Про блудного Сина. - Мої статті - Каталог статей - Церква "Різдва Богородиці"

Каталог статей

Головна » Статті » Мої статті

Про блудного Сина.


В ім'я Отця і Сина, і Святого Духа.

Притча про блудного сина. Така проста і така знайома. І з таким гарним кінцем. Син, повернувся до свого батька. Так сталось, що вони посварились. Але син одумався, покаявся і повернувся. Був з любов'ю  прийнятий своїм батьком.

Приходить час посту і ми повинні згадати, що ми, є діти Отця Небесного. Ми повинні подумати про те, що ми також, знаходимось не в найкращих відносинах з Богом. І потрібно, через покаяння, повертатись до Отця, з гріховних мандрів.

Усі хто народився, мають батьків. А всі разом, ми діти Божі. І Господь піклується про нас. Тому, в своєму житті, ми повинні знати, що не тільки ми повинні шанувати своїх батьків, але й повинні шанувати Бога. Нашого спільного Батька. До Нього зводити свої очі. До Нього кріпитись всім серцем. Але як часто, ми буваємо неслухняними, подібно до блудного сина. Немає жодної людини без гріха.

Але  я хочу сьогодні звернути вашу увагу, на той момент, що кожен з нас мабуть бував у стані, у якому був той блудний син. Це стан гріховності. Але хочу вам сказати, що гріховність може бути одна, але суд за неї може бути кожного разу інший. Ви зараз зрозумієте, до чого я веду.

Ось, буває людина щось вкрала. Світський суд, засудить її наприклад до трьох років ув’язнення. Але, давайте подивимось на Божий суд. Чи буде він такий як світський? Абсолютно ні. В громадянському суспільстві, можна почути такі слова: закон для всіх один. І хоч при всякому суді є і захист, але жодний світський суд, не зрівняється по справедливості з Божим судом. Бо Господь Серцевідець і знає не тільки зовнішній факт гріха. А й те, чому так сталось, що людина згрішила.

Кожна людина, народившись, виховується в різних і буває в прямо протилежних умовах. І повірте, дуже малий процент дітей, виховується духовно. Тому, за один і той самий гріх, одну людину Господь може покарати сильно, а іншу, може покарати менше.

З цього приводу, хочу навести такий приклад. В часи коли, процвітав рабовласницький лад, приплило до однієї країни судно, де серед іншого знаходився і «живий» товар. Тобто люди, яких захопили в полон, щоб потім продати. Серед полонених було двоє дівчаток - близнюків. І ось, дві бездітні матері, прийшли і купили собі по дівчинці. Одна з них була сварлива, невіруюча. Дитина зростала в обстановці блуду, сварок, гулянок, крадіжок і розбоїв. Її мали за рабиню і посилали на всякі злочини.

Інша сестра, потрапила до благочестивої християнської сім’ї. Зростала в благочесті, в любові і ласці, як рідна донька. І уявіть собі, що ці дівчата, якимось чином зустрілися і разом, вчинили якийсь злочин. То навіть ми, по людськи, розуміємо, що не варто карати обох однаково. Якщо першій ніхто не подивує, бо вона так вихована, то наскільки більше буде викликати осуд та дівчина, яка вихована в хорошій сім’ї, і так невдячно поступила з своїми батьками. Так їх знеславила. І якщо навіть ми по людськи вважатимемо, що покарання має бути різним, то наскільки Господь справедливі ший за нас і знає найпотаємніше в людині, буде судити кожного, відповідно, до його провини.

Покарання може залежати навіть від часу, в який людина живе. В часи, коли ізраїльським народом керував Мойсей, ще не було писаного закону, як ми зараз маємо десять заповідей, різні Господні настанови. Тоді, таких законів, не було ще написано. Бо мабуть Господь хотів, щоб люди жили по совісті, якою Він наділив кожного. Совість в якісь мірі, є як індикатор в кожному з нас. Бо коли ми робимо щось не так, то нас таки совість мучить. Таки ми себе не комфортно відчуваємо. Але, люди, з часом не стали прислухатись до голосу совісті.

І тоді, Господь дає писаний закон; не кради, не вбивай, не чини перелюбу. Тобто, щоб не скотився рід людський в гріховну прірву.  Та людям і це не допомогло. Вони і заповіді стали порушувати. Нарешті, Господь посилає Сина Свого, Ісуса Христа, який Своєю жертовністю,  навчав людей любити і прощати.

Візьмемо наприклад заповіді блаженства, які Господь виголосив на Оливній горі. Не тільки виголосив правила, за якими ми повинні жити. Але, й на власному прикладі, показав нам жертовність, любов, милосердя. Та мало того. Послав нам помічника Духа Святого. І ми тепер живемо під благодаттю Божою.

Тому, порівнюючи людей з старого заповіту і нас, що знаємо Євангеліє, стає зрозуміло, що за один  і той самий гріх, ми будемо наказані по різному. Бо ми знаємо більше, ніж знали люди часів Мойсея. А Господь, справедливий суддя.  

А тепер, давайте знов повернемось до розповіді про блудного сина. Христос її не випадково розповів.  Ми всі маємо можливість читати Святе письмо. І бачимо великі подвиги і праведність угодників Божих. Бачимо також і моменти їх гріховності і повернення до Бога через покаяння.

 Ми бачимо, що навіть у великих праведників, були недобрі діти. Візьмемо Хама з сім’ї Ноя, який насміхався з свого батька, що брати його навіть врозумляли. Хам,  був навіть проклятий Ноєм. У патріарха Якова, були недобрі сини, які творили багато неправди. Навіть дійшло до того, що вони улюбленого сина Йосипа, продали в рабство. Таких прикладів багато. Навіть Іові діти були розпутні. І син Давида Авесалом тяжко грішив перед Богом і перед своїм батьком.

Отже, в Святому письмі, ми не раз зустрічаємо приклади неслухняних дітей. І часто, доходило навіть до того, що батьки не витримували і проклинали їх.

Отож, Христос, розповідає історію хлопця, який будучи вихований в хорошій сім’ї, не послухався батька. Бо хотів жити в розкошах, ні від кого не залежати. Але порушив заповідь; шануй батька свого і матір свою, і добре тобі буде, і довго житимеш на землі. Світський закон, не зреагував на це. Але, запрацював Божий закон.  Блудний син, зостався повним банкрутом. Голодний, нищий, бездомний. Сам, без рідних і близьких. Разом з тим, спрацювало і його добре виховання. Він замислився. Що ж я наробив? Я ж знаю зовсім інше життя. Так як я зараз живу, не можна жити. Треба виправляти становище. І він щиро  розкаявся. Бо як би там не було, родина, це найголовніше, що є в кожної людини. А він втратив своїми поступками   батьків, братів сестер. Він потоптався по батьковій голові, насміявся з нього.

Хоча як батькові було боляче, він попустив це. Іди, врешті ти вільна людина. Блудний син це усвідомив і зрозумів, що зробив неправильно. Зрозумів, що втратив свого батька, свою родину, що він їх просто таки зрікся. І його, це дуже мучило. Не стільки голод його мучив. Його найбільше гризло те, як він поступив зі своєю сім’єю. Як хотілось йому прийти додому, повернутись. Але соромно було. Він не наважувався.

 Але таки прийшов цей час і він прийняв єдино правильне рішення: повернутись додому. Він вже навіть не смів проситися сином. Він думав, мріяв, щоб його хоч за слугу прийняли. Він вже думав, хай батько мене сином не називає. Я його батьком називатиму, я навіть в наймити піду. Лиш би бути коло своїх. Я розумію, що і цього не достойний. Але я хочу бути вдома.

        Суть цієї розповіді заключається в тому, що ми багато в своєму житті втрачаємо по своїй бездумності, по байдужості до своїх рідних і близьких. По своїх таких як нам здається помилочках. Ми втрачаємо тоді, коли ми ворогуємо і сваримось зі своїми кровними. Буває що ми свого брата чи сестру, чи батька, чи матір, маємо ні за що. Як часто буває найрідніші воюють за межу, часто несправедливо забирають собі спадщину, часто рахують що в брата чи сестри можна просто на голові сидіти. Буває батьки несправедливо  ділять майно між дітьми. І тоді, скільки образ, скільки плачу. Діти, між собою не розмовляють роками. І  розривається душевний зв'язок між найріднішими. А це так важко. Нема гіршої образи, як образа від рідних. І виходить,  що людина носить наче камінь за пазухою. До того це важкий гріх і щоб його позбутись, потрібно з родичами примиритись. Обов’язково.

Гріхом є, коли ми сваримось з будь якою чужою людиною. Ображаємо когось, чи принижуємо. Це великий гріх. Але коли ми ворогуємо проти найрідніших і не хочемо поступитись тільки хочемо вивищитись над ними, нам це зарахується в десятеро більшим гріхом. Тому я хочу наголосити, що саме найцінніше в нашому житті це родина. Тому сьогоднішня євангельська розповідь, спонукає нас прийняти правильне рішення і напередодні великого посту добре подумати: чи не образили ми когось з найрідніших? Чи не варто вже виправити свої помилки і помиритись.

Позаминула неділя була про Закхея, і ми говорили як тяжко було Закхею коли до нього в дім прийшов Христос і люди стали перешіптуватись що Закхей грішник. Нажив багатство неправильним шляхом. Йому було настільки тяжко, що він сказав: кому винний, поверну вчетверо. Чужим людям. Бо так важко було на душі, так його гнітило це. Наскільки ж ми повинні повертати борги своїм рідним, щоб очиститись від гріха.  Бо  серед нас є люди які обтяжені таким гріхом. Душа страждає а не хватає сміливості піти, перепросити. Віддати те, що несправедливо забрали. Жалко. Але потрібно зробити все можливе, щоб примиритись. Я знаю, що зробити це буває неймовірно важко.  Але совість нам постійно  підказує, що потрібно це зробити. І надалі потрібно, справедливо відноситись до рідних.

  Я навіть хочу навести приклад з художнього фільму, який недавно показували по телебаченню. При царі Петрі першому, жив чоловік, який знав секрет виливання дуже високоякісних дзвонів. І скільки син його просив щоб батько передав свій секрет, батько все відкладав і відкладав. Врешті несподівано помер зі своєю таємницею. Як же той син плакав на його могилі. Бо залишився без хорошої професії. Його родина стала бідною і звичайно на батька осталась образа. Тому, не відкладаймо примирення. Бо не знаємо, що нам принесе наступний день.

Головне, щоб ми нікому не були нічого винні, найперше найріднішим. А коли винні нам, намагаймось не тримати зла в душі. Покладімо надію на Бога. З іншої сторони, не відкидаймо родичів які хочуть з нами примиритись. Будьмо  подібними до батька, який прийняв блудного сина до дому. Не будьмо схожі на немилосердного брата. Амінь.

о. Леонід Лотоцький з книги "Дарунок небес"

 

Категорія: Мої статті | Додав: otec (07.02.2012)
Переглядів: 649 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: