Третя заповідь. 

’’НЕ ВЗИВАЙ НАДАРМО

ІМЕНИ ГОСПОДА БОГА ТВОЄГО’’

Господи, ми усі грішні, порушуючи цю заповідь. І навіть не розуміємо, які страшні злочини чинимо! Усякий жахнеться назвати себе богохульником. В нашій уяві богохульники — це запекло невіруючі люди. Ми, віруючі, ходимо в храм, молимось Богу, приступаємо до Таїнств Церкви... Однак, ми богохульники:

— у нещастях і хворобах ми нарікаємо на Бога, осуджуючи тим самим Промисел Божий і волю Божу;

— маємо зухвальство винити Бога навіть у тому, що Він попускає людям грішити. "Хіба я винна, що у мене такий характер? Це у мене від народження...", чи "Якби Бог був, хіба б Він допустив війни, убивства, грабежі, смерть дітей і таке інше..." — і ці слова належать християнам?!

Є серед нас ще і такі маловіри, котрі спокушують Бога такими зухвалими словами: "Якщо Ти, Господи, є, то виконай те чи інше моє бажання, а якщо не виконаєш, то Тебе немає! "— І все це з уст людей, що називають себе віруючими. Ми грішні, постійно вживаючи ім'я Господнє у пустих балачках, як прислів'я.

Прислухайтесь до розмови безбожників. Там вся мова пересипана згадуванням то Бога, то темної сили. Але ж вони — то — безбожники і для них це дійсно прислів'я. А наша мова, чим вона відрізняється від мови безбожників?! Ми також без страху і благоговіння пересипаємо свою мову іменем Божим, Його Пречистої Матері і святих угодників Божих. Мало того! Ми ще насмілюємося божитися і клястися іменем Божим, та ще прикриваємо цією божбою явну брехню! І все це творимо перед Всевидячим Оком Божим.

Господи, помилуй нас, грішних!

V  V  V

І якщо ще не спіткала нас кара Божа, то це тільки по великому довготерпінню Божому!

Кайтесь, хто мав «сміливість» клястись своїм життям, здоров'ям, давав "руку на відсіч", хто клявся своїми дітьми, — кайтесь!!! Кайтесь не лише ті, хто сам клявся і божився, але і ті, хто впертою недовірою до ближнього примушував його клястись, або вимагав у когось таких клятв!

Всі ми без винятку грішимо проти третьої заповіді  неуважною молитвою. Ми повинні стежити за собою і з граничною увагою зосереджувати себе на словах молитви, повертати думки, що блукають, до молитви.

V  V  V

Господи! Згрішивши проти Твоєї заповіді, ми ще робимось клятвопорушниками. Скільки разів ми порушували обітниці, дані перед Хрестом і Євангелієм: приймаючи Таїнство Хрещення, ми відрікались від сатани і всіх його діл і обіцяли, поєднавшись з Христом, служити Йому всім своїм життям. Скільки разів ми порушували цю обітницю?!

Біля Хреста і Євангелії при Таїнстві сповіді, скільки разів ми давали обіцянку Господу розірвати гріховні пристрасті? А сьогодні ми знову стоїмо, по руках і ногах опутані численними путами гріховних звичок і пристрастей, і чи усвідомлюємо, що порушили клятву, дану нами багато разів при Таїнстві покаяння.

Краще нічого не обіцяти, а якщо пообіцяли, то виконувати. Виконуйте дані обіцянки при першій же можливості і остерігайтесь давати нові.

Загляньте у свою совість, чи, будучи віруючими християнами, не соромились показати себе набожними в колі мирських людей. Може, хтось, будучи малодушним, насмішкувато ставився до людей благочестивих і побожних: "Щось ви до церкви зачастили! Гріхи замолюєте!" Чи говорили, чи думали так — кайтесь!

Життя християнина є життя благодатне. Це життя є наслідком спілкування з Богом. Найбільш дієвим і найбільш близьким це спілкування буває через причастя Святих Христових Таїн. Це Таїнство є джерелом збереження і зміцнення нашого духовного життя. Ми маємо зухвалість осуджувати тих, хто часто при­ступає до Причастя. Але ж це зовсім не наша справа, а справа совісті людини і духівника. Хіба ми можемо знати, хто гідно чи не гідно причащається?! Може, краще подивитися на себе! Ми майже всі грішимо неуважною підготовкою до сповіді і Святого Причастя.

Напередодні Святого Причастя необхідно відвідати храм. Після півночі не можна нічого їсти і пити, ніяких ліків, навіть Святої води. Якщо хтось палить цигарки — нехай не посміє осквернити уста цигаркою!  Також потрібно утриматись від шлюбного ложа.

Святому Причастю передує Таїнство покаяння. Багато з нас зовсім не вміють каятися, навіть у своє виправдання говорять: "Ну не вмію каятись! Не відчуваю покаяння!". А хіба не відомі заповіді Господа? Більшості відомі! Хто краще нас самих знає про наші діла, думки, почуття? Потрібно лише зосередитись, озирнутись на своє життя, на себе: чи так я живу, як велить Господь? Перевірте себе: як ви поводитесь з ближніми вдома, співробітниками, просто випадковими людьми у магазині, автобусі, храмі. Які думки вас

займають, які інтереси приваблюють, якого змісту розмови з оточуючими. Чи відповідає ваша поведінка тому, чого вимагає Господь від християнина. Привчите себе до такої перевірки, такого самоаналізу, і тоді відкриється така безодня гріхів у вашій душі, що вам і на думку не спаде осуджувати інших. Не до того буде!

Хочеться звернути увагу на ще один момент. Часом нас можуть перестріти на вулиці люди, які нам стануть доводити, що ми повинні перейти в їхню віру, щоб називати Господа по імені Ієгова. Знову ж тут порушується третя заповідь. Бо це дійсно ім’я Господнє і його взагалі заборонено взивати ще в старому заповіті з причин неналежного шанування людьми. Нас Ісус Христос у Євангелії навчав звертатись до Бога Отця  «Отче наш…» А  ім’я Ієгова міг згадувати лиш раз на рік первосвященик. Через цих людей, це Святе ім’я вживається багато разів мало того, що без поваги, а навіть з якимось презирством, злістю, пов`язаною з діяльністю людей, які називають себе свідками Ієгови. Тому, коли згадуєте про них, називайте їх просто свідки, щоб таким чином не порушувати третю заповідь. І ще хочу звернути вашу увагу на те, що ці люди не визнають Ісуса Христа як Господа, не визнають Святої Трійці, Тобто у них своє вчення, яке заперечується Святим письмом.

До Филип’ян 2. 9 - 12. " Тому і Бог звеличив Його і дав Йому ім'я вище над усяке ім'я, щоб перед іменем Ісуса схилилося всяке коліно небесних, земних і пекельних і всякий язик сповідував, що Господь Ісус Христос у славу Бога Отця”.

Господи, допоможи нам навчитись каятись!

о. Леонід Лотоцький