їхали на урочисте богослужіння.

Півча Ірина звернулась до півчої Галини:

  • От добре тобі сестричко, така струнка стала, а я ніяк не можу схуднути. Дивись як ти хутенько уже вмостилась, а я поки сяду в машину, то й захекаюсь.

 Галина сумно посміхнулась.

  • Ірино, Ірино. Чи ж ти не знаєш, що я через хворобу схудла. Звичайно, рухатись мені тепер набагато легше. Але, чи мені тобі розповідати, як я перемучилась? Побільше рухайся і бережи своє здоров’я! – доброзичливо побажала подрузі.
  • Ой так, дівчатка так, – підтримала розмову Марія, – будьте обережні з мріями. Бо вони мають властивість збуватися, але на жаль, часто не так, як нам хочеться. Мені батько колись бувальщину розповідав. Задумав його сусід корову продати. Перед базаром молиться проситься: Господи, зроби так, щоб на базарі був тільки я і моя корова (думаючи, що всі тоді схочуть її купити). Ранесенько удосвіта повів корову продавати. Шлях неблизький, холодно, пізня осінь. Тим часом пустився сніг, зайнялась така заметіль, що ледве він до того базару добрався. І що думаєте, не збулась його мрія? Збулась! Він дійсно був один зі своєю коровою, ніхто більше не прийшов у таку негоду.

   Усі весело засміялися з такої пригоди. А священик промовив: так так, краще своє життя, свої турботи так само і здоров’я Богові доручити і цілком Йому довіритись.

  • Так, розмовляючи, вони вже виїхали з Озерного. Безкрайнє синє небо над полями мануло погляд. Узбіччя квітували. Дерева вже покрилися густим, свіжим листям. Минула давно зима, ось вже й літо на порозі. Отець Петро запропонував:
  • А хочете я вам історію розповім про мрію?
  • А нумо! Розкажіть отче.
  • Так ось слухайте. Звернувся до мене немолодий уже чоловік з проханням охреститись. Добре, кажу охрещу. Але, дозвольте запитати що ж так пізно?
  • Ну, - відповідає,- в дитинстві батьки не похрестили, а самому було байдуже. Так і жив.
  • А зараз, що спонукало до цього?
  • Скажу, не повірите, отче.
  • Чому не повірю? Повірю. Мені про багато чудес Божих доводилось чути. Думаю що й ви щось цікаве розповісте.
  • Моя дружина, – почав чоловік свою розповідь, – коли сердилась на мене, завжди нехристом прозивала. Мовляв, що з тебе візьмеш, якщо ти навіть не хрещений. Часто це траплялося. Сварлива була. Так мені ці слова набридлі. Вже я якось не витерпів та й кажу їй:
  • Ну що ти присікаєшся. Нехрист та й нехрист. Що з того, що ти хрещена. Та ти мати гнеш гірше п’яних чоловіків. Чи може ти в церкву ходиш, чи нужденним допомагаєш? Хрещена вона… От як зміниш свою поведінку то я й охрещуся. Дивно, але моя жінка прикусила язика. Потихеньку помаленьку в хаті тихіше стало. Через якийсь час до церкви стала навідуватись. Чудеса скажу вам, не міг повірити. Як так може людина змінитись? Тай подумав собі: я ж обіцянку дав. Треба виконувати. Щоб назад не перемінилось. Для дружини моє хрещення має бути сюрпризом. Покличу на саму подію.
  • От і таке буває – закінчив священик свою розповідь. Правду кажете Маріє, мрії мають властивість збуватися. Але старайтесь мріяти про добре для себе і для всіх людей.
  • Тим часом вже під’їхали до церкви. Стали виходити. Раптом з-за рогу вигнались сполохані коні з навантаженим дровами возом. Чоловік, що сидів на тих дровах, щосили намагався заспокоїти коней, та йому це не вдавалось. Заледве підвода з страшним гуркотом їх минула, як віз потрапив у велику вибоїну і перекинувся. Важкі колоди накрили чоловіка а коні не змогли тягнути перевернутого воза і  зупинились. Всі, хто був біля церкви, кинулись допомагати. Чоловіка з-під колод витягли добре побитим і закривавленим. Слава Богу живим. Надійшов його сусід, святково одягнений, він поспішав до церкви. Дізнавшись, що сталося, сплеснув руками.
  • Миколо, я ж тебе просив. Свято сьогодні, ходімо до церкви. Треба було тобі нині працювати? Бачиш, що з того вийшло?
  • Коли швидка забрала Миколу до лікарні, усі мовчки побрели до церкви. Після служби отець Петро не став казати проповідь, як це робив за звичай. Бо сам Господь через цю пригоду звернувся до людей. Тільки чи всі це зрозуміли?

    Далі буде

Переглядів: 266 | Додав: otec | Рейтинг: 1.0/1
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: