ЗАПОВІДЬ ЧЕТВЕРТА

’’ПАМ'ЯТАЙ ДЕНЬ СУБОТНІЙ:

ШІСТЬ ДНІВ ПРАЦЮЙ І РОБИ В НИХ УСІ ДІЛА СВОЇ, А ДЕНЬ СЬОМИЙ СУБОТА -

ГОСПОДУ БОГУ ТВОЄМУ’’

І цю заповідь ми часто порушуємо, навіть не заду­муємось, не усвідомлюємо гріха, а значить і не каємось Господу! По-перше, ця заповідь наказує нам шість днів працювати чесно. Так, ми працюємо, але як? Стогнемо, охаємо, якщо робота здається важкою. Намагаємося в робочий час викроїти годину - другу для своїх справ, чи пустих балачок. Працюємо не на совість, а щоб тільки начальство не побачило нашого недбальства. Може хтось намагався залишити більш неприємну і важку, чи менш вигідну роботу для других. Чи сумлінно ми виконуємо свої службові обов'язки щодо тих чи інших людей, які звертаються до нас у своїх життєвих потребах?

Кайтесь, хто впізнає себе!

Соромно називатись християнином при такому ставленні до праці. А ми ще хочемо одержувати гроші на хліб насущний. Чи не нехтуємо нашими службовими обов'язками під приводом відвідування храму? Чи не використовували лікарняні листки не для того, щоб лікуватися, а щоб їздити по храмах і монастирях?

Кайтесь, хто винен, за обман!

Може, серед нас є такі, що свідомо ухиляються від суспільно корисної праці, шукають "легкого" хліба, чи ховаються під удаваною хворобою? Людей, медичну комісію можна часом обдурити, симулюючи хворобу, але перед Господом відкрито усе! Церква ніколи не схвалювала дармоїдства! "Хто не трудиться нехай не їсть", — це слова апостола Павла, звернені вже до перших християн.

А може ми так захопилися заробітками, що і до церкви не ходимо і молитись ніколи.

Господи, прости нас, грішних!

V  V  V

А як проводимо "день сьомий", тобто неділю і святкові дні, які зобов'язані присвятити Господу? Та ми давно змішали усі дні, ми з головою поринули у побутову суєту. Ніяк не можемо позбутися клопотів, котрі з'їдають наші сили і час. Нам ніколи, ні на що не вистачає часу, особливо на молитву і на добрі справи.

А давайте звернемо увагу, що відбувається в страсну п’ятницю на базарах. Коли рубають м'ясо сокирами. Чи випадає Благовіщеня в базарний день чи Усікновення Івана Хрестителя, чи Воздвиження Чесного Хреста.

Господи, прости нас, грішних!

Витративши півгодини на прочитання з увагою і покаянням ранішніх молитов, розділу з Євангелії і Апостольських послань, ви одержите духовну зарядку на весь день. І робота краще зробиться, і в голову прийде більш вдале рішення, знайдуться помічники, — лише зранку про це потрібно попросити у Господа. Також і ввечері, ті ж 20 — 30 хвилин молитви — і Господь за кілька годин допоможе відновити сили, дасть бадьорість на наступний день. І, зрештою, хто з нас може поручитись, що засинаючи на ніч, не засне вічним сном?! А нам і на це не вистачає часу.

Господи, прости нас, грішних!

V  V  V

Ми так закрутились у коловороті справ і турбот, що не пам'ятаємо про смерть. Вирвіть свою душу хоч на один день у тиждень з цієї скаженої гонки справ.

Віддайте "день сьомий" Господу по заповіді Його! І ви самі переконаєтесь, наскільки влаштується ваше життя. Господь пошле благословення на ваші труди, на вашу сім'ю, на ваше житло, на всю вашу земну діяльність. Зароблене в неділю все одно покрите тінню гріха. Господь вміє, коли Ним нехтують, знищувати зібране проти його волі, як він погрожував Юдеям, коли вони нехтували храмом: «Що принесете додому, Я розвію, говорить Господь». (книга пророка Агея 1. 9. Біблія).

Але ж якщо ми і не працюємо у недільні та святкові дні, то грішимо тим, що лінуємось піти до церкви! Багато хто тішить себе думкою: "Я-то в храм ходжу, і навіть частіше, ніж раз на тиждень!" Ходити то ходимо..., а як поводимось у храмі? Храм — це місце особливої присутності Бога на землі. Це — небо на землі! З яким же благоговінням і страхом ми повинні переступати церковний поріг, як обережно повинні поводитися у цьому Святому місці. А що ми чинимо?! Багато з тих, хто постійно ходить в храм, чомусь вва­жає, що у них є в храмі "своє" місце. І подумайте лише, що ви робите, якщо прийшли, а місце вже зайняте кимось іншим, хто раніше за вас прийшов у храм. Невже ви сподіваєтесь, що якщо ви образите чи зневажите людину тим, що зженете її з нібито "вашого" місця, а потім на цьому місці хоч лоба розіб'єте в молитві до кам'яної підлоги, то хоч одне ваше молитовне зітхання дійде до Господа?!

Добре стояти у якомусь визначеному місці, але тоді прийди раніше і стань на улюблене місце, а якщо воно вже зайняте, змирись, поступись з любов'ю. Пам'ятайте, це не пусті слова, а незаперечна істина: вигнали людину тим чи іншим способом —  нічого не одержите від Господа, лише сатану потішите.

Є ще один недуг нашої поведінки в храмі. Дехто немічний і хворий не в силах вистояти церковну службу і якось влаштовується посидіти. Господь бачить серце людини і Сам знає її тілесні немочі. Не робіть тим, хто сидить, ніяких зауважень і не дорікайте їм. Це справа совісті кожної людини. І молодий може бути повним інвалідом. У одному монастирі був випадок, коли під час Божественної Літургії, та ще й у самий основний її момент, під час Євхаристичного канону, одна жінка зганяла з місця на стільчику молодшу жінку. Молода просилась, що не може стояти, бо має язви на нозі. Почулись страшні слова:"А щоб у тебе та нога зовсім відгнила і відвалилася!" А потім ця жінка, ніби нічого не трапилось, хрестилася, кланялася, співала "Отче наш"!

Про це страшно розповідати і страшно слухати! А скільки ми робимо різних зауважень людям, які перший раз приходять до церкви. Не там стала, не тудою перейшла, не те одягнула і т. д. Доходить до того, що можуть з жінки перед сповіддю шапку буквально зірвати з голови і суворо зав’язати хустку. Чи захоче ображена людина прийти до церкви ще раз після такого ставлення? Одна жінка розповідає, що, стоячи на службі в церкві, помітила дівчину в брюках. Підійшла і сказала, щоб вона більше так не приходила, а одягала спідницю. Дівчина мовчки повернулась і вийшла з церкви. А вночі жінці наснилась Божа Мати зі словами: «Я так довго чекала на цю дівчину, а ти її вигнала з церкви».

Мало того, що образимо, зневажимо своїм недоречним зауваженням людину в храмі, та ще й лицемірно закінчимо нещиро-смиренними словами: "Прости мене, грішну!" Ось яка лукава людська природа! Схаменіться! Не давайте волю своєму злому язику в храмі, пам'ятайте, що Господь не лише довготерпеливий, але що "страшно впасти в руки Бога живого".

Господи, прости нас, грішних!

V  V  V

І ще потрібно пам'ятати про один гріх неблагоговійного ставлення до храму. Дітям важко вистоювати тривалі служби. Вони, звичайно, вибігають на вулицю і починають біля храму займатися пустощами. Мало того, що вони порушують тишу на церковному подвір'ї, вони заважають молитись тим, хто через тісноту і хворобу не може молитись у храмі. Діти є діти. Їм властива шумливість і рухливість. Але нехай вони бавляться і бігають поза стінами храму. А до святого місця в них змалечку потрібно виховувати благоговіння. Якщо ви взяли з собою дитину в храм, то повинні стежити за її поведінкою, пояснити ще вдома, що храм — місце Святе, що навіть по церковному дворі потрібно ходити з благоговінням.

Господи, прости нашу недбалість.

Самі нешанобливі і дітей привчаємо до цього.

V  V  V

Ще ми грішимо проти четвертої Заповіді Закону Божого — недотриманням постів, встановлених Святою Церквою. Ми не дотримуємось навіть тілесного посту, тобто утримання від певної їжі у певний час. Але якщо у якійсь мірі дотримуємось зовнішнього посту, — не пишаймось і не хвалімось, бо: "Істинний піст є зла відчуження, утримання язика, похотей, обмовляння, брехні, клятвопорушення, осудження" (Стихира 1-го тижня Великого посту). Хто з нас так поститься? Ось тут ми вже запеклі і нерозкаяні грішники. Про цю головну сутність посту не думаємо. А от тілесний піст, навпаки, дехто покладає на себе самостійно у довільний час і знову грішить, порушуючи Устав церковний без благословення.

У святкові дні навіть Устав Церкви дозволяє втіху на трапезі, а у великі свята навіть "Велію втіху", тобто велику втіху на трапезі. Можна, і не гріх, у свята смачніше поїсти, довше посидіти за столом, піти в гості чи самим прийняти гостей. Але все це необхідно робити в славу Божу.

А може, хтось з вас у свята доходить до тваринного стану ненажерства і пияцтва? Віддавався поза всяку міру пустим розвагам, якійсь азартній грі, перегляданню непристойних кінокартин, нестримним диким танцям та пісням. Кайтесь Господу!

Нам, християнам, потрібно дорожити вільним від праці святковим часом! Почитати твори Святих отців, відвідати хворого, запросити до себе одиноку людину, нехай погріється в теплі вашої гостинності, словом, а якщо можете, то і ділом допомогти тому, хто в біді чи хворобі. Блажен, хто проводить так свята! А хто грішний, кайтесь!

Ще треба звернути увагу на такий факт, що часто люди в піст задумують святкувати ювілеї, чи хрестити дітей з великою кількістю гостей, музикою і пишними столами. Подумайте про те, що однією з причин встановлення постів якраз і є та причина, щоб всі люди разом постували чи не постували. Ось хтось дотримується посту, але не хоче виставляти це напоказ. А тут ви запрошуєте цю людину на гостину, і вона мусить іти з тяжким серцем і порушувати піст. А гріх лежатиме на вас.

Господи, прости нас, грішних!