Точка зору
ПОВАЖАЙМО ЗАКОНИ БОЖІ
І СВОЄЇ ДЕРЖАВИ
Кожен християнин повинен дотримуватися Божих зако-
нів і законів тієї держави, в котрій він проживає.
На жаль, у цей нелегкий для України час серед україн-
ців, навіть наших парафіян, є люди, які вважають себе
християнами, але не люблять державу, у якій живуть.
Вони переконують оточуючих, що на нашу землю потріб-
но прийти зовнішнім військам. Вони, мовляв, повинні нас
завоювати, а ми маємо здатися.
Це дуже недалекоглядна позиція. Ці люди просили Бо-
га, щоб з’єднатися з іншою країною, яку вважають близь-
кою по духу, з якою багато віків прожили у сусідстві. Вони
так цього прагли, що Господь частково задовольнив їх
прохання, можливо, аби показати, що з того вийде.
Скільки загинуло наших солдатів, скільки жителів схід-
них регіонів, які виступили на боці сепаратистів, скільки
мирних жителів, серед яких багато дітей. Скільки, врешті,
полягло російських солдат. Зруйновані будівлі, безліч бі-
женців. Гуманітарна катастрофа на Сході України.
Ці люди б’ють себе в груди і клянуться в любові до
країни, яку вважають «старшою сестрою». Та, мабуть, ко-
ристі від їх любові було б більше, як би вони виїхали в ту
країну, яку так палко люблять. А так, бачимо, як проти
сусідньої держави, що нині виступає в ролі агресора, пов-
став весь світ. Економіка агресора теж падає. І якщо кері-
вництво тієї країни не схаменеться, то їй загрожує світова
ізоляція, невдоволення власних громадян, неминуче падін-
ня їх рівня життя. Виходить, що ті люди, які прагнуть заво-
ювання російськими військами, виступають з гаслами їх
підтримки, роблять цьому народу ведмежу послугу.
До речі, тих громадян країни, які хочуть відділитися до
іншої держави, називають сепаратистами. (Довідково.
Сепаратизм (від лат. Separatus — відокремлення) — праг-
нення спільнот, груп населення чи організацій до відокрем-
лення, відособлення; рух за надання частині держави права
автономії чи за її повне відокремлення й створення нової
держави. На відміну від масового національно-визвольного
руху, сепаратизм здебільшого виражає інтереси певної
політичної чи націоналістичної партії, угруповання).
В той же час, у колись дружній до нас державі, нині за
сепаратизм людина може потрапити до в’язниці на 15
років. Чи не варто нам над цим замислитися?
В історії Росії, особливо за останні 100 років, є багато
прикладів, коли імперські ідеї йдуть всупереч бажанню
національних меншин жити самостійно. Що приводить до
боротьби та крові.
Звертаюся до всіх християн, і до тих, хто розділяє се-
паратистську позицію. Згадайте, Бог є Любов. А сепара-
тизм породжує ненависть. Чужі війська на території нашої
рідної землі – це, як ми вже бачимо, кров і смерть. Невже
ті, хто з нетерпінням очікує на їх прихід, прагнуть розрухи,
голоду, смерті не лише своїм співвітчизникам, а й своїм
родинам, і в той же час російським військовим. У тих хло-
пчаків-військових, яких привезла на нашу землю сусідня
нам країна, є родини, їх чекають матері, кохані, діти.
То де ж у цьому Любов до сусідньої держави —
“старшої сестри”? Де здоровий глузд?
Так чи інакше ми живемо в Україні, а позиція тих, хто
розділяє сепаратизм, вже привела до бідності і страж-
дань. Якщо війна не припиниться, буде ще гірше для жи-
телів обох країн, які на своїх плечах несуть всю тяжкість
війни. Невже ми цього хочемо?
За все у житті доводиться платити. Цьому також є підт-
вердження в історії. Так, Німеччина тільки нещодавно за-
кінчила виплачувати євреям збитки, завдані у ІІ Світовій
війні. Америка змушена була заплатити Японії збитки за
ядерне бомбардування.
Тож чи люблять сусідню державу люди, які прагнуть, щоб
та завоювала Україну? Виходить, що зовсім ні. Навпаки, зла
їй бажають, а у своїй країні рубають сук, на якому сидять. І
порушують Божі закони любові, миру, законослухняності.
Кажуть, у своїй хаті – своя правда. Гуртуймося і будуй-
мо свою державу і пам’ятаймо, як сказано у Євангелії:
«Кожне царство, розділене в собі, запустіє, і кожне місто
чи дім, розділені в собі самому, не встояться.» (Євангеліє
від Матвія 12:25).
Будьмо далекоглядними. Поважаймо і Божі закони, і
закони держави, і міжнародні. І хай благословить нас Гос-
подь миром і добробутом на довгі щасливі літа.
о. Леонід ЛОТОЦЬКИЙ,
настоятель Свято Різдво Богородичної Церкви

Газета Кривоозерщина  середа 17 грудня 2014р. 

Проповідь, виголошена на Успіння Пресвятої Богородиці.

Про віру

Не робіть затверділими сердець ваших.

Про хворобу

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа

Що не вистачає нам для повного щастя? Кожній людині, мабуть чогось не вистачає. Комусь багато не вистачає, а комусь мало. Так було і буде завжди. Сьогодні, я хочу поговорити про недуги, які мішають нам жити. Хочеться поговорити і про людей і хворих і лікарів. Про ставлення до ,  у теперішньому суспільстві. 

Хворі, є різні. Тобто з різними хворобами: хронічними, важко виліковними, з такими, що  ведуть до смерті. Є хвороби, які люди лікують все життя і так живуть з ними.  Знаючи про це, я хочу сказати, як ми маємо відноситися до тих людей. А також до тих, які мають хворого в своїй сім`ї. Їм, усім, дуже не легко. Тому, до таких людей, ми повинні проявляти співчуття і терпеливість. Бо і ті, хто хворіє, і ті, які за ними доглядають, несуть великий подвиг. Якщо поводяться з розумінням і смиренням.

Часом люди, дивлячись на хворого,  задаються питанням: Чому хворіє? І часто думають, що людина хворіє, за той, чи інший гріх. Може це так, а може й ні. В будь якому випадку  нам потрібно мати співчуття до неї, проявляти терпеливість, та милосердя.

Бо про першу хворобу, читаємо буквально з першої сторінки Біблії.  Каїн, вбиває свого брата Авеля. Після цього злочину, Бог  покарав його хворобою: в Каїна тряслись руки, ноги, голова. І він, сказав до Бога: «Де я буду йти, кожний буде бачити, що в мене є хвороба, значить в мене є гріх і мене вб'ють». Господь відповів йому: « Не бійся, бо якщо тебе хтось вб`є – всемеро покараю!». ( 1 буття 4 14 - 17  )

Це означає, що Господь, забороняє нам ображати і осуджувати тих, які страждають. Бо тільки Бог має владу наказувати і милувати. Ми, повинні всіх любити. Особливо тих, хто страждає. Наша доброта, співчутливість  сприятимуть спасінню нашої душі. За такі поступки і Господь нагородить.

В теперішні часи, багатьма хворими і немічними опікується держава. Створені будинки для пристарілих. В різних лікарнях і медичних центрах, працює багато обслуговуючого персоналу. Проте, це  наймані робітники, які, за свою працю,  отримують зарплату. І не завжди у тих робітників, є милосердя і терпеливість до хворих. Їм би якнайшвидше відпрацювати зміну і піти до дому. На превеликий жаль в таких державних установах хворі нерідко зустрічаються з байдужістю, халатністю, відвертим вимаганням грошей, при тому, не гарантуючи полегшення.

   Колись, при монастирях, були будинки для хворих. Там, лікували бідних, які не мали грошей на лікування. І туди, приходили бажаючі люди – сестри милосердя, щоб послужити іншим. Вони, обходили тих хворих з великою любов'ю і бажанням допомогти. Проявляли велике терпіння, бо цим, хотіли заслужити, ласку від Бога.

Часи міняються, і людське суспільство стає черствіше. Більше стало байдужості. Проте, не міняються Божі закони. У розповіді про страшний суд, Христос, не каже, що будуть нагороджені ті, що мають великі маєтки. Чи високі посади. Чи ті, хто безпечно розтринькує своє життя. В Святому письмі ( (Мф. 25, 31-46). говориться, що по праву сторону стануть добрі, милосердні, співчутливі. Мабуть тому нам, в цьому житті, все-таки Господь попускає, бачити страждаючих людей. І проявляти свою людяність. Старатися допомогти їм, проявити терпіння до них, молитися просячи в Бога терпіння  і для них, так і для тих, хто ними опікується. І хто їх оточує.   І не треба нам кудись далеко іти, подвиги робити. Нагороду можна отримати кожному там, де він живе. Проявляючи милість до стражденних.

 Хочу сказати сьогодні і про інше.  Про хворих. Як вони повинні відноситися до людей які їх оточують. Які їх доглядають. Про ставлення до здоров'я. Адже  це дуже велика цінність. Але, ціниться не всіма, або ціниться, коли втрачається.

Давайте замислимось: запропоновано людині  вибрати або багато золота якого вистарчило б на все життя,  або здоров'я.   І ми знаємо, що кожна розумна людина звичайно вибрала би здоров'я, тому, що вона знає, коли вона буде здорова, то вона буде щаслива. 

Та найшли б ся такі, що вибрали б золото. Мовляв  я до хвороби вже звик, зате буду мати за що одягатися,  харчуватися. Я думаю, така людина не довго була б щасливою. Вона б сказала: «ні, забирайте це золото, нічого воно не гріє, я хочу бути здоровим та щасливим». 

Отже, бачимо, що ставлення до здоров'я неоднозначне.  Багато є хворих людей,  і вони стараються позбутися  хвороб будь якою ціною. Разом з тим є багато здорових людей, які цю обставину цей Божий дар, за щастя не вважають.       

Ось, з тієї чи іншої обставини людина захворіла. Як люди поводяться в таких випадках? По різному. На пам'ять, приходять спогади медичної сестри, яка згадувала, як доводилось працювати у воєнні роки. Розповідала, що коли працювала в госпіталі, звичайно, привозили багато важко поранених.   Доводилось обходити день і ніч таких хворих. Проте, як вона розповідає, вели себе поранені по різному. Були такі, що вимагали негайної і постійної уваги. Бувало, кричали, лаялись. Інші, більше мовчали. Терпіли. І коли в них запитували «Чому ж ти не покликав, ти ж в такому важкому стані?», - «чого ж я тебе буду кликати, ти ж мені не мати, не сестра, і мені нема чим тобі заплатити.».

Є такі сором’язливі, совісні люди, які лишній раз не хочуть турбувати інших. Але є й такі, що у хворобах поводять себе дуже нетерпляче. Невдячні до тих, хто їх обходить. Тобто, у хворобах, люди також поводяться по різному.

Я пам’ятаю в своєму селі, одного молодого чоловіка, який собі пошкодив палець. Намотав на нього бинт  величезний. Дві неділі ходив говорив, що він на лікарняному. Жінка все робить за нього по господарству, бо в нього палець болить.  

А от у нас   тут  в церкві, пару років назад прийшов чоловік просився  на роботу.  І ось, молодий чоловік, років 40  прийшов просити роботи. В той час, біля церковних воріт  треба було викопати яму, щоб вода не бігла по церковній території . І за договорену  ціну він викопав ту яму. Ми з ним розрахувалися. І тільки тоді, я випадково побачив, що в нього немає правої руки. Він однією лівою рукою копав.  Я здивувавшись запитав його: «Що сталось?», - він сказав: «в мене руки немає».

  Інші ж навпаки. Приходять сюди,  трясуть папірцями ось у мене і те і друге і ви зобов’язані мені допомагати. Часто, це просто безсоромні люди, і на жаль, таких дуже багато є.  Тому, я хочу сказати про те, що і в здоров'ї і в хворобі ми маємо залишатись людьми.  Тоді і до нас відповідно будуть ставитись оточуючі. І Господь зглянеться, підтримає і благословить.

Нічого даремного в житті не буває. Навіть хворі люди, навіть інваліди можуть бути щасливі,  якщо правильно, мудро будуть відноситись до свого життя. Також подвиг у своєму житті можуть заслужити ті, які за хворими доглядають. Якщо вони будуть це робити з терпінням і любов’ю, то отримають велике Боже благословення і для себе і для своїх дітей.

Адже хвороби часто посилаються людям щоб прославилась сила Божа. Щоб від нас проявилась любов і милосердя. Ми маємо в своєму житті шукати можливості робити добрі справи. Збирати їх по крупиночці по жменьці, щоб наповнити ними своє життя. Тому, використовуймо кожну можливість допомогти комусь у хворобі. А якщо хвороба не дай Боже спіткає нас, то й тут ми можемо отримати користь, якщо будемо правильно у ній поводитись. Амінь.

НЕДІЛЯ БЛУДНОГО СИНА

Проповідь о.Леоніда