Того дня у домі Волянюків було людно і гамірно. Святкували Батьків, дуже поважний ювілей. Зібралась вся велика родина. З онуками і правнуками. Вже пристарілі батьки тішились зустрічі. Гралися з найменшими. Діти готували святковий обід, а батькам запропонували відпочити.
Нарешті усі зібрались за великим святковим столом. Після благословення всі урочисто співали молитву Господню. І це було найурочистішим моментом. Згадались слова апостола Павла: ось, я і діти що дав мені Бог!
Не було для батьків Волянюків нічого важливішого в цьому житті як те, щоб їхні нащадки любили Бога понад усе на світі. І ближніх своїх як самих себе. Бо знали, що люблячи і слухаючи Бога вони будуть і добрими дітьми, і в родинах все буде гаразд і серед людей поводитимуться пристойно.
Усі Волянюки, були людьми творчими. Співали, грали писали вірші складали пісні. І до цього свята добре підготувалися. На великому екрані передивлялися давні фотографії. Батьки згадували дитячі пустощі. Дивились фото і відео коли бать
...
Читати далі »