У чому ми згрішили? Заповідь 5 - Мої статті - Каталог статей - Церква "Різдва Богородиці"

Каталог статей

Головна » Статті » Мої статті

У чому ми згрішили? Заповідь 5

На попередні заповіді статті в Каталозі статей.

ЗАПОВІДЬ П’ЯТА

 ’’ШАНУЙ ОТЦЯ СВОГО І МАТІР СВОЮ, —

 НА БЛАГО ТВОЄ І НА ДОВГОЛІТТЯ ТВОЄ НА ЗЕМЛІ’’

Якщо б ми виконували цю заповідь Закону Божого, тоді з наших уст ніколи б не зривались образливі слова на адресу наших батьків. Ми б всіляко намагались виконувати їх волю: шанували б їх старість, без нарікань, з терпінням, з любов'ю, доглядали б їх у години хвороби. Молилися за продовження життя і особливо посилили молитви за них при переході у вічність. Так належить ставитись християнам до батьків. А ми як виконуємо цю заповідь? Соромно підняти очі на святі ікони — хіба ми шануємо своїх батьків? У наш час "не модно" поважати батьків. Молодь навіть соромиться у колі своїх друзів назвати: батька і матір, використовує образливе і противне слово "предки". Хто називав батьків нешанобливими словами, просіть у Господа прощення!

Хто сам дорослий і має свою сім'ю, чи прагнете дати спочинок батькам, чи вважаєте, що вони повинні "няньчити" вас до самої своєї смерті?! Ми вимагаємо, не просимо, а вимагаємо, щоб вони вели домашнє господарство, виховували наших дітей, доглядали нас самих. І виправдовуємо домагання: "Ми ж працюємо, а вони дома сидять!" А якщо з якихось причин батьки відмовляються бути нашими рабами чи роблять, але не догодили нам, ми виливаємо на них своє обурення і гнів.

 

 Господи, прости нас, грішних!

  

Коли старенька мати чи батько захворіють, ми зовсім впадаємо у відчай і терпимо це не з жалю до батьків, а від жалю до себе. Ми настільки збожеволіли, що навіть не розуміємо, на якій підставі вимагаємо послуг від батьків. Якщо вони зараз вдома, то це заслужений відпочинок, за їх плечима прожите життя: і ваше виховання, і хвороби, і праця, і тяжкі втрати. Якщо ж вони з любові своєї батьківської якось допомагають вам, то за це треба їм низько кланятись. А ми зухвало ображаємо дріб'язковими зачіпками. Нас дратують їх старечі немочі, а якщо нам докоря­тимуть, то ми у відповідь наговоримо такого, що бідна мама заплаче від горя і образи.

 

У законі Мойсеєвому Господь повелів бити камінням таких нечестивців, які ображають і недбало ставляться до своїх батьків. "Проклятий, хто зневажає свого батька й свою матір" (Второз. 27,16). А потім ми дивуємось, чому немає щастя у житті нашому.

 Особливо страшно нам, християнам, не шанувати батьків: наговоримо з роздратуванням різких слів і... підемо в храм. А навіщо пішли в храм? Думаєте, наші молитви і жертви прийме Господь? Ні! Не тіштесь! Від таких не прийме Бог ні жертви, ні молитви. Ось вам приклад, що трапилось у дні преподобного Олександра Свірського: "На освяченні одного храму в ім'я Святої Трійці преподобний після молебню збирав від богомольців жертви на храм. Один селянин на ім'я Григорій також хотів подати від себе. Проте преподобний не прийняв жертви. Два чи три рази намагався Григорій покласти свій дар в єпітрахіль преподобного. Але прозорливий старець спочатку мовчки відводив руку, і врешті сказав: — Рука твоя смердить, ти бив нею свою матір і тим навів на себе гнів Божий.

 

— Що ж мені робити? — запитав Григорій.

 

 

— Іди, проси пробачення у матері і надалі не смій ображати її!

 

        Ця порада стосується всіх дітей, котрі грубим, нешанобливим ставленням мали нещастя образити своїх батьків. Чуєте? Ображати батьків — це величезне нещастя для нас! Якщо ж наші батьки померли, то чи молимось ми за них щиро? Чи роздаємо милостиню за них? Поминаємо їх на "батьківські" поминальні дні, в дні їх Ангела, дні смерті? Чи подаємо поминання у церкву, відвідуємо могилки, підтримуємо чистоту на них? А хрести стоять на цих могилках? Кайтесь, хто забуває це робити, або посилається на зайнятість. Ні, не зайнятість, а суєтність і небажання турбувати себе клопотами про померлих батьків.

 

 Господи, прости нас, грішних!

 

 

Ми грішимо проти п'ятої заповіді Закону Божого байдужістю до родичів. Як часто можна почути серед нас, що називаємось християнами: "А що мені мої брати та сестри, родичі? Вони мені гірші за чужих!" Але ж після турботи про батьків, ми, у першу чергу, повинні турбуватись про родичів. Це наш кровний обов'язок. Ми говоримо: "Та вони в Бога не вірують, у мене з ними немає нічого спільного". Тим більше ми повинні турбуватись про них, щоб прикладом добрих, доброзичливих відносин пробудити їх інтерес до християнства. Ми ж, навпаки, цураємось, ніби від прокажених. От які ми християни!

 

Якщо у ваш дім приходить зять чи невістка, і якщо ми християни, то лише своїм доброзичливим ставленням до нових членів сім'ї ми можемо показати, що таке християнство і віра в Бога. Але є такі матері, що з материнських ревнощів вносять чвари в нові сім'ї і часом доводять їх до розлучень.

 

 

 

Кайтесь, хто винен у цьому перед Господом!

 

Якщо ж ми самі — батьки, то грішимо проти заповіді неуважним вихованням своїх дітей. Ми настільки стали самолюбиві, що не хочемо мати дітей, щоб не обтяжувати себе їх вихованням. Багато матерів надають перевагу роботі, а не вихованню дітей, забуваючи Апостольські слова, що "жінка спасається дітонародженням" (але народити мало — потрібно виховати належно Заповідям Божим).

Для тих дітей, котрих маємо, ми не служимо прикладом благочестя. Часом, своїм злим прикладом вчимо дітей брехні, лукавству, лінощам, неповазі до оточуючих, а у дітей особливо загострене почуття справедливості і правди. А потім дивуємось, чому вони виросли не такими, якими нам би хотілось їх бачити.

Ми лінуємось молитись за своїх дітей, лінуємось частіше причащати малюка, лінуємось принести дитя у храм. От ми скаржимось, що у наш безбожний час важко виховати християнина. Причащайте дитину частіше, і повірте, що душа такої дитини не зможе забути частого з'єднання з самим Господом. Як тільки у дитини з'явиться розуміння — привчайте до благоговійного і радісного причастя. Не можна говорити про Святе Причастя такі слова: "Ідемо, тобі священик медок дасть", чи щось подібне. Говоріть дитині: "Йдемо причащатись Святих Христових Таїн". Одягніть дитину краще, створіть особливий зовнішній настрій, якщо можна, нехай дитина утримається від їжі. Для цього причащайте дитину в ранній літургії.

А чи вміємо приборкувати свою непомірну, нерозумну батьківську любов? Часто ми настільки розбещуємо дітей, що ростимо справжніх егоїстів — споживачів, що не бажають працювати, аби мати засоби до життя, ані вчитися, щоб отримати спеціальність, бездумно віддаємо їм все, що маємо. А потім нарікаємо, що під старість нашу вони виганяють нас з дому. Ви ж самі виховали егоїстів! Так терпіть і просіть у Господа прощення за скалічені вихованням душі дітей! Особливо батьки, які не виховали дітей своїх у вірі, піддавшись на переконання атеїстичної радянської влади. З їх вини тепер виросло стільки поколінь безбожних дітей. Не бажаємо самі вчитись віри своєї, дітей не привчаємо до відвідування церковних служб, а потім діти піддаються на агітації різного роду сектантів і нищать, викидають ікони, зневажають Божу Матір, святий Хрест, зневажають недільний день — день воскресіння Господнього, зневажають віру батьків, часто зовсім розривають родинні зв’язки, що дуже боляче б’є по батьківських почуттях. Просімо у Господа прощення і постараймось виправити ситуацію.

Горе тим дітям, котрі накликали своєю поведінкою на свої голови батьківське прокляття. Батьківське прокляття — страшна річ! Але не менше горе тим батькам, котрі проклинають своїх дітей. Може в пориві гніву хтось відправляв своїх дітей в руки нечистої сили? Кайтесь, просіть у Господа прощення, щоб ваші прокляття були стерті милосердям Божим, а не висіли на ваших дітях!

  

Якщо ми є хрещеними батьками, чи виконуємо свої обов'язки по вихованню дітей у вірі та благочесті? Чи стали лише кумами для кращих приятельських відносин?

Коли ми не маємо змоги брати участі у вихованні дітей, котрих похрестили, то молитись за них зобов'язані щоденно! І якщо вони виростають хулителями Бога чи просто невіруючими людьми, то ми, несумлінні християни, у цьому винні не менше батьків по плоті!

До могили є ще надія на виправлення. Можливо, якщо Господь простить наше недбальство і ми будемо молитися старанно і з вірою за своїх похресників, ми ще вимолимо їх для блаженної вічності.

 

 

Господи, прости нас, грішних!

  

Може здатися дивним, але проти п'ятої заповіді ми грішимо нешанобливим ставленням до свого начальства. Де б не був начальник поставлений — на роботі, в монастирі, чи державному апараті, в сферах вищого духовного управління — на кожному з них лежить відповідальність! Яке ми маємо право судити про їх діяльність, часто нам не зрозумілу, засуджувати їх дії? Господи, прости нас, що не бажають нікому і нічому підкорятися через непомірну нашу гординю та непокірність.

 

Гріхом проти цієї заповіді є також неслухняність вчителям і наставникам, які опікуються, щоб виростити дітей мудрими і самостійними.

 

Може хтось бере участь у богослужінні: співаємо чи читаємо на кліросі. Не грішите непослухом настоятелю чи священику, чи регенту? Може ви роздратовувались на зауваження, шкодили навмисно читанню та співу?

Тим, хто бере участь у церковному богослужінні, необхідно пам'ятати: якщо хочеш мати якусь користь, а не накликати на себе гнів Божий, треба, у першу чергу, дотримуватись суворої дисципліни. Беззаперечно слухати настоятеля, священика, регента чи псаломщика. Ніяким чином не порушувати хід богослужіння, смиренно приєднувати своє убоге славослів'я і спів до невидимого хору ангелів. А інакше краще і не ставати на кліросі, краще молитися у якомусь куточку.

 

Кайтесь, хто своєю поведінкою порушував хід богослужіння!

  

Якщо Господь когось поставив начальником, то чи грішите жорстоким ставленням до підлеглих? За своїми начальницькими обов'язками забули, що під вашим керівництвом живі люди, з живими душами, і що ніхто не позбавив вас обов'язку бути людиною у ставленні до підлеглих. І це особливо вимагається від нас, християн! Не ображати підлеглих несправедливим ставленням, не заводити любимчиків, котрим прощати усе, вихлюпуючи своє роздратування на інших? Може, знущались над підлеглими дріб'язковими зачіпками?

 

 

Господи, прости нас, грішних!

  

Ми грішимо неповагою до старших за віком. Користуючись силою та молодістю, ми дозволяємо собі так ставитись до старших, ніби це вже і не люди. Особливо у великих містах люди, що працювали усе життя, перенесли жах війни, розрухи, голоду, винесли на своїх плечах незчисленні страждання, біди, труднощі —  стали заважати більш молодим. "Ох, вже ці пенсіонери! Сиділи б вдома, нащо "лазити" по магазинах, поліклініках, перевантажувати громадський транспорт",— невже хтось з нас насмілювався говорити такі зневажливі слова, навіть думати так гріх! Задумайтесь: мине молодість, настане зрілість і прийде старість, і вже вам будуть кричати: "Не заважай жити!"

 

Кайтесь у безумстві і жорстокості!

 

 

Ще ми согрішаємо проти цієї заповіді нешанобли­вим ставленням до пастирів Церкви, до своїх духовних отців. Ми настільки розперезалися і даємо таку волю своїм злим язикам, що не шкодуємо ані білих клобуків, ані сивини свого священика. Може хтось уникав благословення, уникав і приймати Таїнства від священиків, котрі здавалися їм недостойними? Кайтесь, бо ви образили Духа Святого, котрий через самого негідного священика освячує Таїнства! Не виконували порад і настанов духовного отця, мучили його своєю заздрістю і ревнощами до інших чад духовних. Перевірте себе ще раз, чи змініть своє ставлення до духівника, поки діло не дійшло до тяжкої духовної хвороби - омани (прелесті).

 

 

Господи, прости нас, грішних!
Категорія: Мої статті | Додав: otec (07.04.2011)
Переглядів: 401 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: