Про печаль. - Мої статті - Каталог статей - Церква "Різдва Богородиці"

Каталог статей

Головна » Статті » Мої статті

Про печаль.

Про печаль.

В   ім'я Отця і Сина І Святого Духа.

Сьогодні тема нашої проповіді — про печаль. Кожен із нас, в своєму житті переніс більшу чи меншу печаль. Можливо сьогодні хтось це переживає. Печаль - це проміжок часу, який є неприємний, нерадісний для життя. В той час стривожене серце. Людина смутна в той час, невесела. Бо нема чому радіти, коли в неї є печаль.

Але печаль буває різна. Буває розлука з рідними і близькими. Буває, людина втрачає здоров’я. Або ми  несподівано чуємо інформацію про своє погане здоров'я, чи про погане здоров'я наших рідних і близьких. Та чи інша негативна інформація, робить з нами погані речі. Ми ходимо наче в тумані, наче в якісь хмарі, в темноті. Ми ні про що інше не можемо думати.

Інколи печаль нападає, коли людину зраджують друзі, знайомі чи навіть рідні. Чи є випадки, коли обкрадають когось. Дійсно, печалей перераховувати можна багато. Але найбільша печаль, коли ми втрачаємо рідних і близьких нашому серцю.

Що люди роблять, коли приходить печаль? Буває, застосовують різні методи. Одна людина жаліється кожному, бо її болить. Кого зустріне, близького чи знайомого, говорить про свою біду. В неї вже і робота не ладиться, вже й апетиту нема. В іншої людини, коли приходить печаль, взагалі опускаються руки. Вона вже як той човник пливе по воді. Ніхто ним не веслує. Куди вода понесе, туди й понесе. Так і в житті. Що буде зі мною те й буде.  

Інші люди не витримуючи печалі, буває спиваються. Бо боротись не в силі. Ще інші накладають на себе руки. І таке буває. Ось до чого доводить печаль.

Але печаль, не має бути нормою нашого життя. Бо вона розрушає людину. І якщо щось подібне трапляється в нашому житті, ми повинні завжди знаходити вихід. Потрібно боротися з тою бідою, з тою печаллю. Як поступати в таких випадках нам підказує Сам Ісус Христос. Адже Він був в такому стані. Читаємо  в Євангелії, як перед стражданням  Ісус говорив: нині стривожена душа Моя, що маю казати? Бо Він вже не мав що сказати. Але молив  Отця Свого Небесного, якщо можливо, хай мине Мене чаша ця. Ця гірка чаша, яка Його чекала. Але потім додає: але не так як Я хочу, але як Ти Отче. Бо Я прийшов на цю годину. Ви знаєте, це була велика печаль Ісуса Христа, напередодні свого страждання. Адже він знав що на Нього чекає.

Ми живемо своїм життям, ми не знаємо що з нами буде завтра, після завтра, чи через рік. Ми все надіємось на краще.  А якщо несподівано, на нас напливає якась негативна інформація, ми тоді смутні. Але Ісус Христос знав що Його очікує. І тому Він говорить такі слова, що Моя душа засмучена. І настільки засмучена, і настільки була в печалі, що нам цього і не зрозуміти. Ми поверхово можемо зрозуміти тому,  що і самі буває переживаємо з якоїсь причини.

А якщо ми замислимось, спробуємо уявити, що Христос знав усе. Що Його будуть зраджувати, навіть продавати.   Що від Нього відвернуться Його друзі. Що повтікають навіть самі близькі учні. Та мало того, Христа  зрадили ті Його учні, які належали до малого кола, які знаходились біля Нього при житті. Але Він знав і про те, скільки ще нанесуть Йому ран своїми гріхами ті люди, які будуть жити після Його розп'яття. До речі до них відносимось і ми з вами. В Своєму тяжкому передчутті, Він не раз ділився з слухачами Своїм болем. Бо Ісуса Христа, який жив в слабкому людському тілі, це дуже турбувало.

І ось, під цим неймовірно важким тягарем, Він молиться: Отче, якщо можливо, нехай мине Мене чаша ця.  

Отче, якщо можливо, хай мине Мене ця чаша. Бо важко було неймовірно. Ось так і ми повинні просити і благати Господа. Але не пів хвилини, не пів години, можливо місяці і роки буває людина в тяжких муках знаходиться. Але просити, не відступати. Найголовніше не відступати. Мабуть кожен знає, як важко молитися, коли людина в печалі знаходиться. Коли вона стривожена. Тоді  молитва не йде, людина скована, в неї опускаються руки,  нема настрою до молитви. Мабуть її в той час легше якесь каміння тягати, але щоб тільки думати про свою печаль. Але уявіть собі, що когось закидало камінням в печері. І якщо людина подумає що це кінець, то вона може в цій печері загинути. Але коли вона почне пробувати рухати це каміння, то обов’язково знайде можливість хоч дірочку проштовхнути, чи навіть якийсь камінь відвалити і вийти на волю.

Тому, у важкий час, якраз і потрібно молитися. В той час, коли людина несе молитву до Господа, знаходячись в печалі, це рівняється  до посту. Рівняється до великого подвигу. Ви знаєте, можливо молитва може навіть не йти, можливо, перечитавши, проговоривши молитви, ми навіть не пам'ятаємо що сказали. Але все одно молитись і молитись. І так кожного дня; молитись і не відступати. Тому, що ми бачимо: Ісус не відступав від молитви.

І от прийшов той день, та година близька до розп’яття. І знову ми бачимо: Він йде в сад молитися. Бере Своїх учеників самих близьких: Івана Якова і Петра. Ідіть, говорить, зі Мною. Помолимось. Важко Йому було. Він так молився лежачи на камені, що Іоанн Богослов писав, що з Його чола стікали не тільки краплі поту, а навіть краплі крові. Наскільки Він страждав.

А от ученики не могли молитися, засинали. Так як і ми часом буває засинаємо, або відходимо від молитви. Ви знаєте як це часто буває. Один праведник бачив видіння через сон: до Господа велика черга людей з своїми проханнями і потребами. І з тої черги багато відходять не дочекавшись. Постояли трошки, відійшли. Постояли, відійшли. Але каже він стою в цій черзі і приходить Божа Мати. Говорить до нього: — стій в черзі, дочекайся свого, дочекайся. І ти отримаєш. Бо бачиш, скільки відійшли не дочекавшись. І нічого не отримали.

Коли в нашому житті виникають проблеми, печаль чи страждання, то переважна більшість людей все таки звертається до Господа про допомогу. Та дуже часто буває, що попросивши раз , може вдруге, вирішують що Бог їм не допоможе. І відступають від Бога. Шукають інших шляхів, або й переносять все як є, очікуючи кращих часів, які часом можуть і не настати.

Але тут хочеться сказати: Хоч як важко, але не потрібно відступати. В той час не треба нарікань. Мовляв: Господи, за що мені це? Та не тільки нарікання бувають. Часом є таке, що люди ще й гніваються на Бога мовляв: це несправедливо, що зі мною діється. Але цього ні в якому разі не потрібно робити. Адже ми вже отримали рану. І якщо будемо гніватись і нарікати, то залишимо її відкритою, доступною для злих сил. Які і так поколотили нашим життям, а тепер і далі будуть рану ятрити.

Одна молода жінка, зоставшись з двома дітьми після смерті чоловіка, тримала велику образу на Господа, що таке горе сталось. Нарікала і гнівалась. Мовляв де той Бог? Але пройшов час, її донька вечором затрималась з друзями. Мама ж не спала, не знаходила собі місця, очікуючи доньку. Вийшла з хати в ніч і зрозуміла, що вона, ось, одна. Темно навколо. І в душі темно. Ніякого просвітку. Нема нікого хто б її допоміг у цю хвилину.

— Господи, вирвалось із змученої душі. Господи, не покидай нас. Прости, що я завинила перед Тобою гніваючись і нарікаючи. Охорони мене з дітьми, бо до кого мені звернутися крім Тебе?  

Коли в скорому часі її дитина повернулась, жінка зрозуміла, що не треба нарікати. Бо злий дух тільки й чекає цього, щоб і далі колотити її життям. Вона щиро покаялась. І надалі, постійно перебуває в молитві і прославляє Господа, охороняючи тим самим себе і дітей від всяких напастей.

Отже рану потрібно заклеїти пластиром. А для цього, треба подякувати Господу за все, що з нами відбувається. Прославляти Його і просити  підтримки у важкі часи. Бо ніяка нечисть не може перебувати там, де прославляється Господь. І як уже говорилось; дочекаймось своєї черги.

Ми повинні пам’ятати, що Бог не дасть людині перетерпіти більше, ніж вона може винести. Бо Він нас створив, Він знає наші можливості. Ось буває, що ми чуємо, що в якоїсь людини трапилась якась велика біда. Проходить час, і ми зустрічаємо цю людину веселою і життєрадісною. Це означає, що Бог благословив її новим життям.

Згадаймо, як апостоли були розчаровані і в великій печалі після смерті свого Вчителя. Адже вони залишились ніким не захищені. Як мале стадо серед розлючених вовків. Вони закрились в домівці ховаючись від людей, бо думали, що і їх чекає участь Ісуса Христа. Але несподівано їх смуток змінився на радість, а страх у велику сміливість. Бо вони побачили чудесне Христове воскресіння.

Бог Сам зійшов на землю, оселившись в людському тілі. Став довершеною людиною, знаючи, які неймовірно важкі страждання Йому доведеться перенести. Бо він знав і ми повинні пам’ятати, що все перейде. Та  навіть знаючи це, Христос постійно молився, щоб Отець не лишав Його своєю підтримки. І хоч як було надзвичайно важко, Христос мужньо перетерпів надважкі страждання, перейшовши навіть через смерть, щоб нам усім допомогти. І цим Він переміг. Бо більше Йому таких мук не доведеться терпіти.

І ось. Коли в когось із нас виникає якась проблема, доручімо її вирішення Господу. Молімось і твердо вірмо. І Господь вирішить все якнайкраще.  Він найде прекрасний вихід із положення. Але нам потрібно не відступати. Нам дійсно потрібно Його благати, молитися, щоб дійсно закінчилася та чи інша печаль, яка найшла на нас.

Якщо було щось таке в нашому житті, а ми не молились і відступались, то ми грішили. Ми зневірялися. І не тільки мали проблеми, а ще й гріха заробили. Тому давайте в житті надалі пам’ятати і знати, що єдиний лік від того, щоб не випало на нашу душу, це те, що ми повинні покладати надію тільки на Бога і Він обов’язково прийде нам на допомогу, в важку хвилину нашого життя. Навіть якщо прийшла розлука з рідними і близькими, навіть через смерть. І в цьому Господь обіцяє нас розвеселити. Тому, що прийде ще час, Він воскресить всіх і скаже: ось, зустрічайтеся. А інші земні наші проблеми, їх легше вирішити.  І в тому також Він готовий нам допомогти. Амінь.

о. Леонід Лотоцький.  з книги Дарунок небес

Категорія: Мої статті | Додав: otec (16.10.2010)
Переглядів: 484 | Рейтинг: 3.0/2
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: