Таїнство шлюбу - Мої статті - Каталог статей - Церква "Різдва Богородиці"

Каталог статей

Головна » Статті » Мої статті

Таїнство шлюбу
Таїнство Шлюбу.
 Шлюб – це особливого роду відносини між чоловіком і жінкою, які довірили себе один одному, заключили заповіт на все життя. В Святому письмі написано: (Бут. 2,24;) «покине тому чоловік свого батька та матір свою, та й пристане до жінки своєї, і стануть вони одним тілом». І в Євангелії від Матвія (19,4-6) Христос підтвердив ці слова додавши: «кого Бог спарував, людина нехай не розлучає». А в книзі пророка Малахії коли Господь через пророка картав свій народ за всілякі гріхи за які вони були покарані, то в главі 2, в 14 вірші, серед інших провин вказується, що покарання і «за те, що засвідчив Господь між тобою, й жоною юнацтва твого, якій ти невірність вчинив, а вона ж подруга твоя і законна дружина Твоя»! 
Шлюб був встановлений Господом для того, щоб чоловік і дружина могли виявляти один одному взаємну допомогу, для збільшення людсь-кого роду і для росту церкви. А також, щоб не розвивалось всяка нечистота (статева розпущеність і беззаконня. Шлюб призначений для всіх людей, але Божа воля в тому, щоб люди які належать до Його народу, вступали в шлюб тільки з єдиновірними і бажано з свого народу. Про це сказано зокрема в цих місцях Святого письма: (1 Кор. 7,39; 2 Кор. 6,14; Езд. 9,10; Неем. 13,23-27. Малахії 2. 11). Неможна досягнути повної єдності, якщо подружжя виховане в різному релігійному і етнічному світо-гляді.
  У християнській релігійній обрядовості таїнство шлю¬бу утвердилося на Русі чи не найпізніше — в XVI ст. Так як християнству уже понад 2000 років, то вінчання порівняно молода традиція. В Візантії на протязі довгого часу вінчали в більшості багатих людей, тоді як прості люди обмежувались благословенням єпископа і спільним причастям. 
  Той чин вінчання, який ми маємо на сьогоднішній день, сформувався в 9-10 столітті в Візантії. Цей обряд являється як би синтезом церковного богослужіння і греко – римських народних весільних звичаїв. Наприклад обручки. Використовуються ще з тих часів, коли в знатних вельможних людей були поширені персні – обручки не тільки як прикраси, але й свого роду – печатки, якими можна було скріпити юридичний документ, написаний на восковій табличці. Обмінюючись такими печатями чоловік і жінка довіряли один одному все своє майно і персні були як свідчення взаємного довір’я і вірності. Це символічне значення так і закріпилось за обручками. Вони стали символом вірності, єдності, нерозривного сімейного союзу. Завдяки цьому обмін і одягання шлюбних обручок ввійшло в Богослужбовий чин шлюбу.
  Подібно обручкам в богослужбовий чин ввійшли і вінці. Їх тримають над головами нареченого і нареченої. В церковному розумінні вони сві-дчать про царське достоїнство молодої пари яким потрібно будувати як би своє царство, яким для них стане їх сім’я. Присутні вінці не тільки завдяки народним звичаям, але й Візантійським церемоніалам. 
Вінчання само по собі коротко можна охарактеризувати як бажання молодої пари попросити Божого Благословення на щасливе сімейне життя. Це таїнство, в якому наречений і наречена, добровільно обіцяючи вірність одне одному перед священиком і Церквою, благос-ловляються на подружнє співжиття на зразок спілки Христа з Церквою. І їм випрошується благодать чистої однодушності для благословенного народження і християнського виховання дітей. 
Шлюб між чоловіком і дружиною благословив Господь при створенні Адама і Єви. Господь тоді благословив перших людей і сказав їм: «Плодіться, розмножуйтесь, заповняйте землю і володійте нею».(Буття 1. 28). Христос Спаситель підтвердив святість шлюбу. І освятив його Своєю присутністю на весіллі в Кані Галилейській.
  Чесне подружжя й ложе не скверне – то велика святиня перед Богом. Шлюб тоді законний, коли він освячений Церквою. Без того немає шлюбу, а є лише беззаконне співжиття. Про це говорив Христос самарянці: «Ти п’ять мужів мала, але й той, що тепер маєш, не є тобі муж» (Ін. 4, 18).
За велику вірність Господь нагороджує подружжя. І навпаки, подружня зрада дуже гнівить Бога. Найтяжчий смертельний гріх – це перелюбство (зрада дружині чи чоловікові). Апостоли твердо зазначають, що перелюбники, зрадники, розпусники Царства Божого осягти не зможуть. Адже для того і благословив Господь шлюб щоб кожен бувши вірним своєму чоловікові чи дружині не мав причин шукати когось іншого. Десята заповідь прямо каже: «Не перелюбствуй», В часи Старого Завіту за подружню зраду побивали камінням. 
 Вчення Ісуса про шлюб (Мф. 5,31.32; 19,8.9) потрібно розуміти так, що подружня невірність (гріх перелюбства), розрушає шлюбний заповіт і дає право на розлучення. Хоч найкраще було б примирення. І той з подружжя через кого розвід стався; чи через гріх подружньої зради, чи з причини іншої недопустимої поведінки в союзі двох рівних людей, спонукає свого чоловіка чи дружину на гріх перелюбства, так як вони вимушені одружуватись вдруге. 
В 10й заповіді говориться: Не бажай дружини ближнього свого». Навіть заборонено бажати в думках. Бо як говорив Христос: «той хто дивиться на іншу жінку з похітливим бажанням, той вже чинить гріх перелюбу в серці своєму». Мається на увазі, що як би трапилась можливість такому чоловікові згрішити з тою жінкою на яку він задивляється, то він би звичайно з того скористався. В тому плані хочеться звернутись особливо до жінок, які спеціально одягаються так, щоб викликати подібні думки в чоловіків. В Євангелії про це сказані суворі слова: хто спокусить когось до гріха, тому краще камінь надягти на шию і кинутись в воду. 
 Про те, як повинні чоловіки і жінки поводитись в шлюбі писав апостол Павло в посланні до Єфесян: дякуючи завжди за все Богові й Отцеві, в ім'я Господа нашого Ісуса Христа, підкоряючись один одному в страху Божому. Жінки, коріться своїм чоло¬вікам, як Господові, бо чоловік є голова жінки, як і Христос гла¬ва Церкви, і Він же Спаситель тіла. Але як Церква підкоря¬ється Христу, так і жінки своїм чоловікам у всьому. Чоловіки, любіть своїх жінок, як і Христос полюбив Церкву і віддав Себе за неї, щоб освятити її, очистивши водяною купіллю через слова; щоб поставити її перед Собою славною Церквою, яка не має плями, чи вади, чи чогось подібного, але щоб вона була свята і непорочна. Так повинні чоловіки любити своїх жінок, як свої тіла: хто любить свою жінку, любить самого себе. Бо ніхто ніколи не мав ненависті до своєї плоті, а годує і гріє її, як і Господь Церкву, бо ми члени тіла Його, від плоті Його і від кісток Його. Тому залишить чоловік батька свого і матір і пристане до жінки своєї, і будуть двоє одна плоть. Тайна ця велика; я гово¬рю щодо Христа і Церкви. Отже, кожен із вас нехай так любить свою жінку, як самого себе; а жінка нехай покоряється своєму чоловікові». 
 Апостол підтверджує особливу відповідальність чоловіка як керівника і захисника дружини. І такому чоловікові про якого описується в даному фрагменті Святого письма, дружина має бути покірна. Проте відмінність ролей в сім’ї не значить, що дружина нижча за чоловіка: як носії образу Божого вони мають рівне достоїнство і рівну цінність. І повинні виконувати свої сімейні ролі на основі взаємної поваги.
Саме по собі вінчання не вбереже сім’ю від розлучення, не позбавить тих чи інших труднощів. Але тільки від чоловіка і жінки які вступили в шлюб залежить як саме вони проведуть своє сімейне життя. Чи будуть вони отримавши Боже благословення у чині вінчання намага-тись іти шляхом виконання настанов Господніх і отримувати Божу допомогу, чи сприймуть обряд вінчання як простий обряд і залишаться з своїми сімейними труднощами наодинці. 
Вінчатися можуть тільки хрещені наречений і наречена. Існує церковна традиція, згідно якої молоді люди перед вінчанням (приблизно за тиждень) разом сповідаються отримуючи настанови священика перед таким важливим кроком в їхньому житті. Після сповіді приймають Святе Причастя. Часто молодим забороняють вживати їжу до вінчання моти-вуючи це тим, що їм даватимуть пити вино і думають що це Причастя. Насправді молодим у чині вінчання дають вино з водою пити з спільної чаші в знак того, що і радість і смуток вони мають ділити спільно. 
Таїнство шлюбу у Православ'ї здійснюється посеред церкви перед ана¬лоєм, на якому знаходяться хрест і Євангеліє. Складається вінчання з двох окремих частин: заручин та вінчання. У минулому ці дві частини були розведені у часі. Часто між ними проходили роки. Але нині вони зазвичай зводяться у одне чино послідування. 
За¬ручини здійснюються так. Наречений стає праворуч, наречена -ліворуч. Священик тричі благословляє їх запаленими свічками і дає їм у руки ці свічки як знаки подружньої любові, благословенної Господом. Після молитви до Бога про дарування усяких благ і ми¬лостей зарученим і щоб Він благословив їхні заручини, з'єднав і зберіг їх у мирі та однодумності, священик благословляє й заручає обручками, заздалегідь покладеними на престол для освячення.
Після заручин відбувається вінчання. При цьому священик молить Господа благословити шлюб і послати на тих що вступають у нього, Свою небесну благодать. Також вінчання включає читання з пос-лання апостола Павла де говориться про важливість Таїнства шлюбу і про взаємні обов’язки чоловіка і дружини. І з Євангелії, де говориться про присутність Самого Господа на весіллі в Кані Галилейській. 
Як видимий знак Божої благодаті священик покладає на наречених вінці , а потім тричі благословляє їх обох разом, промовляючи: «Господи, Боже наш, славою і честю вінчай їх!». Поєднуючись шлюбом вони п’ють вино з однієї поданої їм чаші, на знак того, що віднині вони повинні жити одно-душно, поділяючи радість і горе. Триразове ж обходження їх за священиком навколо аналоя служить знаком духовної радості і торжества. Виголошуються очікування виконання зобов'язань, покладених на подружжя, та всіх обіцянок, які вони дали один одному приватно. Завершується таїнство вітанням подружжя. 
Сім'я є основою Церкви Христової.
  Таїнство шлюбу не обов'язкове для всіх, але особи, які добровільно залишаються неодруженими, зобов'язані проводити чисте, непорочне і дівствене життя, яке, за вченням Слова Божого, вище за шлюбне життя і є одним з найбільших подвигів (Див.: Мф 19, 11-12; 1 Кор. 7, 8, 9, 26, 32, 34, 37, 40 та ін.).
 Богу дуже не подобається коли чоловік з дружиною розлучаються.(Мал. 2,16), але Він таку ситуацію передбачив (Втор. 24,1-4);і це як сказав Христос було зроблене по людському жорстокосерді. (Мф. 19,8). Коли Ісуса Христа спитали «Коли розлучення дозволене?», Він відповів що розлучення не дозволене ніколи(19,3-6), але оскільки серця людей ожорсточені розлучення хоч і остається злом, іноді може бути допущене. 

Тому Церква визнає, що трапляються ситуації, коли подружжю краще розділитись. Дозвіл на повторний шлюб залежить від рішення єпархіального єпископа. Зазвичай вдівці можуть одружитись вдруге, як і окремі розлучені. Чоловіку не дозволяється бути священиком, якщо він або його дружина були розлучені. Другий шлюб вже не вважається повно-цінним, це поблажливість до людської слабкості, аби вберегти людину від гріха поза шлюбом. В окремих випадках допускається також третій шлюб, але четвертий вже заборонений — він розглядається як гріх, що несумісний з перебуванням у Православній Церкві. 


Чому ж церква категорично не забороняє розлучення сім’ї? Адже це завжди трагедія. Тому що церква не створює сім’ю а тільки її освячує. Бути чи не бути цій сім’ї цілком залежить від чоловіка і дружини. Інша справа, що вони обоє дуже відповідальні і перед Господом, і один перед одним за те, що своїми діями спричинили розлучення. Насамперед руйнуються долі дітей, втрачають здоров'я батьки бачучи що у дітей не складається життя. Тому, шлюб, це дуже серйозне рішення. І тяжко грішить той, хто одружується легковажно, вже на перед маючи задум: не сподобається подам на розлучення. Таке відношення до шлюбу приносить багато негараздів у суспільство. Тим більшої поваги заслуговують люди , які вірно зберігають свій благословенний Богом шлюб до глибокої старості, на все життя.


Тут хочеться розмістити романс Аркадія Музичука

Не шукайте причин.
Не шукайте причин, не шукайте причин для розлуки,
Незалежно від того, пройшли місяці чи літа.
Пригадайте ту мить, як в обіймах спліталися руки,
І як перший цілунок пронизував ваші серця.
Не шукайте причин, не шукайте причин для розлуки
Навіть в думці про неї спиніться хоча би за крок.
А провини свої ви обоє візьміть на поруки,
між серцями двома не руйнуйте кохання місток.
Не шукайте причин, не шукайте причин для розлуки,
Гляньте в очі ще раз, як дивилися ви у ті дні,
Коли в серці пекло від тривожно солодкої муки,
Розривалась душа від запитання «любить» чи «ні».
Не шукайте причин, не шукайте причин для розлуки,
 пересильте гординю і перші промовте: «Прости».
Бо найважча дорога, найдовша дорога до злуки,
Найкоротша вона – від розлуки і до самоти.
Не шукайте причин, не шукайте причин для розлуки,
Бо розлука гірка, бо розлука гірка як полин.

о.Леонід Лотоцький з книги Дарунок небес



 


Категорія: Мої статті | Додав: otec (17.06.2010)
Переглядів: 2806 | Коментарі: 3 | Рейтинг: 3.5/2
Всього коментарів: 2
2  
Будемо старатись Отче.

1  
Трохи примітивно Ви тут пишете, надто штандартово, з книжки.Не ображайтеся, щоб писати проповідь чи статтю треба більше досвідних фактів і прикладів.

Ім`я *:
Email *:
Код *: