В Євангелії розповідається про те, як до Ісуса Христа, підійшов римський сотник. Попросив зцілити його слугу, який захворів. Коли Вчитель зібрався іти до його дому, сотник запротестував: «Ні Господи. Скажи тільки слово і слуга мій буде здоровий. Адже і я маю владу, і коли наказую, підвладні підкоряються мені». Ісус був приємно здивований. Бо навіть серед ізраїльтян Він не зустрічав такої віри. Зазвичай до нього приходили хворі, або їх приносили, чи просили прийти до дому. А ось цей римлянин, настільки вірив у силу Ісуса Христа, що просив сказати Його тільки слово. І що ж ? Сотник одержав те, що просив, по вірі своїй. Ісус сказав йому: «Іди до дому, слуга твій здоровий».  Так і сталося.

Проте  у Себе, на батьківщині, серед людей з якими Спаситель провів Своє дитинство, Він не міг творити багатьох чудес. Через їхнє невірство. Бо невірство і сумнів, головна перешкода перед Божою допомогою. Коли Христос запитав батька, син якого біснувався, чи вірує він Йому, батько щиро зізнався: «Вірую Господи, поможи моєму невірству». Тобто він попросив, щоб Господь допоміг йому повірити. І Спаситель відгукнувся на його прохання.

В  посланні  Апостола Якова читаємо: «Просити з вірою, без жодного сумніву. Бо хто має сумнів, той подібний до морської хвилі, яку жене й кидає вітер. Нехай бо така людина не гадає, що одержить що від Господа». (Якова 1; 6 – 9). І насправді, давайте замислимось. Якщо ми просимо в Господа з сумнівом, то ми Йому не довіряємо. Так, наче Господь не правдомовець. Дуже багато людей називають себе віруючими. Але дуже мало хто є віруючим насправді. Воно й не дивно. Згадаймо пророка Мойсея. Коли Господь наказав йому вдарити жезлом по скелі щоб потекла вода, Мойсей засумнівався. Повторно вдарив жезлом. За цей сумнів він був покараний, не зміг увійти в землю обітовану. Тільки здалека зміг її побачити. Отож, сумніви і невірство потрібно перемагати безмежною довірою Божому промислу.

 Однак, ми маємо розуміти, що не тільки сумніви мішають нам одержати в Господа те, про що просимо. Дуже часто нам мішають вчинені гріхи. Багато людей, навіть серед практикуючих християн і до церкви ходять, і проповіді слухають, а життя своє все одно проводять за своїми правилами і звичками. Для прикладу назву одну, дуже  поширену. Святе письмо говорить нам не пустословити. «Хай ваше слово буде так, так. Чи ні, ні. Щоб не впасти вам в осуд». А ми божимось, клянемось, осуджуємо, лихословимо. А нецензурна лайка, по - народному матюки? Старі люди, молодші, навіть діти залюбки кидаються такими словами. І байдуже, що цими устами приймали Святе Причастя, що цими ж устами просили, благали Бога про допомогу. Серед людей побутує думка, що під тим хто вживає матюки земля горить. А як би отак за кожним таким словом земля наяву горіла, на якій би глибині ці люди вже були б?

   Як бачимо, земля наяву не горить, але проблем, скорботи у нашому житті вистачає. І не потрібно розчаровуватись, коли ми не одержуємо Господньої допомоги після першої молитви. Буває багато чого в житті таки доводиться перетерпіти. Потрібно шукати причини проблем в собі, у допущених гріхах. Бо з отаких «дріб’язкових» на нашу думку провин, набирається багато гріхів і буває вони вертаються в наше життя негараздами як спокута. Дуже часто ми несемо за них покарання. Нащо вже пророк Давид муж праведний і святий, а також не уникнув Божого покарання за гріх убивства і перелюбства. Малий син його від жінки з якою вчинив перелюб помер, а інший син забажавши посісти батьків трон гонив його, як гонять злочинця. І він мусив переховуватись в рові, від рідного сина! Але він зрозумів, що страждає за свої гріхи. І коли слуга запропонував убити сина, він категорично заборонив. Бо сильним було його покаяння. Отже, бачимо, що кожен може згрішити, відповідно і кожен може бути покараний.

Жити вірою не означає лиш по святах відвідати храм, або й не відвідувати зовсім. Або лиш похрестити дитину, а потім повінчати. З вірою не народжуються. Її  потрібно здобувати на протязі всього життя, працювати над собою, читаючи Святе письмо, слухаючи проповіді, приймаючи таїнства. Не поступати проти волі Божої. І коли людина дійде до глибокої віри, то стає як скала непохитна. Вона твердо вірить Господньому Слову, і живе повністю довірившись Божому промислу. Як праведний Іов терпів через нещастя, що випали на його долю не через гріхи, а як випробовування. Друзі  насміхалися і докоряли йому. Переконували що він терпить покарання за свої провини. А він не нарікав. З честю переніс випробування, безмежно довіряючи Господу, за що був щедро нагороджений.

Використовуймо час, здобуваймо віру, християнський досвід. А Господь, бачучи наші старання, подасть нам Свою помічну  руку і приведе під Свій покров добра і благословення. Амінь.

Читаючи Біблію…

Сирах. 2. 6 - 10. "Віруй Господу, і Він захистить тебе; управ путі твої і надійся на Нього. Ті, хто боїться Господа! Очікуйте милості Його і не ухиляйтесь від Нього, щоб не упасти. Хто боїться Господа! Віруйте Йому, і не загине нагорода ваша… сподівайтесь на благе, на радість вічну і милості”.

о. Леонід Лотоцький з книги Життєва стежина