Каталог статей

Головна » Статті » Мої статті

Храмове свято у Кривому Озері від витоків і до сьогодення
13:16 Храмове свято Храмове свято у Кривому Озері: від витоків до сьогодення Храмове свято дотепер залишається маловивченим феноменом української національної культури, хоч ми й позбуваємось поступово впливу заснованої на атеїзмі радянської ідеології, що призвела до історичного забуття. Отже, спробуємо бодай трохи заповнити цю прогалину на прикладі Кривого Озера, принагідно згадавши давню історію храму, якому селище зобов’язане саме такою датою празника. Сучасний аналітик культури Микола Скиба, досліджуючи явище храмового свята у культурі Поділля (до цього регіону здавна відносилось Криве Озеро), з числа своїх видатних попередників відзначив, між іншими, Павла Чубинського. Нині відомий як автор слів гімну України, цей видатний етнограф і фольклорист вказував на роль храмових свят у побудові локальної і збереженні загальноукраїнської ідентичності в ситуації, коли окремі українські землі входили до складу різних держав. Слід згадати також ім’я ученого і церковного діяча Юхима Сіцінського, який свого часу був членом Ради міністерства сповідань УНР та членом Всеукраїнської Археологічної Комісії і вніс вагомий внесок у вивчення української церкви. Тривалий час він редагував видання «Подільські єпархіальні відомості», зі сторінок якого ми нині можемо простежити перебіг церковного життя як в усьому Подільському регіоні, так і в Кривому Озері зокрема. Традиційно храмове свято є вшануванням дня, коли було освячено престол місцевого храму. Храмове (престольне) свято у Кривому Озері припадає на 21 вересня. В цей день всі православні і греко-католики святкують Різдво Пресвятої Богородиці і саме на честь цього свята названо місцевий храм. Точний рік побудови у Кривому Озері храму на честь Різдва Пресвятої Богородиці нині встановити проблематично, але з роботи Созонта Лобатинського «Матеріали для історії унії в Подолії» відомо, що з’явився він ще за часів Речі Посполитої не пізніше 1766 (або 1768) року. Тоді Київський, Галицький та всієї Руси предстоятель Української Греко-Католицької Церкви Пилип Володкович висвятив уродженця с. Станіславчик Тимофія Стопкевича «у священики в с. Криве Озеро до храму Різдва Пресвятої Богородиці протопопії Чечельницької, Князя Олександра Любомирського». Наприкінці 18 століття велика частина земель Поділля відійшла від Польщі до Російської імперії, а місцеві церкви масово перейшли у православ’я. 1 вересня 1794 р. до Чечельницького духовного правління надійшло прохання від жителів Кривого Озера Бершадського повіту про приєднання до православ’я їхнього храму разом зі священиком, а вже 4 вересня таке ж прохання надійшло і від самого священика Стопкевича. Ці прохання були задоволені і таким чином відбувся перехід парафіян Богородицької церкви з греко-католицтва у православ’я. Перша будівля храму Різдва Пресвятої Богородиці разом із дзвіницею була дерев’яною і згоріла на самому початку 19 століття. Другий храм було побудовано вже зовсім на іншому місці, але при цьому він отримав ту саму назву, зберігши таким чином спадковість традицій і слідування ідеї про богоданість дня празника і пов'язане з ним святе Покровительство і Заступництво. Давні перекази свідчили про випадки, коли громада того чи іншого села з різних причин (наприклад, «незручність» справляння свята в розпал польових робіт) намагалась перенести його дату на більш зручний для себе час, але зазнавши через це усіляких негараздів та випробувань, зрештою відмовлялась від подібної самодіяльності. Новий храм, вже цегляний, було побудовано 1824 року на кошти парафіян та приватні пожертви, 1833 року тут було влаштовано одноярусний іконостас. Дерев’яна дзвіниця на кам’яному фундаменті була розташована окремо від храму. Про священика приходу початку 19 століття відомо лише ім’я – Іоан (його прізвище історія не зберегла), і те, що він залишив по собі добру пам’ять народу своєю жертовною діяльністю під час епідемії чуми 1812 року. Після нього священиком був Олександр Лосятинський, який багато дбав про «благоприкрашення» храму, і віддавши служінню у ньому більше трьох десятиліть, помер 1852 року, залишивши після себе прихід у кількості 178 осіб чоловічої статі. Священик Феодор Спринчанов, про якого згадується, що за збільшення свічного прибутку 1861 р. він був відзначений подякою від Його Преосвященства із внесенням у послужний список, помер 22 квітня 1865 року, після чого спостерігачем приходу було призначено заштатного священика села Козацького Феофана Слодецького. Із 2 грудня 1865 року священиче місце у Кривому Озері було почислене за молодим священиком Антонієм Ставицьким (ви-свячений 2 лютого 1866 року), який щойно закінчив курс Подільської Духовної семінарії, де його навіть звільняли від іспитів «в повагу за дуже гарні успіхи». Кривоозерцям він запам’ятався як «пастир добрий і навчальний», що власними стараннями і навіть частково власними коштами влаштовував причтові приміщення. За часів служіння Ставицького у його приході було 710 чоловіків та 717 жінок, за приходом рахувалось 48 десятин, 45 сажнів землі. У 6-му Благочинному окрузі Ставицький був також бібліотекарем, але тяжка душевна хвороба залишила його без приходу з 7 квітня 1886 року. Після нього священиками храму Різдва Пресвятої Богородиці були Володимир Багінський та переміщений з Могилева Євменій Левицький. Саме стараннями останнього 1889 року в приході було відкрито церковно-приходську школу. Школа розміщувалась в найманому за церковні кошти і не зовсім для цього придатному селянському будинку. Ревізія церков Подільської єпархії, проведена у вересні 1892 року виявила, що тут навчалась 21 дитина, «відповідають вони порядно, але співають занадто голосно», а в цілому «навчання в школі поставлено у несприятливі умови байдужим ставленням до неї парафіян, які на її утримання коштів не дають, приміщення не відводять, і навіть в умовах надання їм і того, і іншого, неохоче посилають до неї своїх дітей». Але, схоже, недоліки ці було швидко усунуто, оскільки вже у звіті Подільської Єпархіальної училищної ради про стан церковно-приходських шкіл і шкіл грамоти за 1894-95 рр. школу Кривого Озера названо в числі найбільш визначних у навчально-виховному відношенні. 1895 року на синодальні кошти при школі було відкрито бібліотеку. Також за час служіння Левицького 1890 року було розпочато прибудову до будівлі храму цегляної дзвіниці. Роботи були здані з підряду, проведені вкрай недобросовісно і з ненадійного матеріалу, тож прибудова одразу зруйнувалась. В такому напівзруйнованому вигляді вона стояла до 1896 року, коли місцевий землевласник Широченко на власні кошти розширив будівлю храму і прибудував до неї дзвіницю. 1899 року під безпосереднім наглядом самого Широченка роботи було закінчено. Крім того, 1896 року церковна влада оголосила подяку Євменію Левицькому, міщанину Йоакиму Коленді та парафіянам Кривого Озера за їх «пожертви на благоприкрашення храму» у сумі 450 карбованців. Поміж інших імен, пов’язаних із храмом у 19 столітті, на сторінках «Єпархіальних відомостей» ми зустрічаємо такі: становий пристав Дмоховський, церковні старости Феодор Біляновський, Ємеліан Кропельницький, пономар Хрисанф Бутковський, вчителі церковно-приходської школи і псаломщики (ці посади у Кривому Озері зазвичай поєднувались) Євгеній Моружко, Володимир Соколов, Євменій Сеньковський, Григорій Новаковський, Олексій Бялковський. На початок нового століття прихід храму Різдва Пресвятої Богородиці складав 842 чоловіка і 828 жінок, священиком був вихованець Подільської семінарії, колишній священик с. Параївка Кам`янецького повіту Лука Главюк, а з 1910 року – випускник Тиврівського духовного училища Тимофій Зволинський. Після більшовицького перевороту 1917 року для церкви настали важкі часи, на довгі роки вона фактично опинилась під забороною. 1937 року священика Кривоозерського приходу Тимофія Зволинського було репресовано. Лише війна і німецько-румунська окупація 1941-44 років поновили церковне життя в регіоні (зокрема і в Кривому Озері), щоправда, у специфічний румунський спосіб. До церковних споруд Кривого Озера, як волосного центру, була прикута особлива увага румунської православної місії. Тут румунами практикувались принципово нові форми роботи з парафіянами, наприклад, зйомка і показ фільмів для населення на релігійну тематику. Втім, це тривало недовго, і після повернення радянської влади почалась чергова хвиля переслідувань українського духівництва, на місці храму було відкрито спортзал. Аж до самого розпаду СРСР діяльність церкви мала нелегальний характер, обряди відбувались потайки в приватних оселях. Втім, навіть у часи войовничого атеїзму не переривалась традиція вшанування храмового свята. Щороку, як у давні часи, мешканці Кривого Озера готувались до празника. Помешкання і подвір’я були заздалегідь прибрані (часто саме до цього дня білили хату), з самого ранку господарі гарно вбирались і чекали на гостей (празникових) з числа родичів, друзів, знайомих з навколишніх сіл, для того, щоб щедро їх почастувати традиційними стравами (холодцем, варениками, бігусом, налісниками тощо). Хоча б у формі «дня селища», але зберігався зв'язок поколінь кривоозерців. Лише зі здобуттям Україною незалежності, храмове свято у Кривому Озері, втім, як і у всій нашій країні, повною мірою повернуло своє сакральне значення, знову поєднуючи в собі як релігійну, так і звичаєву складову. Станіслав ГОЦУЛЯК.
Категорія: Мої статті | Додав: otec (14.06.2016)
Переглядів: 630 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: