В ім' я Отця і Сина і Святого Духа.

В  ті далекі часи, коли відбувалось Воздвиження Хреста Господнього, Римські імператори  були наймогутніші, можна сказати правили усім світом. В той час відкидали християнську віру. Та, незважаючи на це, Християнство поширювалась, навіть попри переслідування християн імператорами. Так минуло 300 років. Найвищий державний трон зайняв Костянтин, який побачив у християнському вченні велику перевагу перед язичництвом. Його мати Олена вирішила знайти хрест, на якому був розп’ятий Спаситель. З цією метою  поїхала у  місця, де проходили події часів Ісуса Христа. Їй довелось витратити багато часу на пошуки місця, де був закопаний хрест, на якому розп'яли Ісуса. Адже пройшло три століття. Та з Божою допомогою крок за кроком, розпитуючи старожилів, свята Олена знайшла хрест Ісуса Христа. Його відкопали. А оскільки було три хрести, то не знали, на котрому був розп'ятий Христос, а на яких — розбійники. За Божим промислом проходила поруч похоронна процесія. Було вирішено прикласти до покійного всі три хрести. Коли приклали хрест Ісуса, то покійник ожив. Тоді і стало зрозуміло, що саме на цьому хресті був розп'ятий  Спаситель. Звичайно, ця подія надала великої ваги християнству і серед суспільства, і звичайно, утвердився в правильності свого вибору імператор Костянтин.

Чому Костянтин звернув увагу на християнство? Бо християни вели праведне, побожне життя. Були добрі, милосердні, справедливі, законослухняні. Мудрий правитель  хотів,  щоб з християн брали приклад і дозволив вільно проповідувати Євангеліє. З того часу християнство розрослось, як могутнє дерево. Але не так легко здавалось й ідолопоклонство. Відгуки цієї стародавньої віри ми спостерігаємо і в наші часи, коли люди роблять собі всілякі талісмани, вірять в прикмети і т.ін. Можна сказати, що язичництвом захопилась радянська влада при Радянському Союзі. Багато людей були захоплені вченнями Леніна, Маркса, Енгельса. Поклонялись їм, ставили пам’ятники. ІДОЛОМ БУЛА САМА ДЕРЖАВА. Але виявилось, що без Бога не можна нічого зробити. При Радянському Союзі звертали увагу на інші цінності і це привело суспільство до такого стану, що якби зараз Костянтин подивився б на нас, то сказав би, що ми язичники.

Бо чи беруть у нас приклад з Христа? Зовсім мало. Часто ми говоримо про сектантів, що це віруючі. А ми з вами, виходить, не віруючі. Вони так і відкрито сміються, що коли когось спитають: чи ти віруючий, то почують поспішну відповідь: «Ні, я православний». Святе письмо не знаємо, не читаємо. І коли сектанти нам докоряють, ми не знаємо, що відповісти, як свою віру захистити. Протестанти не мають права пропустити жодної служби, а в наших церквах, особливо по селах, в неділю на  Богослужінні може бути двоє, троє чи десяток людей. Всі інші або на базарі, або займаються своїми справами, сплять чи грають в карти. А подивіться на базарах: чи то Благовіщеня, чи Воздвиження, чи Велика п’ятниця — на базарі м'ясо рубають сокирами! А чи відоме нам повір’я, що на Благовіщеня навіть пташка гніздо не в’є?

Ми називаємо себе християнами, а причащаємось раз у рік. Хай там священик причащається. Тим часом Святе Причастя — це Вечеря Господня, яку Христос приготовляє для кожного з нас. Уявіть собі, щоб до нас прийшли гості і не захотіли спожити страв, які ми для них приготовили. Так само і ми чинимо, коли не вважаємо за потрібне приймати Святе Причастя. Ми взагалі відкинули духовність. Покоління підростає — нема для них нічого святого. А нам за них доведеться відповідати. Наші діти ночами по барах, по дискотеках до ранку. Там і випивка, і куріння, і наркотики. І є дуже багато батьків, які не хочуть своїх дітей туди пускати, але дуже важко втримати, бо діти хочуть до гурту. Мовляв, всі так роблять. Та згадаймо, що і з Ноя сміялись, а як потім гірко каялись.

Наше суспільство подібне до жителів Содому і Гоморри. Уже в багатьох країнах дозволили одностатеві шлюби. І ніхто не замислюється над тим, що саме за такі гріхи були покарані ці міста.

Ми опинились у полоні пристрастей, низько впали духовно. Скільки помирає молодих людей, згубивши своє здоров'я. І саме неприємне, що одні одних залучають до п’янства, до куріння, до наркотиків і дошлюбних стосунків. Навіть знаючи про те, що людина хвора чи схильна до запоїв, все одно наллють горезвісну чарку. А з часом стоять на похороні цієї людини, скрушно хитаючи  головою, і рідко хто згадує про те, що і він доклав рук до цієї смерті. Ніхто не хоче зупинити людину, яка спивається чи впадає в іншу проблему. Навпаки, допомагають потрапити в залежність, а потім ще й судять.

Господи, прости. Бо хоч християнство повертаєєеться, скрізь вільно проповідуєеться Слово Боже, проте переважна більшість людей сповідуєе радянське ідолопоклонство, безпечно промовляючи: нас, мовляв, не вчили до церкви ходити. Але хіба це важлива причина? Так само можна сказати, що нас не вчили мати приватну власність, бути підприємцями. За спекуляцію колись наказували. Але ми навчились торгувати на базарах. Тож чи не пора навчитись Божій премудрості, щоб з її допомогою вивести суспільство з глибокої духовної кризи? Господи, прости нас, грішних.

Не може встояти країна, якщо не буде в ній праведників. Ми ще можемо покаятись подібно, як Іона проповідував і цар, і місто розкаялись, і Господь помилував їх. Тож навертаймось самі і навертаймо молодь, щоб ставати такими, як були перші християни. Потрібно наше бажання, а Господь допоможе. Амінь.

о.Леонід Лотоцький

з книги "Зміни себе"