Каталог статей

Головна » Статті » Мої статті

Святої великомучениці Варвари

В ім'я Отця і Сина, і Святого Духа.

17 грудня, наша Свята церква, згадує сумну подію про те, як молода, вродлива, багата, розумна дівчина, прийняла християнство. І через це, її відрубав голову мечем, рідний батько. Він дуже просив і наказував дочці, відректись від християнства. Навіть закривав її, обмеживши свободу пересування. Та Варвара не слухала його. А навпаки, просила щоб і батько прийняв Христа, як свого Господа і Спасителя. Натомість, сталась страшна трагедія. І ми, сьогодні, згадуємо цю подію, згадуємо великомученицю Варвару, яка сміливо і мужньо, віддала своє життя за правду, за Христа.

Аналізуючи ту чи іншу подібну ситуацію, хочеться знайти відповідь на питання: чому Господь допускав такі моменти? Адже це вірні Господу люди. Чому вони так страждали? Для чого це було потрібно? Адже, це були не поодинокі моменти. Таких мучеників було дуже багато.В першому столітті після Різдва Христового, при правлінні імператора Нерона, для християн вигадувались найстрашніші знущання і тортури. Зашивали християн в овечі шкури і так випускали їх на арени цирку.  Потім, випускали голодних, лютих звірів. І ці звірі, розривали християн. На очах у великої публіки, на очах самого імператора. Обливали християн смолою і виставляли вздовж доріжок в парку і запалювали їх як світильники. Це було жахіття! Але, що дивно! Знаючи це, бачачи це, інші люди, також, свідомо, приймали хрещення. І приймали ці муки. Тоді ж  були замучені апостоли Петро і Павло. Що їх заставляло? Що їх спонукало?

Розглядаючи це питання, чому Господь попускав такі страждання для своїх вірних, хочеться розглянути і питання про те, що людина мала з того, що приймала мученицьку смерть? Я вже колись наводив вам приклад, коли прийшов дорослий хлопець хреститися і спитав мене: якщо я похрещусь. Що я з того матиму?

Ви знаєте, питання вірне. Приймаючи хрещення, ми маємо знати що ми з того будемо мати? Для нашої душі, для нашого тіла. І ми маємо розібратися, що ж нам дає християнство? Бо є дуже багато людей, які і охрещені, і часом навіть до церкви ходять. Але, не розуміють, для чого те все їм потрібно і що це їм дає.

Ось, такий приклад. Якось, на одному християнському форумі в Інтернеті,  молоді мами, поставили запитання; для чого хрестити дітей? Одні це питання поставили, інші, відповідали. І може одна, чи дві мами, відповіли, що похрестили своїх дітей, щоб вони належали до церкви Христової, щоб були під Божою охороною і благословенням. Інші відповіді були такі: похрестили, бо батьки заставили. Бо хочемо мати кумів, щоб вечерю носити. Бо хотіли влаштувати свято. Або, так бабка сказала, похрестити.

Тому, давайте сьогодні, розглянемо це питання; Чому мученики віддавали своє життя ради Господа? Чому Господь допускав, щоб Його вірні страждали?

Щоб вияснити це питання, почнемо з Ісуса Христа. Який, перший постраждав на хресті. Перечитуючи Євангелію розуміємо, що це страждання відбулось з відома Бога Отця. Так. Це Бог, Отець, допустив страждання Свого Улюбленого, Єдинородного Сина, заради визволення з неволі ворожої нас з вами, людей, яких Господь сотворив. І оскільки читаємо в Євангелії, що Бог є Любов, то зрозуміло, що створив Господь людей з великою Любов'ю, і надалі любить кожну людину так сильно, що Сина послав Свого на землю, до людей, щоб навіть такою великою ціною спасти кожного з нас. Через муки. Через страждання. Бо в цьому виявляється Божа Любов. Що Він, готовий навіть страждати і мучитись, задля нашого спасіння.

Що ж сталося після цього? Всі бачили, що Христос помер. Всі в цьому переконалися, бо солдати навіть пробили Йому бік списом, щоб побачити Його реакцію. Живий Він іще чи ні. Але, Христос воскрес! 

І після свого воскресіння Він дуже змінився. Наприклад; міг несподівано з’явитись, і так само несподівано зникнути. Міг пройти через двері і через стіни. Але, найголовніше  в тому, що тепер, Йому ніхто не міг заподіяти смерті! Книжники, фарисеї, всі Його вороги налякались. Бо зрозуміли, що вони проти Нього вже не мають ніякої сили. Тоді, ученики Його, апостоли зрозуміли, що Христос здолав смерть!  І ось, вони вже сміливі! Вони вже нічого не бояться! І хочуть бути такими, як їх Вчитель! Бо розуміють, що навіть якби довелось їм навіть страждання і муки перетерпіти, то смерть, вже не матиме влади над ними.

Тому, апостоли з радістю і готовністю пішли в світ проповідувати про  те, що хто повірить в Ісуса Христа, той буде спасенний і здолає смерть! Коли вони побачили яким став Христос після свого воскресіння, то вони розповідали про це всім і всюди. І не боялись ніяких перешкод і ніяких мук, бо знали, що їх чекатиме. І якщо мученики терпіли тортури, втрачали своє життя, то вони знали, що вони отримають нові тіла. І смерть не матиме над ними влади, як не має вже над Ісусом Христом.

Отже, чому Господь попускав, щоб Його вірні, так страждали і мучились?

Давайте, розглянемо такий приклад. Ось, якась дитина, зламала ногу. Їй потрібна операція. Потрібні перев’язки, уколи, ліки. Треба мучитись, ногу фіксувати, і терпіти багато болю і всіляких незручностей.  Але, можна і так зоставити. Пити знеболююче і хай як заживе так і заживе. Нащо дитину мучити? Проте, батьки і жаліючи, і співчуваючи дитині, все таки роблять ці болючі процедури, що виправити ногу. Щоб надалі, дитина не стала калікою. Хоча, дитині і потрібно пройти через страждання і муки.

Так і християни. Свідомо йшли на муки, щоб перемогти смерть і досягти царства небесного, яке, як ми читаємо в Євангелії : силою береться. Це не означає, що Господь вимагає від людини перенести страждання для царства. Але, всі ми живемо в різний час і в різних місцевостях. Мучениця Варвара, яку ми згадуємо і інші мученики, жили в час гонінь на християн. Може, як би вони знали, що через якийсь час переслідування припиняться і можна буде вільно сповідувати християнство, то може б не йшли б на ці муки. Та вони не знали які часи настануть. Вони над цим не замислювались. Головна мета їхня була опинитись там, де перебуває Господь! Перебувати з ним спасши свою душу для вічності і перемогти смерть. Бо так сильно полюбили вони Бога. І Господь, бачачи таку їх рішучість і відвагу, дуже часто посилав їм чудесну допомогу укріпляв їх. Було таке коли отроків кинули у піч то з ними нічого не сталось, а полум’я яке вирвалось з печі, навпаки, убивць попалило. З іншої сторони, як би так було, щоб Господь захищав мучеників, а мучителів відразу наказував, то всі бігли б на такі муки не заради Християнства, а задля забави.

Та пройшов час.  Якщо інші імператори гонили християн, то імператор Костянтин, зацікавився християнською вірою. Що в ній такого є, що люди нічого не бояться, а приймають хрещення, щоб стати християнами навіть не боячись мук? Чому ці люди проявляють стільки любові, чому не ображаються, а прощають? Чому роблять стільки добра? Що їх до цього спонукає? Будучи мудрою людиною, Костянтин зрозумів, що саме християнська віра, дає людині надзвичайні переваги. І не тільки окремим людям, але й всьому суспільству. І він сам прийняв хрещення, потім його мати, цариця Олена, похрестилась і навіть зробила такий величезний історичний подвиг; найшла хрест, на якому був розп'ятий Спаситель.

Тому, згадуючи ці події давайте замислюватись, давайте цікавитись для чого ми похрещені? Для чого хрестимо своїх дітей? Що ми здобуваємо виконуючи заповіді Божі?

Охрестившись ми долучаємось до народу Божого. Здобуваємо Божу опіку над нами. Проте, ми ще й повинні взяти на себе визначені зобов’язання, щоб нас часом не було відкинуто. Як писав апостол Павло, що я, проповідую багато,  багато навчаю, але мучу своє тіло постом, щоб проповідуючи, самому не стати відкинутим. ()

Візьмемо такий приклад. Ви йдете з дитиною на новорічні урочистості, де будуть всі святково одягнені. Де буде все казково гарне і будуть хороші подарунки. Ви також, свою дитину прибрали як найкраще. Але ідучи по дорозі, дитина, то підняла якусь брудну цяцьку, то ще щось зачепила і забруднилась. Як вам неприємно. А дитина може не знає куди вона йде, може їй недостатньо пояснили і вона не думаючи про головну ціль своєї подорожі, шукає собі по дорозі якихось дріб’язкових забавок. Так і з нами буває. Ми не думаємо про основний шлях нашого життя який веде до Царства небесного. Ми, забагато уваги приділяємо життєвим дрібницям. І не дай Боже, як би настали такі часи, щоби християн переслідували, то мало б хто залишився б вірний. Через те, що не цікавимось вченням Євангельським.

 Тож сьогодні, згадуючи ці події часів великомучениці Варвари, давайте замислимось: що ж все таки ними керувало? Що знали вони такого, чого ми не знаємо.

Апостол Павло, у посланні до Солунян пояснює, що хрещення, означає, що вони, охрестившись, будуть спасенні в цей останній день, Божого суду. Що найперше воскреснуть ті, що померли у Христі. А ті вірні, що будуть в той час живі на землі, переміняться. () бо людина не може війти на небо з плоттю і кров'ю, а вони мають перемінитися. З тлінного, тіло має стати нетлінним. І тоді, разом, на хмарах, будуть піднесенні до Господа. Але, в першу чергу, віруючі в Ісуса Христа.

Тому, проходячи свій життєвий шлях, який даний нам для того, щоб наслідувати вічність, ми не маємо розглядатись по сторонах і звертати увагу на плітки, розпусту, інші мерзотності. Йдімо до своєї великої цілі. І Христос говорить, щоб ми шукали перше царства Божого, все інше додасться.

Сьогодні, ми не просто так згадуємо; от, був такий мученик, чи така мучениця. Вони були тоді і вони є і сьогодні. Ми згадуємо про те, як Господь являвся їм в їхніх муках і утішав, і підтримував, і бувало, що всі рани вмить заживали. Як коли мучили Степана, то йому також явився Христос і він укріпився в своїх стражданнях і казав, ось я бачу Христа над собою. Навіть те дивно, що останки мучеників, досі залишились нетлінними. Мощі Святої Варвари, до сьогоднішніх днів, знаходяться в Володимирському соборі.  Це ж більше 2000 років пройшло! Тіла інших померлих, зітліли на порох. А останки мучеників, досі залишаються нетлінні. Може Господь попустив це для того щоб ми мали такі свідчення і укріплялись в вірі. Ми маємо замислитись, що якщо ми християни, то чи відповідні ми християни? І яку ми маємо з цього перевагу. І якщо ми це постараємось зрозуміти і зрозуміємо, нам стане набагато легше жити. Я б дуже хотів, щоб після цієї проповіді ми зрозуміли, в чому суть християнства. Амінь.

О. Леонід Лотоцький

Категорія: Мої статті | Додав: otec (14.12.2012)
Переглядів: 614 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: