— Десятою заповіддю Закону Божого нам забороняються нечисті почуття, думки та бажання, забороняється зупинятись на них, зосереджуватись, утримувати їх в собі, розвивати, насолоджуватись ними. Які ж це думки?

Це бажання корисливі, самолюбиві,  бажання на догоду нашій плоті. Всі ми охоплені потоком цих бажань!

— Ми грішимо проти цієї заповіді незадоволенням своєю долею і впадаємо в гріх заздрощів. Кайтесь, хто заздрить багатству, щастю, здоров'ю, здібностям, красі, успіхам ближніх наших.

— Чи не радів хтось з вас нещастю іншого? Згадайте, чи не тішились ви, коли недруг ваш мав неприємності чи потрапляв у біду?

— Може бажали ви, особливо своїм кривдникам, хвороби або смерті?

— А чи не дратуєтесь ви, коли бачите у доброму здоров'ї і щасті тих, хто на вашу думку мав би вже давно загинути?

Господи, прости нас, грішних!

У цій заповіді Господь звертає нашу увагу, що кожен гріх починається з бажання. Тому маємо бути особливо уважними до своїх думок. Бо хоч слова наші можуть нас характеризувати з найкращої сторони, а думками ми можемо бути великими грішниками. Тому маємо бути пильними. Не навіювати собі поганих думок. Яким чином? Ось, наприклад, людина хворіє цукровим діабетом. І якщо вона буде ходити по кондитерських магазинах, то таки не втримається, щоб з'їсти щось солодке, яке шкодитиме її здоров'ю. Так само від того, в яких місцях ми перебуваємо, з якими людьми товаришуємо, які книги читаємо і які дивимось телепередачі, відповідно такі й виникають бажання з яких і починають проростати гріхи.

Прости нас, Господи!

Ми всі нарікаємо на свою долю, незадоволені своїм життям. Ми заздримо свідомо і несвідомо усьому, що бачимо і про що дізнаємось. Всього нам треба: і їжі, і одягу, і житла — всього, що слугує для комфорту у житті, що бачимо у чужих домівках, магазинах... Щось побачили — уже бажаємо і для себе, і навіть якусь образу почуваємо, якщо у нас цього немає: готові скаржитись і на життя своє, і на своє нещастя. Ображаємось на долю так, що доходимо до хвороби, — все це через заздрощі. Соромно і боляче, Господи, тепер згадувати про це. Ми подумки насолоджуємось внутрішнім перелюбом, зазираючи нечистим поглядом із заздрістю на чужу дружину чи чужого чоловіка.

І нарешті, всі ці перелічені гріховні думки, бажання, почуття ми навіть не вважаємо гріхами — адже ж не вчинили, а лише подумали, помріяли, потішились тільки в душі! — і тому не каємось і тим самим готуємо свою душу до вічної загибелі!

Ми надто легковажні, ми грішимо без страху, ми випробовуємо Твоє довготерпіння, Господи, увесь час відкладаючи своє виправлення на завтра.

Господи, прости нас, грішних!

ЗАГАЛЬНИЙ ПІДСУМОК СПОВІДІ

Господи! До сповіді і Святого Причастя дехто з нас приходить надто рідко — усе ніколи... А як частіше треба було б. Скільки разів бувало, тяжко заболить душа, треба відразу поквапитись до лікаря духовного, а нам ніколи, відкладаємо, усе по-старому зостається і... забувається. Почуття гріховності притуплюється. Душа покривається нагаром, кіптявою, наче комин в старій хаті. Черствіє. Ти, Господи, вимагаєш на сповіді усе грішне викинути, зненавидіти свій гріх, зібрати всі сили, щоб не грішити надалі. Ми знаємо про це, та не діємо так...

Ти, Господи, закликаєш кожного з нас гірко оплакувати свої гріхи, відстраждати за них, з сердечним болем відкривати їх, і з ненавистю думати про них, як про ворогів своїх, а ми приходимо холодні і йдемо мертві серцем... І страшно подумати: невже ми кожний раз йшли не прощені, не розрішені від гріхів своїх!

Отож, будьмо щирі перед нашим Господом. Щиро каймось! Стараймось гріхи виправляти. І будемо любими Божими дітьми. Амінь!

З книги о. Леоніда Лотоцького "Зміни себе"