У чому згрішили? - Мої статті - Каталог статей - Церква "Різдва Богородиці"

Каталог статей

Головна » Статті » Мої статті

У чому згрішили?

ДРУГА ЗАПОВІДЬ

«’’НЕ СОТВОРИ СОБІ КУМИРА І ВСЯКОЇЇІ ПОДОБИ

ДО ТОГО, ЩО НА НЕБІ ВГОРІ, АБО НА ЗЕМЛІ ДОЛІ, АБО В ВОДАХ ПІД  ЗЕМЛЕЮ І НЕ ВКЛОНЯЙМОСЯ ІМ, І НЕ СЛУЖИ ІМ»’’

В перекладі це означає: не сотвори собі ніякого ідола, не витесуй з дерева чи каменя, не виливай з міді, ані з заліза, ні зі срібла, ні із золота, зовсім ні з чого не роби собі ідола і не вклоняйся йому, як Богу. Слава Богу, між нами, християнами, — це діло невидане, і виходить, що ми ніби і не грішимо проти другої заповіді Закону Божого. Чи так є насправді? Хіба наші пристрасті не ті ж ідоли, котрим ми поклоняємось усе життя?! Ось послухайте, що говорить апостол Павло: «... бог їхній є черево» (Фил.3,19). Чи не нас стосуються апостольські слова? Нас, Господи! Тому що ми служимо череву своєму і взагалі тілу більше, ніж Богу. Ми надто багато сил і часу витрачаємо на турботу про їжу. Не про хліб насущний, а про те, як би догодити смачненьким своїй утробі, чим би потішити своє тіло. Годинами простоюємо на кухні над якимись ласощами, вишукуємо екстравагантну одежу чи взуття, а потім скаржимось, що не вистачає часу на молитву і на читання Євангелії.

Хто з нас може сказати, що він з радістю зустрічає піст? Але серед нас є й такі, що зовсім не дотримуються посту, не мають волі навіть на короткий час приборкати своє черево!

Каймось Господу!

V  V  V

Другий страшний ідол, до ніг котрого складено стільки людських душ, біля підніжжя котрого загинуло стільки талантів та здібностей, через котрого пролито і ллються потоки гірких сліз матерів, батьків, дружин, а найгірше — дітей, це пияцтво, перелюбство, наркотики, азартні ігри. Якщо ми і не напиваємось самі, то чи не маємо гріха напувати інших, платити «півлітрою» за якісь послуги, чи позичати гроші на випивку потай від сім'ї пияка? Чи немає у нас гріха самогоноваріння, через що спивається стільки людей.

Чи думаємо ми перед тим, як поставити пляшку: чи не зашкодить вона тій людині. Ми поставимо пляшку, людина нап'ється і, втративши розум, буде хулити Бога, поб'є дружину, покалічить побоями дітей, вижене стару матір на вулицю, — і ми розділимо його гріх, як співучасники злочину.

Господи, прости нас грішних! Ми майже поголовно винні у споюванні ближнього!

V  V  V

Якщо ці слова читає людина, яка вже залежна від алкоголю, зупиніться на цих рядках. Подумайте про свій жалюгідний стан, про те, що ви в п’яному вигляді стаєте огидними не тільки для суспільства, але й для найрідніших людей! Чому не боретесь, не волаєте до Господа про допомогу? Він почує вас і визволить від цієї страшної і мерзенної недуги. Але моліться не байдуже, без віри, а молитвою відчаю. Бо ваше життя котиться до загибелі в той час, коли вашої допомоги і опіки чекають діти, батьки, дружина чи чоловік. Коли Господь споглядає на вас і чекає вашого покаяння і навернення. Потрібне ваше щире бажання, і ви зможете вирватись з п’яних тенет. Просіть і отримаєте Боже благословення. Не соромтесь, звертайтесь до всіх і кожного з проханням молитись за вас, щоб визволитись від недуги. За п’яними батьками спостерігають діти. Подумайте про те, що вони, не дивлячись ні на що, люблять вас, але як болить їм той ваш п’яний стан, як соромно перед друзями, що вони діти п’яниці. Яку дорогу ви їм стелите в майбутнє життя? Якщо ви ще в стані читати цю книгу, ваше становище не безнадійне. Кайтесь від щирого серця, що зробили алкоголь своїм ідолом, і Господь простить вас і благословить.

V  V  V

Третій ідол, якому ми служимо, — це жадність до багатства. Ми гонимось за гарними меблями, розкішним посудом, у нас досить одягу, а ми хочемо ще. Наповнюємо шафи, скрині, валізи зайвими речами, забуваємо пораду: другу сорочку віддай ближньому, біднішому. Ця пристрасть проявляється навіть у ставленні  до таких речей як просфори, антидор, артоз, Свята вода: ми чомусь накопичуємо їх, як сувеніри. Потім в них заводяться жучки і хробачки, і ми вимушені спалювати їх, а може, дехто і просто викидає святиню.

Святитель І. Золотоуст пише: "Багатство, на мою думку, є не що інше, як город не огороджений, знаходиться в чистому полі і зі всіх сторін приваблює до себе неприятелів. А бідність є безпечна кріпость, огороджена міцною стіною і недоступна”.

Четвертий ідол — гордість. Горда людина сама себе робить ідолом і шанує, перш за все, саму себе. Майже всі ми думаємо, що ми віруючі, часто ходимо в храм, ми християни, і ніяк не страждаємо цією згубною пристрастю. Гордість пізнається по справах, як дерево по плодах. Хіба не бажає кожен з нас почестей, слави та похвали? Ми думаємо: «Ні, ми не шукаємо ні честі, ані похвали, ані слави...» А чому ж тоді не можемо стерпіти найменшої образи, докору, зауваження? Ми дуже легко гніваємось?! Це тому, що ми вважаємо себе чимось немаловажним, як образно сказав святитель Феофан Затворник. На словах ми смиренні!

Ми навіть проповідники самі собі. Ось в піст говоримо: не гріх до рота, а гріх з рота. Коли працюємо в святкові дні, знову проповідуємо самі собі: робити не гріх. І так самі себе виправдовуємо.

А якщо хтось, навіть з користю для справи, скаже про нашу нездатність або незнання, або якщо увільнять від роботи за непридатністю, тоді все наше удаване смирення миттєво випаровується, а ми починаємо ображатись, нарікати, обурюватись: «Чим я гірший за інших? Мене не розуміють, мене незаслужено принижують!" Ось наша гординя і заговорила!

Ми любимо навчати, повчати, втручатися в чужі справи, по гордості своїй усвідомлюючи себе набагато розумнішими і розсудливішими за інших. По гордості своїй ми нікому не хочемо підкоритися, навіть тим, кому зобов'язані: не коримось перед батьками, що виховали нас, не виконуємо розпорядження начальства, вчителів, через силу підкоряємось загальному правилу громадського співжиття. Що нам всі авторитети, ми лише свою думку вважаємо вірною!

Ми всі хворі недугом гордості, робимо себе самоідолами, забуваючи, що все добре, що може бути в нас, не наше, а Боже!

Прости нас, Господи.

V  V  V

Господи! Ми ще страждаємо на марнослав'я, тобто марною славою.  Гордість — це настільки тонка і мерзенна пристрасть, що вона намагається бути при усякому доброму ділі. Як ми любимо, щоб нас хвалили люди! Коли ж трішки буває совісно, що хвалять в очі, то як хочеться, щоб хвалили нас заочно і думали про нас добре.

На грунті марнослав'я виростає ще одна пристрасть — лицемірство, тобто удавання з себе благочестивої людини, навіть якщо ми не є такими насправді. Може, з якоюсь корисливою метою робили добрі діла напоказ: такі діла не лише не приносять користі, але і накликають на себе гнів Божий: «Горе вам, книжники і лицеміри» — ось що говорить Господь про таких. Як часто ми спостерігаємо людей, що роблять ідолом свою конфесію. Мовляв, тільки за те, що буду ходити в ту чи іншу церкву, отримаю спасіння. Такі «проповідники» не проповідують Христа, вони проповідують самі себе.

Можна одягтись у чорний одяг, можна до сьомого поту класти поклони, можна роздати своє багатство, ходити у «правильну» церкву, жодної користі для душі не буде, якщо не матимемо любові один до одного. В першому посланні до Коринтян апостола Павла написано: «Коли я говорю мовами людськими і ангельськими, та любові не маю — то став я як мідь та дзвінка та бубон гудячий! І коли маю дара пророкувати, і знаю всі таємниці і всі знання, і коли маю віру навіть гори переставляти, та любові не маю, — то я ніщо! І коли я роздам усі маєтки свої, і коли тіло своє віддам на спалення, та любові не маю, — то пожитку не матиму жодного!”

Є ще один ідол, котрому ми служимо, котрому ми поклоняємось і знаходимо собі виправдання, — це поклоніння духу часу. Виправдовуємо себе тим, що «тепер всі так роблять». Пройдіться по своїй совісті: чи не грішні ми ще й цим гріхом?

Господи, прости нас, грішних!

 

Категорія: Мої статті | Додав: otec (09.03.2011)
Переглядів: 281 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: