Каталог статей

Головна » Статті » Мої статті

Свято сорока мучеників

Сорок святих

В ім’я Отця і Сина, і Святого Духа.

 

  З історії сьогоднішнього свята ми бачимо, які важкі часи були для християнства. Згадуючи сорок мучеників, які заслужили вінці в Царстві Небесному великими муками і стражданнями, приходимо до висновку, що ми зараз є щасливі люди. Живемо в благословенний час, коли є достаток, коли нас ніхто не гонить за віру в Бога, ніхто не забороняє ходити до церкви.

В церкві, створені всі умови — тепло, стареньких діти підвозять на службу автомобілями, щоб їм не йти пішки. Та, на жаль, дуже багато є людей, які цих можливостей не використовують. Але ж ніхто не знає, який час буде вже завтра. Тепер ми маємо можливість, якої не мали багато поколінь, і цьому ми самі є свідками, як було гоніння на церкву. Ми маємо можливість бути бережені і благословенні Богом, заслужити нагороду і в цьому земному житті, і у вічності. Бо ніхто з нас не знає, скільки проживе. Сьогодні ми здорові, а хто знає, чи завтра не завадить хвороба прийти до церкви. Тому використовуймо час, поки є така можливість. Цінуймо Божі дари, цінуймо час свого життя і використовуймо його з найбільшою користю. Бог є любов, тож стараймось перебувати в любові, щоб перебувати в Бозі.

Господи, прости гріхи наші. Як часто ми застосовуємо відмовку: нас цьому не вчили. І самі до церкви не ходимо, і дітей не навчаємо. Нехай колись не вчили. Але зараз християнські свята відзначаються на державному рівні. Якщо колись на Паску суботники влада влаштовувала, то тепер загальнодержавні вихідні на Паску, на Різдво. В ті дні і базарів нема. Яке в нас виправдання? Чому ми цей день не проводимо там, де його потрібно проводити — в храмі, на спільній молитві. І навіть не цілий день, а лише кілька годин? Прости нас, Господи, що ми не прагнемо Твоєї науки, Твоєї євангельської правди любові до Бога і ближнього. Ми не цінуємо Господніх дарів, не бережемо. А як, не дай Боже, захворіємо чи втрачаємо когось з родини, як же тоді сумуємо і мучимось.

Цінуймо те, що маємо. Цінуймо час, бо в цьому земному вимірі ми ще можемо впливати і на земну участь, і на участь у вічності. Не будьмо байдужі, бережімо один одного з любов’ю, будьмо вдячні Господу, цінуймо Його дари — здоров’я, рідних і близьких і приймаймо Його милосердя і благословення. Амінь.

З приводу цього хочеться запропонувати ПЕРЕДСМЕРТНИЙ ЛИСТ ҐАБРІЕЛЯ ҐАРСІЇ МАРКЕСА, опублікований в газеті " Голос Православ'я ” №05 (221) за березень 2008 року.

" Якби на одну мить Бог забув, що я всього лише ганчіркова маріонетка, і подарував би мені ще трохи життя, я б тоді, напевно, не говорив все, що думаю, але точно б думав, що говорю. Я б цінував речі не за те, скільки вони коштують, але за те, скільки вони значать. Я б спав менше, більше б мріяв, розуміючи, що кожну хвилину, коли ми закриваємо очі, ми втрачаємо шістдесят секунд світла. Я б ішов, доки всі інші стоять, не спав, доки інші сплять. Я б слухав, коли інші говорять, і як би я насолоджувався чудовим смаком шоколадного морозива.

Якби Бог обдарував мене ще однією миттю життя, я б одягався скромніше, валявся б на сонці, підставивши теплим променям не тільки моє тіло, але й душу. Господи, якби в мене була образа, я б написав всю свою ненависть на льоду і чекав, поки вийде сонце.  Я б полив сльозами троянди, щоб відчути біль їхніх шипів і яскраво-червоний поцілунок їхніх пелюсток...

Господи, якби в мене ще залишалося трохи життя, я б не провів жодного дня, не сказавши людям, яких я люблю, що я їх люблю. Я б переконав кожну дорогу мені людину в моїй любові і жив би, закоханий в любов. Я б пояснив тим, які помиляються, вважаючи, що перестають закохуватися, коли старіють, не розуміючи, що старіють, коли перестають закохуватися! Дитині я б подарував крила, але дозволив би їй самій навчитися літати. Людей похилого віку я б переконав у тому, що смерть приходить не зі старістю, але із забуттям. Я так багато чому навчився у вас, люди, я зрозумів, що весь світ хоче жити в горах, не розуміючи, що справжнє щастя в тому, коли ми підіймаємося вгору. Я зрозумів, що з того моменту, коли вперше новонароджене немовля стисне в своєму маленькому кулачку палець батька, воно більше ніколи його не відпустить. Я зрозумів, що одна людина має право дивитися на іншу звисока тільки тоді, коли вона допомагає їй піднятися. Є стільки речей, яким я міг би ще навчитися у вас, люди, але насправді вони навряд чи стануть у нагоді, тому що коли мене покладуть у цей чемодан, я, на жаль, вже буду мертвий. Завжди говори те, що відчуваєш, і роби те, що думаєш.

Якби я знав, що сьогодні востаннє бачу тебе сплячою, я б міцно обійняв тебе і молився Богові, щоб він зробив мене твоїм ангелом-охоронцем. Якби я знав, що сьогодні бачу востаннє, як ти виходиш із дверей, я б обійняв, поцілував би тебе і покликав би знову, щоб дати тобі більше. Якби я знав, що чую твій голос востаннє, я б записав на плівку все, що ти скажеш, щоб слухати це ще і ще — нескінченно. Якби я знав, що це останні хвилини, коли я бачу тебе, я б сказав: «Я люблю тебе» — і не передбачав би, дурень, що ти це і так знаєш. Завжди є завтра, і життя надає нам ще одну можливість, щоб усе виправити, але якщо я помиляюся, і сьогодні це все, що нам залишилося, я б хотів сказати тобі, як сильно я тебе люблю і що ніколи тебе не забуду. Ні юнак, ні старий не може бути впевнений, що для нього настане завтра. Сьогодні, можливо, останній раз, коли ти бачиш тих, кого любиш.

Тому не чекай чогось, зроби це сьогодні, оскільки, якщо завтра не прийде ніколи, ти жалкуватимеш про той день, коли в тебе не знайшлося часу для однієї усмішки, одних обіймів, одного поцілунку, — жалкуватимеш, що ти був дуже зайнятий, щоб виконати останнє бажання. Підтримуй близьких тобі людей, шепочи їм на вухо, як вони тобі потрібні, люби їх і поводься з ними дбайливо, знайди час для того, щоб сказати: «мені шкода», «пробач мені, будь ласка» і «спасибі», і всі ті слова любові, які ти знаєш. Ніхто не запам'ятає тебе за твої думки, запам'ятають слова. Проси в Господа мудрості і сили, щоб говорити про те, що відчуваєш. Покажи твоїм друзям, наскільки вони важливі для тебе. Якщо ти не скажеш цього сьогодні, завтра буде таким же, як вчора. І якщо ти цього не зробиш ніколи, ніщо не матиме значення. Втілюй свої мрії. Ця мить прийшла.

Ґабрієль Хосе де ла Конкордія Ґарсія Маркес (ісп. Gabriel Jose de la Concordia Garcia Marquez) народився 6 березня 1927 року — всесвітньо відомий колумбійський письменник-прозаїк, журналіст, видавець і політичний діяч; лауреат Нобелівської премії з літератури (1982 року).

о. Леонід Лотоцький

з книги Зміни себе

 

 

Категорія: Мої статті | Додав: otec (22.03.2012)
Переглядів: 684 | Коментарі: 1 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: