У чому згрішили? - Мої статті - Каталог статей - Церква "Різдва Богородиці"

Каталог статей

Головна » Статті » Мої статті

У чому згрішили?

ПЕРША  ЗАПОВІДЬ

’’Я ГОСПОДЬ БОГ ЖИВИЙ, НЕХАЙ НЕ БУДЕ

У ТЕБЕ НІЯКИХ ІНШИХ БОГІВ, КРІМ МЕНЕ’’

Спитаймо свою совість: чи цікавимось ми нашою вірою, Святим письмом, чи цінуємо кожне Богослужіння в храмі, чи виховуємо дітей і онуків згідно Божих заповідей?

Господи, прости нашу неувагу, зухвалість, легковажність і холодність до пізнання Твого Святого вчення.

У наш час видається велика кількість книг релігійно-морального змісту. Чи стараємось ми їх читати?

Слід звернути увагу, що часто продаються книги під виглядом християнських з молитвами та іконами і разом з тим там друкуються заговори і заклинання. Часто забобони і прикмети, наприклад, яким кінцем ложку гостю покласти, якою ногою поріг переступити і  т. ін.  Це не християнські книги.

Але дуже бажано, щоб у кожній хаті було Святе письмо, молитовник, акафісти Господу, Божій Матері і Святим угодникам Божим. Щоб ми через духовне читання здобували віру і вдосконалювали своє життя. Нам здається, що для цього у нас зовсім немає часу, але згадаймо, скільки часу ми тратимо на телесеріали, на балачки з друзями і знайомими. Соромно признатися, що ми, християни (?), часто збираємось, щоб перемити кістки ближнім. Вразуми нас, Господи!

 

 

Ми повинні мати істинну віру в Бога, надію і любов до Нього. Найстрашніший гріх проти цього обов'язку кожної людини є безбожжя, тобто той стан, у якому перебуває сила силенна наших співвітчизників, наших рідних, близьких та знайомих. Страшно визнати, але живої віри, котра пронизувала б нашу свідомість, котра б керувала нашими вчинками, у переважної більшості немає.

Ще стало своєрідною модою перехрещувати дітей, мовляв, не тим, не щасливим іменем назвали, або куми не подобаються, або інші причини. В Святому письмі написано: «Ми сповідуємо єдине хрещення на відпущення гріхів. (Рим. 6.4). Тому ті, «які хрестились в ім'я Отця і Сина і Святого Духа і навчені сповідувати Єдине Божество в трьох іпостасях, потім перехрещуються, цим самим вони знову розпинають Христа”, як говорить Божественний апостол (Євреям 6.4.6.). Бо неможливо тих, що один раз просвітилися, і прийняли дар небесний, і стали причасниками Духа Святого, і скуштували доброго Слова Божого, і сили майбутнього віку, і відпали, знову відновляти покаянням, коли вони знову розпинають у собі Сина Божого і зневажають Його». (Святой Иоанн Дамаскин. Точное изложение православной веры. Москва, 1992. – Гл. 9. – С. 127.О вере и крещении). Москва, 1907.

 

Хто допустив повторне хрещення у своєму житті, або когось до цього спонукав, кайтесь Господу, що зневажили Його.

  Мало хто заперечує Вищий Розум, Всевишнього. Ісуса Христа визнано, як реальну особу, — але це далеко не віра. Ходіння до церкви, стояння на молитві, дотримування постів — усе це також ще не віра. Віруюча людина — це та, яка цілковито довіряє Господу своє життя, довіряє без сумніву кожному слову із Святого письма і старається жити згідно Господніх настанов.

Ще один вид страшного гріха проти першої заповіді — це віровідступництво. Господи! Як ми близькі до цього стану! Не страх перед муками, як це траплялось в часи гонінь на християн, а сором. Примітивний сором. Соромно признатись, що ми віруючі. Особливо цим грішать «освічені» люди. Молодий чоловік каже, що йому соромно ходити до церкви, бо там "самі бабки».

 

— Коли ж ти там був?

— Не пам'ятаю. Давно.

Здійснюємо злочин духовного убивства своїх помираючих родичів тим, що соромимось запросити священика зі Святими Дарами. І горе нам, якщо з нашої вини хто-небудь з наших близьких пішов у вічність без покаяння і причастя Святих Христових Таїн. Через хибну «делікатність», мовляв, як же ми йому скажемо, що він помирає. Проте дуже часто тяжко хворі люди після маслособорування, після Святого Причастя поправляються і живуть ще довгий час.

Істинної, живої віри мало в нас, проте ми заражені забобонами. І чим тільки ми не підмінюємо істинної віри в Промисел Божий! Віримо у «щасливі» і «нещасливі», «сприятливі» і «несприятливі» дні, гороскопи, віщі сни. Ми віримо прикметам і говоримо, що вони збуваються. А преподобний Серафим відповідав у такому випадку: «А ти не вір і не будуть збуватися!»

Зверніть увагу хоча б на таке. Ось ми почули про якусь нову прикмету. І тут же вона починає діяти в нашому житті. Але ж до того не діяла! Бо ми не звертали на це уваги. Тому не набирайтесь гріха ще й тим, щоб переказувати прикмети один одному.

Каймось! Просімо у Господа прощення!

 

Ще грішать проти першої заповіді чаклуни, ворожки, знахарі — всі ті люди, котрі покинули віру в силу Божу, а вірять в силу творіння (створеного), заговорів, духів і намагаються діяти в спілці з ними.

Якщо хтось ворожив, чи звертався по допомогу до чаклунів, чи лікувався у екстрасенсів, чи сам лікував кого, може радив кому звертатись до таких, грішить не менше самих чаклунів.

 

Ви скажете: «Але ж молитви читаються і хресне знамення накладається». А ось послухайте, що говорить святитель Іоан Златоуст: «Хоч би і ім'я Святої Трійці закликалось, чи святі споминались, чи хресне знамення накладалось — тікати належить від таких».

Коли б нам корисно було спілкуватись з чаклунами, то Господь не заборонив би цього. Але через усе Святе письмо червоною ниткою проходить заборона на спілкування з чаклунами.

Наум 1.2. Господь є Бог ревнитель і месник і страшний у гніві: помщається Господь ворогам своїм і не пощадить супротивників Своїх.

Єзекиїль 13.20. Тому так говорить Господь Бог: "Ось, Я — на ваші чаклунські мішечки, якими ви там уловлюєте душі, щоб вони прилітали, і вирву їх з під м'язів  ваших, і випущу на душі, які ви уловлюєте, щоб прилітали до вас. І роздеру покривала ваші, і визволю народ Мій від рук ваших, і не будуть уже у ваших руках здобиччю, і пізнаєте, що Я Господь. За те, що ви неправдою засмучуєте серце праведника, яке Я не хотів засмучувати, і підтримуєте руки беззаконника, щоб він не навернувся від порочної путі своєї і не зберіг життя свого…”

Одкровення 22.14. Блаженні ті, які дотримуються заповідей Його, щоб мати їм право на дерево життя і ввійти в місто воротами. А ззовні пси і чародії… і всякий, хто чинить неправду.

Второзаконня 18.10. Не повинен знаходитись у тебе той, хто проводить сина свого або дочку свою через вогонь, віщун, знахар, ворожка, чаклун, чорнокнижник, що викликає духів, чарівник і той, хто викликає померлих, бо мерзенний перед Господом усякий, хто робить це.

Євреїв 10.31. Страшно впасти в руки Бога живого. Ми маємо такі Таїнства Церкви, як єлеосвячення або соборування), встановлене Церквою для лікування недугів, ми маємо велику святиню – хрещенську, стрітенську воду, ми маємо Артос (Пасхальний хліб), зрештою, ми в Таїнстві Причастя з'єднуємося із самим Богом! Але ми в це мало віримо, а бігти до «бабки» — це нам здається справжнім і вірним засобом.

Господи, ми зовсім втратили розум і заблукали: де світло, де темрява, де істина, де омана!

Господи, прости нас грішних!

 

Багато хто вірує, що кожна людина запрограмована на свою долю (судьбу), і як часто доводиться чути: «нічого не вдієш, така його доля». Але Син Божий, коли прийшов на землю, не навчав вірити в долю чи вплив дат і зірок на життя людини. Для того і приготоване Царство Небесне і геєна вогняна, що кожна людина вільна і будує своє життя на власний розсуд. Як би ми були зв’язані начертаннями долі, то за що нас потрібно було б нагороджувати чи осуджувати? Людину, яка переконана, що все наше життя залежить від судьби (долі), хочеться спитати про таке: якщо до неї прийде злодій і щось вкраде, то хай вона йому простить і не звертається до суду, бо, мовляв, така доля. Якщо хтось назве таку людину поганими словами чи вона потерпить зраду, наклепи, то для чого ж ображатися. Це ж за її вірою доля так розпорядилась, щоб тебе образити.

Або інше. У кожного з нас є діти, і ми стараємось їх гарно виховати, вивчити, затрачаємо на це великі кошти. Але якщо доля розпорядиться їх життям, то для чого всі ці клопоти: хай буде, як буде. Таких прикладів можна назвати ще дуже багато, але і так зрозуміло, що ми на цьому світі вільні і самовладні, і опускається морально і духовно людина від безпечності, а доброю і скромною стає від уважності і старання.

 

Ми догоджаємо своїм близьким настільки, що робимо з них богів. Зараз навіть мама плазує перед своїми дітьми чи онуками, забуваючи про обов'язки перед Богом. Треба у недільний ранок піти до церкви, але приїхали з міста дорослі діти, і мати на догоду п'яному сину чи зятю залишається вдома, хоч не було б ніякої шкоди родинним стосункам, коли б мама на дві години пішла у церкву...

І стоять храми, особливо у селах Східної України пусті, і не тому, що навколо живуть одні безбожники, а через наше невміння жити по-християнськи!

А як часто ми грішимо надмірною надією на свої сили. Ми надіємось на допомогу знайомих, шукаємо зв'язків, «своїх людей», вдаємось до хитрощів, хтось дає хабарі — коли хочемо чогось досягти чи придбати, тим самим віддаляємо Бога з нашого життя на задній план. Звертаємось по Його допомогу, коли вже все інше випробували. А правильно було б найперше звернутись до Бога, і тоді з Божим благословенням продовжувати вирішувати свої проблеми.

Господи! Ми всі грішні перед Тобою легковажним ставленням до свого життя.

 

Категорія: Мої статті | Додав: otec (01.03.2011)
Переглядів: 272 | Коментарі: 1 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: