Про примирення з Богом

В ім'я Отця і Сина і Святого Духа.

Сьогодні я хочу поговорити, про примирення з Богом. Ми з вами часто чуємо, і звертаємо увагу на слово «Покайтеся». Що це означає? Покаяння, це сум за вчинені гріхи, і звернення до Бога. Про їх прощення. До покаяння призиває Господь, закликали пророки, апостоли, Іван Хреститель, і нині, закликає церква.

Але, крім заклику до покаяння, ми знаходимо в Святому письмі (2 Кор. 5. 20), заклик, до примирення з Богом.

Що ж таке примирення? Примирення, це налагодження гармонійності, між двома конфліктуючими сторонами.

Ми можемо сказати; коли це ми конфліктували з Богом? Початок конфлікту, поклали наші прабатьки: Адам і Єва. (Буття. 3.8-14). Відтоді, людство все більше і більше віддалялось від Божої опіки своїми гріхами. По суті, люди стали ворогами Божими.

Але Господь, милосердний і довготерпеливий, жаліючи Своє Творіння, Сам. робить крок назустріч людям. Щоб примирити їх з Собою. Він настільки любить нас, що Сина Свого Єдинородного, віддав на страждання, щоб через Нього примирити з Собою грішників, і відкрити їм двері до Царства Небесного. У (2 Кор. 5.19) читаємо: …Бог у Христі, примирив світ із Собою Самим, не зважавши на їхні провини… Тепер же, примирив смертю в людськім тілі Його, щоб учинити вас святими, і непорочними, і неповинними перед Собою.  (Кол 1:22).  Бо коли ми, бувши ворогами, примирилися з Богом через смерть Сина Його, то тим більше, примирившися, спасемося життям Його. (Рим. 5.10)

Отже, ми бачимо, що не зважаючи на людські гріхи, Господь зробив зі Своєї сторони все, щоб примирити нас з Собою.

Ісус Христос, перебуваючи на землі, виконав сповна місію, яка була на Нього покладена. А коли Вознісся до Отця, то дав доручення Своїм ученикам - апостолам, щоб вони від Його імені, проповідували примирення з Богом.

І ось, ми читаємо в (2 Кор. 18.20), як апостол Павло говорить: «Усе ж від Бога, що нас примирив із Собою Ісусом Христом і дав нам служіння примирення. Бо Бог у Христі, примирив світ із Собою Самим, не зважавши на їхні провини, і поклав у нас слово примирення. Оце ми як посли замість Христа, ніби Бог благає через нас, благаємо замість Христа: примиріться з Богом»!

Ще раз нагадаю, що примирення, це є встановлення гармонійності, між двома конфліктуючими сторонами. Господь, через покаяння, прощає всі наші гріхи. І через дотримання заповідей, благословляє нас Своїми щедротами. Як же нам потрібно поводитись, щоб налагодити цю гармонійність у відносинах з Богом? 

Як ми вже читали вище, до викупної жертви Ісуса Христа, ми були ворогами Богові. Відповідно, після примирення, Господь нас хоче бачити Своїми добрими друзями. А оскільки Він Отець Небесний, то ми маємо бути добрими, слухняними, шануючими Батька дітьми.

Усі ми тут з вами хрещені. Тобто такі, що принесли покаяння, і належимо до народу Божого. І таких людей в нашій державі переконлива більшість. Але, чи багато людей, від щирого серця може сказати, що відноситься до добрих і слухняних дітей Божих? Чи, хоча б друзів? Чи є наші відносини з Богом, гармонійними? Чи є  у нас відносини з Богом взагалі?

Давайте, проаналізуємо кожен себе самого. Сходить сонце, наступає ранок. Ми прокидаємось і займаємось своїми звичайними справами. Чи вітаємо ми Господа молитвою?

Чи розмовляємо ми з Ним на протязі дня, роздумуючи над Його вченням, аналізуючи по ньому свої поступки. Чи цілковито зайняті своїми думками і проблемами?

Коли Господь нас запрошує в неділю і в свята на Службу Божу. На «приготовану вечерю», (якою є тайна Євхаристії), чи приймаємо ми Його запрошення?

Коли в нас виникають якісь проблеми: чи то хвороби, чи нестатки, чи щось подібне. Господь все бачить, знає і готовий прийти на допомогу. Але, чи звертаємось ми до Нього. Та часто ми геть забуваємо про Бога що Він взагалі є. А якщо й згадуємо, то з думкою: Господь мені не допоможе. 

З іншої сторони, проблеми розв’язуються, все стає на свої місця. Як часто ми за це Богові дякуємо?

Розглянемо ситуацію з нашої, людської точки зору. Хтось з друзів, раптом забув когось з нас. Просто забув, не зважаючи на те, скільки добра ти йому зробив і ще можеш зробити. І мучиться бідолашний сам, зі своїми проблемами. А тебе, який щиро його любить і бажає допомогти, просто ігнорує. Мало того, не вітається, не розмовляє, не привітає з святом. Взагалі, не хоче навіть зустрічатись. А тепер, давайте подумаємо. Якщо виникнуть у вашого бувшого товариша якісь проблеми, чи наступить негайно йому від вас допомога? Напевне не зразу, або й взагалі не наступить Бо між вами втратилась гармонійність відносин. Втратився дружній зв’язок. Це я розповів про бувшого друга. А якщо людина тільки знає, що ви є і не звертає на вас ніякої уваги?

Або, іншу ситуацію розглянемо. Живе дитина поряд з батьком. Але повністю ігнорує його. Не цікавиться його здоров’ям, не прислухається до порад, не розмовляє. Десь так, буркне щось. Живе своїм життям, своїми клопотами. Виникають якісь прикрощі. Вона або мовчить, нічого батькові не каже, намагаючись все вирішити сама. Або, просто говорить про ті проблеми зі злістю, чи може навіть з наріканнями; от як батько не догледів, що у мене халепа виникла? А ще каже, що я його люба дитина. Хоча зовсім забуває, що сама немала з батьком ніяких зв’язків, навпаки, займалася справами, яких він просив не робити. І відповідно, потрапила в халепу.

Але в тому, чи іншому випадку, батько постарається підсобити, і проблеми вирішаться. Дитина, може й не знає про його допомогу. І навіть не подумає подякувати, рахуючи, що саме все вирішилось, за її зусиллями.

Ось чому, Господь нас закликає до примирення. До гармонійності в відносинах. Для нашого ж блага!

Для того, щоб краще розкрити цю тему,  я наведу приклад з Старого заповіту. Про Йосипа. Який був наймолодший серед 12 синів, і улюбленцем батька. Через це, старші брати його ненавиділи. І скориставшись нагодою, продали в рабство, в Єгипет. Але, Господь так все влаштував, що Йосип став великим, могутнім володарем. Першим заступником єгипетського царя.

Через тридцять років, брати, всі одинадцять, прийшли до нього за хлібом. Бо в їх країні був голод. Вони Йосипа не впізнали, але він їх впізнав. І відкрився їм, що є їхнім братом Йосипом. Брати, страшенно перелякались. Що ж з ними тепер буде?  А Йосип, повний любові і милосердя, говорив їм: я не маю на вас гніву. Примиріться зі мною. І я врятую і ваші сім’ї, і нашого батька від голоду. Так Господь все влаштував, що я мав попасти сюди, і стати тим, ким я є.

І знаєте? Брати прийняли його пропозицію. Примирились. І врятувалися всі від голоду. Бо Йосип забрав усі їхні сім’ї, і батька, і поселив їх в Єгипті на хороших умовах. Обдарував їх багатими дарунками.

А як би не примирились? Знаєте, і таке часом буває: Хоч і провинилась людина, але вперто стоїть на своєму.

Тоді, вони скоріше всього, або загинули б з голоду, який тривав ще кілька років. Або б викликали гнів Йосипа, який користуючись великою владою, міг їх суворо наказати. Думаю нам всім зрозуміла ця ситуація.

Це ми поговорили про хорошу людину. Про Йосипа. А наскільки ж більше Господь хоче, щоб ми примирились з Ним. Для спасіння наших душ. В Бога настільки любов до нас велика,  наскільки велике бажання спасти нас, що Він заради нас, Сина Свого Єдинородного віддав на страждання. Тільки вдумаймось в це.

Колись, я читав брошуру з психотерапії. І там, багато уваги приділяється любові. Бо не настільки лікування залежить від ліків, скільки від того, чи людина відчуває, що хтось її любить, і що вона комусь потрібна. Тоді хвороба набагато швидше відходить. Любов виліковує, допомагає, підтримує.

 Ось таким чином і Господь, з великої любові, застосовує всі методи для того, щоб примирилися з Ним. Щоб будучи Його щирими друзями і слухняними дітьми. Насолоджувалися Його підтримкою і благословенням. Тому, і апостоли від Імені Ісуса Христа, просять нас, вмовляють: примиріться з Богом.  І церква нас до цього закликає.

Але часто ми схожі на маленьке котеня, яке прибилося до чиєїсь хати. Голодне і замерзле. Добрі господарі кличуть його до себе в дім. А воно тремтить, зайти боїться і тікає. Не розуміючи, що тікає від тепла і затишку. Але, якщо йому вже в хаті пропонують молоко на блюдечку,  також тікає, не довіряє, боїться. Приходиться брати його «за шкірку» і тицяти носиком в молоко. Щоб воно зрозуміло, що це їжа. І таким чином, може через страх і прикрощі (коли «за шкірку» взяли), спасають котенятко. І йому прекрасно живеться в добрих господарів. А якщо котеня вирішить ні від кого не залежати і жити саме по собі, то багато труднощів доведеться перетерпіти, тиняючись де б зігрітись.

Давайте, все таки, звертати увагу на слова апостола Павла; примиріться з Господом. Стараймось розповісти це іншим людям. Бо час дорогий. Вже завтра, для когось він може бути втрачений. Ось, ми стоїмо з вами сьогодні в храмі. Молимося, слухаємо проповіді. Але в цю мить, багато християн, відходять в потойбічне життя. Саме  в ці хвилини, саме в ці секунди. І ті душі, які не вважали за потрібне згадати, про Бога, примиритись з Ним, вони вже свій шанс втратили. Вони вже поза межею. Тому, завтра для когось може бути пізно. Ми повинні зробити це сьогодні.

Примиріться з Богом.  Бо коли Господь за нас, то хто проти нас? Господь є наш Захисник. Перечитайте псалом 90.  І ви побачите, що той хто з Богом, під надійним крилом.  Амінь.

о. Леонід Лотоцький з книги Благословення чи прокляття.