Продовження книги "Життя, як воно є..." 11-та частина. Початок дивись нижче. - 17 Травня 2015 - Церква "Різдва Богородиці"
Головна » 2015 » Травень » 17 » Продовження книги "Життя, як воно є..." 11-та частина. Початок дивись нижче.
11:33
Продовження книги "Життя, як воно є..." 11-та частина. Початок дивись нижче.

     На свято в честь пам’яті Марії Магдалини, парафіян в церкві було порівняно небагато. Може ще й тому, що був понеділок а в основному вірячи молились під час недільного богослужіння.

     Марія Гнатівна в такі дні залишала свій свічний ящик і молилась з усіма на церкві. Звернула увагу на двох жінок, яких у цьому храмі бачила вперше. Вони дуже уважно слідкували за ходом літургії. З цікавістю вислухали проповідь. Після закінчення служби, Марія зауважила що вони не поспішають іти, а чекають на священика, час від часу виглядаючи на вівтарні двері. Вона подумала що о. Петро може вийти через паламарку, і вони його не дочекаються. Тож вийшла на вулицю побачити, чи стоїть ще його автомобіль, і священик дійсно вже збирався їхати.

  • Отче, -  звернулась Марія. Чомусь мені здається, що на вас дві жіночки чекають у церкві.
  • То чому ж ви мене не покликали?
  • Та вони мене про це не просили. І не з нашого вони Озерного. Але наче вони вас чекають.

     Жінки тим часом вийшли з храму, і побачивши отця Петра,  поспішили на зустріч.

     Пізнавши в  одної з них ту жінку, яку вони з Василем підвозили по дорозі з Києва, він був приємно здивований.

  • Оце так несподіванка, -  промовив весело. -  Як це ви тут опинились? Я радий вас бачити.

Галина тримаючи під руку свою подругу промовила хвилюючись:

  • Ми приїхали, щоб подякувати вам. Ви мені тоді так допомогли. Я в той же день пішла миритись і ось ми знову спілкуємось і маємо з того велике задоволення. Сам Бог вас тоді послав. -  Подруга, усміхаючись лиш згідно кивала головою.
  • Дякувати Богу, -  щиро усміхнувся священик. -  Порадували ви моє серце доброю новиною. Але як ви мене знайшли?
  • По книгах, - відповідали одна перед одною. Так і знайшли. В них і адреса і телефон.
  • Так, цікаво, цікаво. Та що ми тут стоїмо на сонці. Давайте присядемо ось в холодочку.

Марія тим часом принесла холодного напою який був дуже доречний у літню спеку. Розмова була цікавою. У жінок після прочитаних книг виникло дуже багато запитань. І отець терпляче відповідав, в душі радіючи їхньою небайдужістю і цікавістю. Розпитавши про те і про інше, Галина дуже серйозно спитала:

  • Отче, нам вже  багато років. Мабуть, вже за половину нашого віку вже минуло. Чи можемо ми ще щось в Бога заробити? Інші з дитинства моляться. А ми?

 Її подруга Ліда заперечила.

  • Та мабуть краще пізно ніж ніколи.
  • Давайте на те подивимось з іншої сторони,  -  сказав о. Петро.
  • Правда, є такі люди, що вірують і моляться з самого дитинства і до останнього подиху. Але є й такі, до самої смерті так і не зрозуміють Божої правди. А між тим Господь нікого, хто до нього звертається, не залишає без нагороди. Ніколи не пізно прийти до Бога. Ось, згадайте розбійника, який страждав на хресті поруч з Ісусом. Він врятувався буквально за кілька годин перед смертю.
  • Так, я читала про це у вашій книжці, -  озвалась Галина. Але не можу я цього зрозуміти. Чесне слово, не можу. Це ж що за така справедливість. Все життя вбивав, грабував, і на тобі — до раю. Хіба може таке бути?
  • А ви не звернули увагу, що разом з Ісусом страждали два розбійники?
  • І що?
  • Чому тільки один потрапив в райські оселі? Іншому дісталось по заслугах. Чому так сталось?

     Уже не молоді жінки сиділи біля столика наче за шкільною партою. О. Петро пропонував їм вирішити, на перший погляд прості задачки, але не такими простими вони виявились. Галина ж була дуже допитливою, любила дискусії, і якщо вже щось її зацікавило, то намагалась вияснити це для себе в повній мірі. Ліда ж з цікавістю слухала, не наважуючись ставити питання ось так просто, як це робила її подруга. Галині ж хотілось відповісти і вона розміркувавши сказала:

  • Та він здається просив про щось Ісуса. Ага, згадала, він просив, щоб Христос згадав його у Своєму Царстві. Інший, навпаки насміхався з нього. Та все одно. Чи дає це йому право, проживши злочинне життя, опинитись в раю?
  • Бачите Галино? Ми собі хочемо судити про Бога за нашими людськими мірками. Але Господь говорить: «Мої дороги — не ваші дороги».
  • Як це?
  • Ну, почнемо з того, що Бог є любов. Він добрий і милосердний. Настільки добрий, що нам і осягти це своїм розумом неможливо. Добрий, люблячий, але й справедливий. За гріхи може відібрати свою опіку від людини, і тоді вона страждає від нападів, від злих сил.
  • Може й так. Але за що розбійникові рай? Просто так? То на що тоді молитись, тримати пости, якщо все так просто?
  • Ну, бачите, не у кожного буває такий шанс звернутись з проханням безпосередньо до Господа Ісуса Христа. Але що ж відбулось насправді?
  • Розкажіть.
  • З розбійником відбулось те, що має відбутись з кожною людиною, яка хоче спасти свою душу для вічності.
  • Що ж?
  • Він зрозумів що не простий чоловік страждає поряд. Розбійник не оставив своє серце кам’яним, не насміхався з Ісуса, не знущався як інший. Цей, по життю злочинець, дивлячись на Ісуса Христа, проникся до Нього жалем і співчуттям. Адже знав, що нема у Нього провини. Знав, скільки Христос чудес творив, щоб допомогти людям. Безкорисливо, тільки щоб допомогти їм. Знаєте, Господь любить кожну людину, не зважаючи на її життя, і до останньої миті шукає можливості, щоб спасти її душу для Царства Небесного. Єдиною умовою для цього має бути бажання цієї людини. Нікого насильно Бог не спасає. І ось коли в зачерствілій, окутаній темрявою душі розбійника сяйнув промінець співчуття і доброти, це стало як би шпаркою, через яку Господь освітив його почуття розумінням, світлом Своєї любові. Уявіть собі, що ви жили довго-довго в темній хаті з малесеньким вікном. І якщо б ту хату освітити великим світлом, то скільки б недоліків ви б там побачили. Відразу кинулись би прибирати. Я за час своєї практики священства не раз чув від людей, що віра приходила до них чуттєво. Вони прямо відчували тілесно, як щось змінилося. Це відбувається тоді, коли хтось шукає Бога, і настає мить, коли Дух Святий сходить  на людину і їй наче пелена з очей спадає. Вона розуміє і вірить, що є Господь, є Його присутність і Його промисел. Мабуть щось подібне відбулось і з розбійником. Переносячи надважкі муки і біль на хресті, він знайшов у собі сили підтримати невинного чоловіка, що страждав поруч.  І зрозумівши під дією Духа Святого, що Ісус насправді є Богом, лиш скромно попросив: «Згадай мене Господи коли прийдеш у царство Твоє.» Подивіться. Він не просив, щоб Господь спас його від смерті, чи принаймні спас його від болю. Не проявляв нахабства, лиш сказав «Згадай про мене Господи, що ми разом страждали». Ці слова розбійника були дуже дорогими і значеними для Бога. Дуже важливими для Ісуса Христа. Дивіться. Бог Отець посилає Свого Єдинородного Сина на землю не просто так. Його місія була розповісти людям, як вони можуть спастися. А тоді через муки, через Свою смерть потрапити до пекла, щоб розрушити його і визволити праведні душі. За три роки проповідів знайшлася певна кількість людей, які повірили Спасителю, прийняли його Євангелія. Та їх було порівняно небагато. І вже перед Свою смертю, злочинець - розбійник приймає Його як Бога, вірить Йому. Це порадувало Ісуса у тих стражданнях. Я б сказав зміцнило, підбадьорило. Бо ж задля цього Він прийшов. Спасти якнайбільше душ для Царства Небесного. Тому і сказав розбійнику: «Сьогодні ти будеш зі Мною в раю».
  • Але ж його життя, отче. -  Ніяк не могла змиритись Галина. - Хіба такі можуть увійти в рай?
  • Такі не можуть. Але розбійник був уже не той. Бачите, коли людина знаходить Бога, то у цьому світлі розуміє неправильність свого життя. Як би розбійник не вмер на хресті, а зостався жити, його життя кардинально змінилося б. Він і проводив праведне життя, і Христос про це знав. Адже Він серцевидець.
  • Он воно що, -  промовила Ліда. І як же воно виходить? Зустрічаються в раю люди, які проводили праведне благочестиве життя і до церкви ходили, і поклони били. А в раю зустрічаються з страшним злочинцем, вбивцею???
  • Цікаве запитання і надзвичайно важливе, - пожвавішав о. Петро. Я б сказав, що у відповіді на це питання, знаходиться суть християнства. Його дорогоцінна перлина, в якій захована істина.
  • Нічого собі, -  здивувалась Галина. -  Вона відчула якесь невимовне хвилювання, її серце частіше закалатало в грудях. Було таке відчуття, що вона зараз має переступити поріг в незбагнене таїнство. Ліда також запитально підвела погляд.
  • Розумієте, - промовив священик, -  у рай не можуть потрапити люди заздрісні, непримиренні, ті що не вміють прощати, ті що не вміють любити. В Святому Письмі написано: «Якщо б Я мав міру, щоб переставляти навіть гори, якби Я навіть тіло Своє віддав на спалення, та якщо Я любові не маю, то Я ніщо…» Любов, ось найперша і найважливіша умова спасіння. Недарма ж перша заповідь «Возлюби свого Господа Бога свого всією душею і всім серцем своїм. Возлюби ближнього свого як самого себе». Тому, я собі так думаю, що люди, які були в раю, побачивши поряд розбійника були щиро раді з того, що йому вдалось спастись, що він не упустив свого шансу хоч і в останні години свого життя.

     Жінки були трохи спантеличені. Хіба таке буває? Хіба таке можливо? Скільки ворогів, неприятелів, суперників в нашому житті. І що? Їх треба любити? Як так можна? Галина вирішила, що вона обов’язково приїде сюди ще і розпитає о. Петра і про це. Але сьогодні її голова вже була переповнена думками. Їй треба було якось поміркувати, подумати над усім почутим. Після деякої паузи мовчанку порушила Ліда.

  • Пробачте, але все одно не зрозуміло. Як же воно так виходить? Одні жили праведно, а інші злочинно, а нагорода однакова?
  • Бачите, ми знову вийшли на людську справедливість, -  сказав священик.  - Не так убого. Є в Євангелії така притча. Вийшов господар рано вранці, щоб знайти робітників по винограду. Він узяв тих, що чекали на роботу, і вони працювали у нього до вечора, згодившись на зарплату в один динарій. Та на протязі дня господар знову і знову приводив у виноградник нових робітників. Останніх привів об одинадцятій годині, і вони попрацювали тільки одну годину. Але усім їм господар заплатив по одному динарію. Ті, що прийшли зранку стали нарікати. Як це так? Ми цілий день працювали, а ті тільки годину, а плата однакова! Як це так? Не справедливо! Але господар відповів спокійно: ми ж з вами домовлялися, що працюватимете за динарій. Чи не так?
  • Ну так.  Чому і тим о динарію дали?
  • Друзі, відповів господар. Чи не маю я права розпоряджатися своїми коштами?

Давайте розглянемо це з іншої сторони. У Господа приготовлено милості і скарбів для людей незрівнянно багато. І кожен з нас може цими скарбами користуватися. Кожен має таку можливість. Не тільки в потойбічному світі, але вже тут у земному житті. А от повірите в це чи не повірите, приступити чи не приступити до Престолу Благодаті залежить від кожного з нас.І ті люди, які багато років служать Богу, не можуть дорікати «мов прибулець». І не мають права гніватись - ось тільки прийшли і одразу допомогу отримають. По-перше, не можуть так казати, бо це протидіє любові. А з другого боку, ніхто з нас не може розпоряджатись Божою ласкою і Божою милістю. Бо Господь цим розпоряджається і, повірте дуже досконало.

     Подруги слухали розповідь о. Петра, і наче пили чисту прохолодну воду в спекотний день. Те, що здавалось недосяжним для розуміння, тепер було простим і зрозумілим. Для слухання так. А от для виконання, мабуть що не так легко.

  • Послухавши вас, отче, здається, що спастися легко. Але реально, мабуть дуже важко, -  зробила висновок Галина.
  • Так, маєте рацію. В Біблії в книзі Єздри написано скільки людей спасеться.
  • І скільки?
  • Єздра порівнює це так, що спасеться стільки людей, як наче одна крапля з великої хвилі. Отже, треба дуже старатись, щоб потрапити в цю малу кількість. Тим більше це доступно кожній людині. Але доступно, це мало сказано. Господь запрошує, прийдіть до Мене всі. Не поодинокі. А всі. І наслідуйте Моє царство, яке Я для вас приготував. Господь все зробив, що від Нього залежало. Навіть Сина Свого віддав як жертву. І як говорив Бог через пророка Ісаю: Якщо гріхи ваші будуть як сажа, то після покаяння і виправлення Я вибілю їх і зроблю білішими від снігу. Та все залежить від вибору кожного з нас.
  • Так, звичайно, сказала Галина. Дякуємо вам щиро, отче, за цікаву розмову. Стільки часу нам вділили. Будемо мати про що говорити, - з любов’ю подивилась на подругу. -  Мабуть підемо ми вже. Помоліться ,щоб ангел охоронець був з нами.
  • О! Щиро усміхнувся о. Петро. Тепер не один, а багато ангелів вас охоронятимуть.
  • Це ж чому?
  • Ну бачите, якщо якесь приміщення стоїть пусте, то його ніхто не охороняє. А якщо завезуть туди якісь дорогі речі, то ставлять сторожа. А якщо щось цінне, то кількох сторожів. Ваші серця і душі сьогодні наповнені непустими думками, а животворчими помислами про Божу правду. Отже ангели будуть охороняти вас щоб злі сили не розганяли цих міркувань. Чим більше запрошуватимете Бога у свої серця, тим більшу охорону матимете.
  • От ви нас підбадьорили, - заусміхались жінки. -  Дякуємо вам дуже.

     Подруги тепер частенько приїздили на службу Божу.  Мабуть недаремно вони тоді посварились. А Господь навіть сварку повернув на добро, бачачи їх щирі серця.

Переглядів: 371 | Додав: otec | Рейтинг: 1.0/1
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: