Продовження книги "Життя, як воно є..." частина 7-ма. Початок дивись нижче. - 9 Лютого 2015 - Церква "Різдва Богородиці"
Головна » 2015 » Лютий » 9 » Продовження книги "Життя, як воно є..." частина 7-ма. Початок дивись нижче.
16:57
Продовження книги "Життя, як воно є..." частина 7-ма. Початок дивись нижче.

Світанок ще тільки розсував темряву ночі, ще й сонце не вийшло за обрію, а Світлана уже була в дорозі. Не зважаючи на холодний душ і міцну каву, втома давала про себе знати і відчувала вона себе за кермом не дуже впевнено. «Справи, справи, справи, коли ж мені відпочити?» Вона була власницею кількох торгівельних закладів. Бізнес процвітав, але потребував багато сил і уваги. Щоб не скотитись до низу, щоб розвиватись, потрібно було важко працювати. Рахувати, вишукувати найвигідніших поставщиків. Жили вони зовсім не бідно. В чоловіка був власний успішний бізнес. Та якось втягнулася і вже не бачила себе поза  власною справою і статки дозволяли займати особливий статус. Перед її дарунками відкривалось багато дверей державних кабінетів і проблеми вирішувались легко і просто. І хоч було важко, та відмовлятись від досягнутого успіху не хотілося.

     Світлана увімкнула двірники, бо почав накрапати дощ. Небо стемніло і втома знову нагадала про себе. Пробудилась вона від халепи, в яку потрапила. Необережно з’їхала на мокре узбіччя на повороті і в наступну мить її новенький, дуже дорогий позашляховик, кілька разів перевернувся по хлібному полі, зминаючи на своєму шляху ниву і буйний ромашко-маковий цвіт, що мирно квітував, насолоджуючись живоносними краплями, які все густіше поливали спраглу землю. З цього жаху і переляку жінка втратила свідомість. Проте, залишилась жива, бо спрацювали подушки безпеки. Вдарившись в електричний стовп, машина зупинилась, ставши на колеса побита і зім’ята. Прийшовши до тями, Світлана враз пробудилась. Дощ щосили барабанив по металу, рокотів грім, і блискавки креслили небо. «Господи! Дякую Тобі що я жива!» – думала Світлана, вибираючись з свого полону. Хоч важко, та двері автомобіля все-таки відкрились. Гарячково схватила свій портфель, що наче навмисно з сидіння залетів на панель, і побігла в дощ якомога далі, адже машина, не дай Боже, могла ще й вибухнути. Відбігши доволі далеко, знеможено зупинилась на узбіччі, щоб перевести подих. Серце шалено калатало в грудях, дихати було важко, та думка про те, що вона уникла найстрашнішого, перемогла відчай. Дощ тепер уже спокійний і рясний охолоджував розгарячілі думки. Із за хмар з’явився сонячний промінь. Негода минала як минав її несподіваний жах.

     З повороту з’явився автомобіль і легко зупинився біля Світлани. Вона здивувалась, побачивши, що з нього вийшов їх парафіяльний священик:

  • Світлано, чому ви тут? Що з вами? Ви промокли до нитки, -  бідкався о. Петро.
  • Нічого, нічого, не переживайте, отче. Машина моя там, на полі, - показала рукою,-  а я, ось тут, на дорозі.

Від побаченого о. Петро здригнувся та все ж, полегшено зітхнув.

  • Нічого, нічого Світлано. Заспокойтесь. Ходіть, сідайте в машину.  Дістань покривало щоб вона зігрілась, – звернувся до сина,що був разом з ним. Налив з термосу чаю, – ось, пийте. Слава Богу, що ви живі, дякуйте Богу, а все інше минеться.

Поки жінка пила чай, кутаючись в тепле покривало, батько з сином дивились на зім’ятий позашляховик. І хоч також спішили у справах, та це було не так важливо. Отець зателефонував чоловікові Світлани і дуже спокійним голосом, не вдаючись в подробиці, попросив його приїхати, бо у вашої дружини зламався автомобіль і тоді сів до кабіни.

  • Отче! – після деякої паузи заговорила жінка. – Чому це сталось? Я ж освятила свою машину. Як я маю це зрозуміти? Син також звів запитальний погляд на батька.
  •  Ой Світлано, я не знаю, чи розмовляли б ви тепер зі мною, як би машину не освячували.
  • А… ну може й так,- промовила у відповідь. Її тіло повільно відходило від заціпеніння, і вона тихо сиділа, схиливши голову, відпочиваючи. За кілька хвилин приїхав її чоловік, і батько з сином вирушили у своїх справах, адже її дорога також була неблизька.

     Деякий час їхали мовчки. Сонце вже піднімалось над обрієм і перемите листя на деревах виблискувало, хитаючись від легкого вітру. Зволожене повітря наповнювало прохолодою, що було особливо приємним після літньої спеки.

  • Ну Василю, чого мовчиш? – звернувся батько до замисленого сина, - розповідай про свої думки.

    Василь і справді заглибився в роздуми, які в його голові переплітались в якісь незбагненні лабіринти. Думки блукали заплутаними стежками і ніяк не могли дійти до правильних відповідей, які б могли його заспокоїти. Батькове питання прозвучало несподівано, але він радий був перервати цю важку мовчанку і шукати відповіді в розмові. Батька він глибоко поважав і може навіть радий був від того, що знайшлась цікава тема для розмови.

  • Ви знаєте, тату, вже вкотре переконуюсь, які дивні і незбагненні діла Господні. Не чисті, не чесні ті гроші, за які пані Світлана придбала собі те дороге авто.
  • Чому ти так вважаєш? Наскільки я знаю, вона займається бізнесом, а  заробляти законом ні світським, ні Божим нікому не заборонено.
  • Просто, тату, не все ви знаєте. Воно мабуть і краще, що ви заглибились у духовний світ і світське вас мало цікавить. Але люди знають про бізнес Гордійчуків набагато більше, хоч і не все. На перший погляд, наче все чесно і пристойно а насправді...

    Отець Петро мовчав. Було дуже важко і неприємно дізнаватись про непристойні людські вчинки. Його велике добре серце прагнуло правди,  гармонії і досконалості. Ті речі, які розповів Василь, розчаровували і засмучували. Але таке воно життя зі своїми здобутками і недоліками.

  • Що, все так погано? – спитав, аби не мовчати.
  • Ну, як сказати, зі сторони теперішнього суспільства нічого страшного. Але коли наші учні, починаючи з п’ятикласників, і хлопці і дівчата приходять після перерви на уроки, то в класі дихати нічим. Бо в їхньому магазині біля школи сигарети продадуть навіть першокласнику. Не говорячи вже про їхні бари, де малолітки вже з 12-ти років напиваються до безтями. Розповідають, що не цураються там і наркотиків. Але зв’язки    і гроші роблять свою справу і всі державні установи роблять вигляд що цього «не помічають».
  • Це що, правда Василю? – стривожено запитав батько. Таке може бути?
  • Може. І таке є. Не хотів я вам цього розповідати. Знав, що будете переживати. Та мабуть так Бог повів.
  • І що, всі про це мовчать?
  • В більшості так. Правда час від часу в школі тематичні уроки проводяться, але результатів мало.
  • А батьки?
  • А що батьки? Шкільні збори проводять заледве раз-другий на рік і то, на них приходять по кілька батьків добросовісних учнів. А коли дітей міліція затримує п’яних, то не для того, щоб їх виправити, а для того, щоб заробити. Батьки приїхали, заплатити аби міліція відчепилась, і на тому кінець. Не всі батьки чекають своїх дітей, як наша мама. Вона не засне, поки всі діти не будуть вдома. Інші повертаються, коли батьки міцно сплять, отже ніякого контролю.
  • Таки старіє вік  - примножується неправда, -промовив батько.
  • Ви про що, тату?
  • А хіба ти не звертав увагу, як написано в 3-й книзі Єздри. Старіє вік і примножується неправда. Ось воно як… Я ж думав про Світлану зовсім інакше. Чув від когось, що вона допомагала коштами хворій дитині і в лікарні палату облаштувала для ветеранів. Може не все ще втрачено в її житті. Як думаєш?
  • Ну ви ж завжди кажете що нічого не втрачено поки ми живі. Може з усіх своїх справ, хоч якусь малу частину вона тратить на милостиню. Може за це й помилувана Богом в цій халепі, в яку вона потрапила. "Блаженні милостиві, бо вони помилувані будуть" … заспівав батько літургійний спів…
  • А  Гордійчуки себе вважають  мало не святими.
  • Он як? Цікаво, цікаво.
  • Ми з їх Віталієм цілу дискусію в класі мали.
  • З якої причини?
  • Ой, тату, щось я забагато говорю сьогодні. Та ви не переживайте. Просто, я порушив табу. Зробив зауваження «крутому багатію», бо він вкрив матюками сусідку по парті. Ну і звичайно він тут же перемкнувся на мене. Мовляв, теж мені син святоші. Та ми може в сто раз за вас святіші. Газети треба написати, скільки мої батьки допомагають тим чи іншим. Тату, ви знаєте, що не в моїх правилах підтримувати такі суперечки. Але на цей раз я не витримав. І порадив, щоб вони тратили кошти на ліки і кріпили їх до кожної пачки сигарет і пляшок  з алкоголем.

«Що ти мені вказуєш? Що ти витикаєш? Не куплять в нас, куплять в іншому місці, - гарячкував Гордійчук, - принаймні, ми, знаємо як ці гроші правильно потратити». Тут Віталій зрозумів, що бовкнув лишнє і щоб не загострювати розпочав цілу промову про праведність, людяність. Ці слова його ж і засуджували, але він цього не розумів.

  • Сподіваюсь до бійки не дійшло?
  • Не дійшло. Урок почався. Але, тату, я не люблю залишати питання відкритими. В чому святість справжня? Бо мабуть чи не кожен вважає себе святим. От, якщо мене про це спитають, що мені відповісти?

Батькові дуже сподобалось це питання. Теплом зігріло серце і він з любов'ю  подивився на сина.

  • Ти, особисто, знаєш когось святого? – спитав прямо.

Василь на мить розгубився:

  • Ні, не знаю. Тай про мене ніхто не скаже, що святий. Де там.
  • Щоб йти до святості, потрібно берегти чистоту серця. Тільки чисті серцем Бога побачать. А що для цього потрібно? Багато розповідати. Краще візьми ось Біблію. Прочитай у книзі Іова, яким він був. Цим праведником Господь хвалиться на небесах. Може ти, читаючи, не звернув достойної уваги на ці слова. А тепер зверни. І отримаєш відповідь на своє питання. Ті уривки там навіть підкреслені.
  • Ну-ну, цікаво, - подумав Василь і став читати, - так ось як жив Іов: наставляв багатьох і опущені руки підтримував; того, хто падав, піднімали слова його, і коліна, що гнулися він укріпляв. Рятував страдника, який волав, і сироту безпомічного. Одягався у правду, і суд його прикрашав, як мантія і вінець. Іов був очима сліпому і ногами кульгавому, батьком для убогих і позов, якого не знав він, розбирав уважно. Розтрощував беззаконнику щелепи і з зубів цього виривав украдене.
  • Ого, подумав Василь. Нам би зараз таких суддів. Скільки роботи було б у стоматологів! Що ще написано, - перегорнув сторінку, -  Іов плакав про того,який був у горі і душа його вболівала про бідних. Він не шукав суєти і нога його не поспішала на лукавство. Ніщо нечисте не приставало до рук йог, не захоплювався жінками і не чинив підступів біля дверей свого ближнього. Бо знав, що це злочин і беззаконня, що підлягає суду. Це вогонь що з’їдає до знищення і впокорює все нажите добро. Попри те , що Іов був дуже багатим і могутнім проте, не зневажав права слуги і служниці своєї, коли вони мали суперечку з ним. Бо казав, що і його і слуг Господь однаково створив в утробі. Тому, не відмовляв нужденним у їх проханнях і не томив очі вдови. Кусок хліба він розділяв з сиротами і якщо бачив кого, хто гинув без одягу, і бідного без даху, то благословляв їх праведник і зігрівав вовною овець своїх. Будучи дуже маєтним, надію свою не покладав на золото і скарби. Не радів з багатства свого, а радів з благословення Бога Всевишнього.

  Ну звичайно, це святість, подумав Василь, а от і ще про ворогів.

  • Іов не радів з погибелі ворога свого і не торжествував, коли нещастя осягло його. Навіть вустам своїм не дозволяв проклинати ворога свого. Це сильно, -  відзначив юнак, - Дуже сильно. Що ж ще? Жителям намету свого доставляв ситні обіди, відчиняв двері перехожому, щоб не ночував на вулиці. А як провини допускав, то чесно в них признавався, не приховуючи.
  • І ще ось: земля і поля його були доглянуті і він споживав плоди її, чесно оплативши працю хліборобів, які на ній трудилися, щоб не обтяжувати життя їх.   
  • Дякую тату, – підняв очі від книги, – Питання вичерпане. Якби в мене були кошти, я б ті слова роздрукував і виставив усюди на бікбордах – промовив замріяно.

 О. Петро щиро усміхнувся синові і сказав підбадьорливо: хай збуваються мрії. Все життя ще попереду.

 Вони вже наближались до міста, куди везли вступні документи до університету. І були вдячні Богові за життєві уроки.

   Дорога додому завжди здається коротшою, ніж з дому. Успішно завершивши свої справи, Волянюки поверталися з міста. І звичайно думали про те, яким то буде вступ. Чи здасть Василь іспити успішно. Та обоє покладали надію на Божу допомогу, і намагались не допускати поганих думок. Господь, Його промисел, Його поміч – це була основа, на яку опиралась їх велика родина.

    На зупинці під пекучим сонцем стояла жінка, тримаючи в руках табличку, на якій було написано Білогірськ. О. Петро пригальмував, і відкривши двері, запросив її до салону.

  • Сідайте, довеземо. Нам по дорозі.

Мандрівниця дуже зраділа що нарешті хтось зупинився.

  • Слава Богу, -  промовила з полегшенням, - а вам дай Боже здоров’ячка, що ви такі добрі до мене.

 І знову за вікном пропливали поля, ліси під синім чистим небом. Василь увімкнув магнітофон з улюбленими батьковими записами, і далі їхали, слухаючи мелодії богослужінь у виконанні студентів Київської семінарії.

  • Дозвольте вас запитати, – озвалась пасажирка.
  • Прошу, – відгукнувся батько.
  • Ви часом не священик?
  • Священик. А це має для вас якесь значення?
  • Та ну не так щоб. Та є в мене деякі запитання.
  • Питайте, – усміхнувся, - часу у нас більше ніж достатньо. Та й та обставина, що ми з вами не знайомі, стане вам у пригоді.
  • Так, вірно, - відповіла. - А ну чи не зможете ви розв’язати мою проблему, отче? Тяжко мені з цим жити. Як камінь за плечима ношу.
  • Давайте спробуємо. Попросимо в Бога розуму. Знаєте як написано: де двоє чи троє збереться в Ім'я Моє, там Я серед них – говорить Господь.
  • З чого ж його почати?- вголос роздумувала співрозмовниця, - щоб так коротко… Була у мене щира й сердечна подруга. Багато років ми товаришували. І посварились люто не з серйозної причини, а так, через дрібницю. Ми не спілкуємось вже кілька років, і так мені її не хватає. Та зробити крок на зустріч не можу, власне як і вона.
  • Скажіть, а ви тримаєте образу на неї?
  • Де там, я давно її простила. Та й не винна вона мені нічого. Кажу ж через дрібниці посварились.
  • То чому не помиритись?
  • Сама не знаю. Боюсь, що не схоче вона миритись. Вилає і на тому буде кінець.
  • Що я вам скажу, що неможливо людям, можливо Богу.
  • Тобто?
  • Ви не зможете примиритись з подругою, поки не примиритесь з Богом.
  • Як це? - здивувалась жінка, - я з Богом не сварилась. Ого як ви повернули. Може поясните?
  • Сваритись не сварились. Але чи можете ви похвалитись добрими відносинами з Богом? Чи молитесь ви? Чи відвідуєте церкву? Чи шануєте свята? Чи заповіді знаєте?
  • Та хто ж нас цьому навчав? В нашому селі церкви не було відколи себе пам’ятаю. Кілька років назад відкрили, пішла на службу зі своєю донькою. Відстояли, нічого не зрозуміли, що там правили. Хіба що Господи помилуй. А так, всі слова не зрозумілі. Прислали нам священика «чудотворця», як ми його називаємо. Про Бога він нам не розказує. Та куди там як він з пиятики не просихає.
  • Ого! Аж так! - здивувався о.Петро.
  • Так, нажаль так. А про його висловлювання все село розказує. Зібрались якось односельці череду виглядати, і цей батюшка чогось там був. Стояв, роздивлявся а тоді й видав: «От як би ті стовпи електричні під якими вони стояли, раптом впали, ото б я похоронів мав».

 У батька з сином волосся на голові заворушилося. Якийсь неприємний холод з’явився по спині. Від несподіванки отець пригальмував, щоб перевести подих. Ну і день сьогодні, подумав.

   Побачивши їх збентеження, жінка вмовкла і вже тихішим голосом продовжила.

  • Я звичайно перепрошую, мабуть не треба було цього розповідати. Бачу, неприємно вам це слухати. Але я вас не обманюю, повірте. І це ще я вам квіточки розповіла,  та вже більше не буду. Бо ягоди для вас можуть стати за гіркими. Та й не про це власне ми говорили.

На якийсь час розмова припинилась. Жінка вже жаліла про свою балакучість. Підібрали її добрі люди, а вона такого наговорила. Мабуть, висадять мене посеред дороги, подумала скрушно.

  • Пробачте мені, - промовила стиха, - переживаючи за свою неделікатність.
  • Нічого, не переживайте, - сказав священик, - дуже несподіваною виявилась ваша розповідь. Та вашої вини в цьому немає. І я вам раджу не терпіти таку поведінку священика. Опишіть все як є, підпишіться всім селом, і зверніться до правлячого архиєрея. Він повинен вирішити це питання.

    На ці слова жінка тільки плечима здвигнула.

  • Ну, не знаю.
  • В Святому Письмі написано: Якщо пастир не пастиме овець Божих, якими ми з вами є, то Він Господь сам за них потурбується і вестиме їх, навчаючи і оберігаючи, для цього потрібно лиш ваше щире бажання.
  • Здається ми знову відхиляємось від теми, - посміливішала жінка, - як це стосується моєї проблеми?
  • Це і є її вирішення. Якщо ви захочете дізнатись про Бога, розібратись у Його вченні, то проблема сварки зникне. Бо Господь навчає любити, прощати і жити в мирі зі всіма людьми. Він навіть говорить: Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться. Дуже добре буде, якщо ви примиритесь з подругою, а ще краще якщо примиритесь з Богом, і інших цього навчите.
  • Та де ж мені вчитись? Я ж вам розказую, що ніде нам вчитись.
  • Ось, візьміть, - подав їй дві свої книжки о. Петро. - Думаю вони допоможуть вам зробити перші кроки. Тоді, починайте читати Святе Письмо. І прийде розуміння. Господь не залишить вас на одинці і обов’язково допоможе. І життя ваше набере більшого змісту, і з подругою помиритеся. І священик хороший в село приїде. Просіть, моліться…

     Жінка не відповідала. В дзеркалі було видно, що вона читає. Згодом, тихо промовила.

  • Дякую вам щиро. Я обов’язково прочитаю ваші книги. Тут так все легко і зрозуміло. От, - промовила рішуче, -  не буду я більше чекати, піду до подруги миритись, чесне слово.
  • Ну ось знялась ваша ноша, -  усміхнувся о. Петро.

  Сяйнула добра усмішка і на Василевому обличчі.

  • Знав Господь про ваші добрі наміри, і мабуть невипадковою була наша зустріч.
  • А й справді, - здивувалась пасажирка. - Таки так воно і є.   Її думки наповнились новими, досі не знайомими почуттями, вона вирішила, що зайде до подруги прямо зараз, ідучи додому. І на серці від цієї думки стало легко і тепло. Вечеря цього дня в родині Волянюків була довгою і цікавою. Любили тут спілкуватись, ділитись враженнями, цікавими спостереженнями. Мали що розповідати батько з сином, було над чим замислитись всім.
Переглядів: 256 | Додав: otec | Рейтинг: 1.0/1
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: