У чому нам каятись? заповідь 6. - Мої статті - Каталог статей - Церква "Різдва Богородиці"

Каталог статей

Головна » Статті » Мої статті

У чому нам каятись? заповідь 6.

ЗАПОВІДЬ ШОСТА

’’НЕ ВБИЙ’’

Вбивство, вбивці — які страшні слова! Убити, тобто позбавити когось найбільшого дару — дару життя. Якщо серед нас є такі, хто вчинив коли-небудь безпо­середньо вбивство, тобто вбив когось волею чи ненароком якимось знаряддям, рукою, отрутою чи ще чимось, потрібно покаятися окремо священику. Звичайно, переважна більшість з нас думає: "Слава Богу, я нікого не вбив, значить, я не винен перед Господом у порушенні цієї заповіді!" Але є ще таке страшне вбивство — це коли матері умертвляють свою дитину в утробі своїй. (Не менше винні за жінок у цьому гріху і батьки, і чоловіки, котрі штовхають жінку на цей гріх!). Це вбивство удвічі страшне, бо батьки-вбивці убивають не лише тіло, але й гублять душу своєї дитини. Кайтесь, хто вчинив це страшне злодіяння! Хто дав вам право розпоряджатися життям? Цей буде жити, а ці не будуть! А може ви умертвили майбутнього генія, може умертвили того, хто своїми молитвами спасав би світ, умертвили справжніх людей, з великим серцем і розумом! Умертвили великого старця, людину, навколо котрої спасалися б тисячі людей, умертвили якогось громадського діяча, життя котрого принесло б великі блага суспільству. Ми потонули в крові вбитих немовлят, і кров ця волає до Неба! Не думайте, що це безкарно пройде. Це надто страшний гріх!

Кайтесь, у кого совість заплямована кров'ю вбитих своїх дітей!

Господи, прости нас, грішних!

І, знову ж таки, багато з нас, навіть з осудом думають про батьків — вбивць і мислять себе вільними від вбивства. Але якщо ми не вбивали нікого таким чином, то ми безконечно винні у повільних вишуканих вбивствах наших близьких жорстоким ставленням до них!

Зараз коротко будуть перелічені лише декотрі, кричущі гріхи цього роду. Дуже близькі до вчинення справжнього вбивства ті, хто у гніві та роздратуванні пускає в хід кулаки, завдаючи побоїв своєму ближньому. А може, кого покалічили чи спотворили своїми побоями? Може надмірно озлоблялися на своїх дітей і били як попало, з жорстокістю.

 

V  V  V

— Може помер хто з ближніх з причини того, що не надали вчасно допомоги:

— може, хтось помирав від голоду, а ви знали і не допомогли?

— може, хтось тонув, а ви не вжили заходів і не допомогли?

— може, хтось помирав від хвороби, а ви не прийшли на допомогу вчасно, і людина померла?

— може, на ваших очах вбивали людину, а ви не захистили, чи знущалися, а ви не прийшли на допомогу; чи нема гріха недбальства, якщо ви медпрацівник?

— може чули крики про допомогу, але втекли чи міцніше зачинили двері, загасили світло, чи закрили вуха?

Господи! Які ж ми після цього християни?!

Чи не приблизили ми чиєїсь смерті, наражаючи людину на небезпеку, виснажуючи важкою працею, не вірили хворобам ближнього, насміхались над ним і дорікали в симуляції, примушували пересилювати хворобу і тим самим направили її до непоправного кінця?

V  V  V

Господи! Ми вбивали ближніх, коли в гніві та роздратуванні осипали їх докорами, недобрими словами, образливими та жорстокими!

Кожен на собі зазнав, як вбиває зле, люте, в'їдливе слово. Як же тоді ми самі можемо цією словесною зброєю наносити жорстокі рани людям?! Ми всі вбивали ближнього свого словом.

Святий апостол Іоан Богослов говорить у Першому посланні: "Всякий, хто ненавидить брата свого, є душогуб. А ви знаєте, що жоден душогуб немає вічного життя..." Хто з нас може у гніві чи нестямі вкусити людину? "Це ж божевілля якесь", — скажете ви. А от послухайте, що говорить з цього приводу святий Іоан Златоуст: "Значно гірші тих, хто кусається, ті, що роблять зло словами. Перші кусають зубами тіло, а другі гризуть словами душу, наносять рану і рану незагойну".

Хто з нас винен у словесному пожиранні один одного? Кайтесь!

Остерігайтесь позбавити невинного честі, хоча б він вам і не подобався чимось, хоча б він був ворог ваш! Бійтесь вчинити моральне вбивство, бо за нього не меншу відповідальність будете тримати перед Господом, ніж за вбивство тілесне.

Мало того, якщо ви за складом своєї натури спокійні та недратівливі, але знаєте, що інший легко спалахує гнівом, чи не займались ви свідомим підбурюванням, дражнили когось? Впертістю чи затятою мовчанкою не викликали гнів ближнього, сварку, бійку?

Господи, помилуй!

Тут потрібно звернути увагу ще й на те, що дуже багато людей ведуть себе так, що викликають осудження в інших людей своєю поведінкою. Мовляв, моє життя, живу, як хочу, не ваше діло. Але так не буває. Вчинки однієї людини обов'язково зачіпають інших. Ось каже така «самостійна» особа: та чи інша має право на щастя з цим чоловіком, я теж таке право маю. І байдуже, що спокушуючи одруженого чоловіка, цим робить нещасними багато людей і, найголовніше, дітей. Так само як п’яниця, наркоман, злодій чи сварлива, скандальна людина, роблять нещасними багатьох навколо себе і, звичайно, викликають в людей гріх осуду. А Христос казав, якщо хто спокусить кого до гріха, краще такому камінь на шию і в воду. Тому ми дуже відповідальні одні за одних.

Прости нас, Господи, гордих і самовпевнених.

Може хтось своєю норовистістю, бажанням у суперечці настояти на своєму, хоч були й неправі, доводили людей до нестями? Ми тоді також винні, навівши людину на гріх. Блаженний Августин говорить: "Не думай, що ти не вбивця, якщо ти навів ближнього на гріх. Ти розбещуєш душу, зваблюєш і викрадаєш у нього те, що належить вічності".

Запрошували на пиятику, під'юджували до помсти, спокутували піти на видовища у піст, влаштовували гулянки вдома в піст, розбещували оточуючих непристойними анекдотами, паскудними книгами, вульгарними розмовами...

Цьому переліку немає кінця. І усе це вбивство, розбещення душі ближнього! Ще раз про любов між собою, що заповідав нам Господь. Яка характерна риса для істинного християнина? "По тому знатимуть усі, що ви учні Мої, якщо будете мати любов між собою"(Ін. 13,35). А ми, Господи, як же ми далекі від істинних учнів Твоїх! Ми сваримось, ворогуємо, ненавидимо, обурюємось, не терпимо один одного. Соромно навіть вимовити перед невіруючими: "Я —  християнин!". І часто в розмові невіруючих можна почути: "У нас сусідка віруюча, до церкви ходить, а така злобна, недобра людина". Горе нам, якщо зневажається ім'я Христове через наше людиноненависництво. Горе і тій людині, що до церкви ходить, а веде себе не достойно і такою поведінкою зневажає нашого Господа.

Подивіться у своє серце, запитайте у своєї совісті, чи не є ваша поведінка спокусою для інших? Як що грішні — кайтесь!

Ми всі неодноразово чули, що коли хто ображений нами, то доки не помиримось, доки не попросимо пробачення, ніяких молитов, ніяких жертв, ніякого покаяння не прийме від нас Господь! Проте, теоретично ми це знаємо, а от до серця, до свідомості ця істина мало доходить! Просимо прощення у кого завгодно, навіть з легкістю, але лише не у тих, кому постійно чинимо прикрощі; уся наша гординя противиться, а коли й попросимо пробачення, то формально, крізь зуби, зовсім без сердечної участі. Це приносить мало користі для душі. А те, що самі себе озлобляємо спогадами образ зі сторони ближнього, чи сіємо ворожнечу та розбрат між людьми! Сказано в Слові Божім: "Блажен, іже і скоти милує".

Не вбивали ви без потреби тварин? Не морили їх голодом, не мордували їх побоями? Не били ногами, кидали каміння, били палками? Може хто в дитинстві навмисно знущався над тваринами? Все це гріхи вбивства!

Кайтесь у своїй жорстокості!

V  V  V

Ми часом не знаємо, що грішні. Виснажуємо себе зайвою працею і турботами, віддаємось надмірному смутку, впадаємо у відчай, навіть доходимо до думки про самогубство. Це великі гріхи перед Богом! Життя є дар Божий, скорботи посилаються нам по волі Божій, скорботами Господь виховує душу для вічності, а ми зневірою і відчаєм, маловір'ям у Промисел Божий вкорочуємо собі земне життя, руйнуючи немудрими печалями здоров'я і Царство Небесне закриваємо для себе. Згадаймо, що і апостоли согрішили — Юда і Петро. Але Юда вчинив над собою самогубство, а Петро щиро каявся протягом життя і отримав від Бога ключі від царства небесного.

І знову ж таки, якщо Господь зберіг нас від гріха відчаю, то своїми вчинками, прискіплюванням, злісними вигадками, доводимо когось до відчаю і, бережи Господи, чи не винні ви у чиємусь самогубстві?! І якщо це трапилось, кайтесь, плачте, тому що ви винні у загибелі душі ближнього.

V  V  V

Якщо ми живемо нестримано, віддаємось об'їданню, пияцтву, розпусті, палимо цигарки, захоплюємося іншими нечистими утіхами та насолодами, котрі руйнують здоров'я, то ми — самогубці. Є  такі християни, котрі вважають гріхом лікуватися. Можна, звичайно, взяти на себе подвиг терпіння і не лікуватися, але тут можна легко впасти у самовпевненість і гординю: "Нехай лікуються слабі вірою і грішні..., а ми - не такі!". Краще чинити так: прийшла хвороба — лікуйся. Проси Господа щоб врозумив лікарів. Щоб правильно поставили діагноз і підібрали потрібні ліки. Пройде біль від ліків і лікування — слава Богу, не пройде — терпіти і Богу дякувати за випробування. Так повинен чинити християнин!

Нарешті, чи не чинимо ми вбивства своєї душі, зовсім не турбуючись про її спасіння? 0, як ми живимо і гріємо своє тлінне тіло! А як ми ставимось до своєї безсмертної душі? Та ми просто не пам'ятаємо про неї, забуваємо омивати сльозами покаяння, живити молитвою, підкріплювати Таїнствами Церкви, прикрашати добрими справами, виправляти і готувати її у вічність. Де нам про це думати! Настільки ми заклопотались, думаємо лише про земне наше життя. Живемо якоюсь хибною надією, що спасіння — це закономірний кінець нашого життя.

Господи, прости нас, грішних, і дай раніше кінця покаяння!

                                        

 

 

Категорія: Мої статті | Додав: otec (12.04.2011)
Переглядів: 428 | Коментарі: 1 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: