Каталог статей

Головна » Статті » Мої статті

Чи віруєш ти в Бога?
Суспільство виявляється не може обійтись від "гарячих новин" Черговою новиною є повідомлення про кінець світу. Багато вірять. Скуповлюють продукти, сірники, сіль. мило, свічки. Але якщо це кінець, то для чого робити запаси.

Як легко люди піддаються таким слухам. Але, що цікаво, не спостерігається по церквах збільшення людей, які хотіли б примиритися з Богом. Не дивлячись на те, що у "пророцтвах говориться, що багато народу може в цей час загинути. Якісь подвійні стандарти. Гречки куплю, а от про те, щоб підготуватися до можливої зустрічі з Богом, мало хто замислюється з тих, хто заповнює комори і засіки. 

Чи віруєш ти в Бога?

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа.

                Чи віруєш ти у Бога? Якщо б з цим питанням сьогодні звернутись до людей на вулиці, ми б почули багато різних відповідей. Багато б хто твердо відповів: Так вірую. Ще хтось відповів би, що знаю, що щось є над нами. Найшли б ся і такі, хто б твердо сказав: Я невіруючий. І таких людей знайшло б ся немало.

                Сучасне суспільство, надто мало уваги приділяє віросповіданню. І хоч в основному всі українці охрещені християни, і своїх дітей стараються похрестити, проте, питання пізнання Бога і Його заповідей, більшість людей майже не цікавлять. А між тим, це найголовніша річ в нашому житті. Нічого немає для людини важливішого, ніж розуміння того, звідки ми взялись, і за якими законами живемо.

                Ось недавно, приїздили Наталя і Михайло Котовичі. (я їх свідчення про видіння Божої Матері публікував у книзі «Дарунок небес»). Наталина покійна мама була вчителем фізики. Виросла вона, вивчилась і вчителювала в радянські часи. Будучи досвідченим фізиком, знаючи фізичні закони, була твердо переконаною атеїсткою. Але, пройшов час. Марія Йосипівна вже й зістарілась. Хворіла,  тому, мала час роздумувати над творінням світу. Бо через нездужання, не могла займатись домашніми клопотами. І от, ця мудра жінка, зробила найважливіше відкриття в своєму житті. Бо зрозуміла, що світ, в його безкінечному розмаїтті і досконалості, не міг був створений простими випадковостями. Не міг бути створений, а тим більше не може існувати в такому бездоганному порядку, якщо ним ніхто не керуватиме. Вона зрозуміла, що природа, яку часто невіруючі прирівнюють до Бога, це лиш назва того, що створив Бог.

                Знаю ще одного вчителя, який працював директором школи. Вийшовши на пенсію, але не будучи ще старим чоловіком, він став роздумувати над Богоіснуванням. І також зробив правильний висновок. Він так тішився, радів своєму відкриттю. Читав Святе письмо, відвідував богослужіння, сповідався, причащався, багато молився і каявся у своїх гріхах, які відкрились йому, коли він пізнав Бога. Через кілька років, він важко захворів і помер. Але він радів з того, що іде до Господа підготовленим. Радів з того, що знає куди іде, і що життя душі із заступленням смерті, не припиняється. А міг би пропустити це найважливіше знання у своєму житті.

На щастя, ці люди встигли  вчасно зрозуміти і повірити в Господа. А скільки ж людей, не придають цьому ніякого значення і відходять в інші світи зовсім не підготовленими, можна так сказати, з пустими руками.

                Розкажу про один випадок. В одне з наших сусідніх сіл, приїхав новий священик. Звичайно. Він намагався людям пояснити, чому варто шукати Бога, для чого церква в їхньому селі і таке інше. Коли люди з ним розмовляли, то все таки з поваги згідно кивали головами, навіть десь його підтримували. А між собою, перемивали йому кісточки. Мовляв, його діло говорити. Йому мовляв потрібно щоб ми прийшли до церкви і принесли туди свої пожертви і т.ін. Який там Бог? Де Він є? Хай він нам Його покаже.

                Пройшов час. В селі сталася трагедія. Розбився на автомобілі молодий хлопець. На похорон, зібралося все невеличке село. Мати голосила: Господи, за що? Нащо Ти забрав у мене сина? Вона додавала навіть образливі слова, посилаючи докори в небеса. Співчуваючи нещасній матері, священик своєю проповіддю, як міг втішав нещасну родину.

                А на слідуючий день, випало священикові, проходити біля великої групи людей, які зібралися, щоб зустріти череду з пасовища. Зупинився біля них і розмова непомітно перейшла до теми похорону. Так як подія була ще гаряча і у всіх на устах. І ось. Одна жінка, пропікаючи  священика докірливим поглядом, сердито запитує: «ну, чому Господь так жорстоко наказав цю родину? Кому мішав цей хлопчина»? Всі погляди впились на отця Михайла.

                А він, спокійно так, не ображаючись, не гніваючись, а з великим здивуванням запитує жінку: О, то ви виявляється вірите в Бога!? Виявляється що крім 4 – 6 моїх парафіянок, в селі ще є віруючі люди? Його питання ошелешило всіх.

                То ви віруєте в Бога? – продовжував священик? А де ж ви всі буваєте коли в неділю і в свята проводиться Богослужіння в церкві? На городах, на базарах, по барах. Скажіть мені: хто з вас знає молитву Отче наш? Хто взагалі серед вас молиться? Хто знає заповіді? А це означає, що ви в Бога не віруєте! А якщо не віруєте, то чому питаєте, за що Бог когось наказує? Нащо питати того, кого нема? З цими словами повернувся і пішов у своїх справах, залишивши селян спантеличеними і розгубленими.

                Тож до яких людей ми себе віднесемо?

Є люди, які в Бога не вірують категорично. Їх називають атеїстами. Вони кажуть: поки не побачу не повірю. А Христос говорив:  Блаженні, що не бачили й увірували! (Іоан. 20.29) Існує така закономірність. Людина каже: не повірю поки не побачу. А Бог говорить: не побачиш, поки не повіриш.

Але, більше того. Коли, на стіні нашої церкви, зобразився образ Божої Матері, серед багатьох знамень, сталось настояще диво. Жінка, яка 5 років не могла ходити, після того, як з молитвою доторкнулась до образу, зцілилась! Це була сенсація! Усі цю жінку знали, як знали і про її хворобу. Чи багато з невіруючих зробили для себе відповідні висновки?

Чи можна так прожити своє життя? Звичайно, можна. Прожити без Бога можна. А от як без Бога помирати людині? Ще якщо померла несподівано. Це одне. А коли людина з тих чи інших причин відчуває наближення смерті.  Її душа неспокійна. Дуже неспокійна. Вона не знає що її чекає там, за порогом земного життя.

                Мені згадується така притча. Зустрілися атеїст, і віруючий християнин, який йшов до храму на молитву. Атеїст добродушно посміхаючись, говорить віруючому: Друже. Що ти себе мучиш? Молишся, поклони б’єш, постуєш. Краще бери від життя все що можеш! Уяви собі, який ти будеш розчарований, коли після смерті виявиш, що ніякого раю немає, а ти даремно в це вірив!

                Усміхнувся християнин і весело відповів: ну, якщо так, то я не відчую розчарування, раз життя після смерті немає. Але, скажи мені, що ти будеш робити, коли побачиш себе в пеклі?

                Для атеїстів, це пекло починається вже на землі. Душа тріпоче, підказує, прагне Богоспілкування. Але, людина вперто дотримується своєї переконаності. Така людина, пуста за словами А.П. Чехова, який писав: «Людина повинна вірити, або шукати віри. Інакше це пуста людина:» Ця пустота лякає. Бо вона відчуває таки, що потрібно буде здавати життєвий іспит. А їй немає з чим на цей іспит піти. Тому, я б пропонував таким людям, все таки шукати Бога. Бо кожна розумна людина, якщо поставить собі таку мету, розібратись у причині світобудови, то неодмінно прийде до висновку Богоіснування. В Святому письмі написано: говорить безумний в серці своїм: нема Бога. ( Псалом 14.(13). 1) Тобто, розумна людина, якщо вона буде над цим розмірковувати, то зрозуміє що є Творець, а не все виникло випадково. В українській мові, є слово «божевільний». Коли читаєш в словниках його значення, то находиш безумний. І якщо поступки божевільні, то вони такі, що ніяк не в’яжуться з Божими настановами. Тому наші давні предки людей нерозумних, назвали Божевільними. Тобто вільними від Бога.

                Звичайно. Більшість людей, себе до вільних від Бога, не відносить. Вони вірять, що Бог є. Вони це визнають. Хрещені самі і дітей хрестять. Вінчають. Майже всі тепер святять Паску і святкують Різдво. Ще молитву «Отче наш» може хтось і знає. Часом, дуже зрідка,  хтось з них зайде в храм, поставити свічку. Але… більше нічого.  Люди, які називають себе християнами, ніколи не відкривають Святе письмо, щоб зрозуміти, чому вони так називаються.  Про таких людей говорив Христос « мають очі і не бачать, мають вуха і не чують». Адже, у нас, в теперішній час, скрізь; і по телебаченню, і в засобах масової інформації, і в багатьох інших місцях, можна почути про Бога, про віру. Та, багатьом, це не цікаво.

Людина в принципі вірує, але не знає, що з цією вірою робити. Виходить так, що в кожної хрещеної людини, є дорогоцінний скарб. Він виблискує, сяє, Він живий. А людина думає, що це лежать якісь кусочки скла, які милують око і не більше того. Вони заглиблені в свої проблеми. Практикуюче християнське життя як то: щоденні молитви, відвідання Богослужінь, читання Святого письма, пости і таке інше, для них розуміється як додаткові проблеми, за які важко братися. Бо клопотів і так вистачає. Дуже жаль, що такі люди, не знають про те,       що тому, хто шукає Царства небесного, все інше додасться. (Мт.6.33) Це написано в Святому письмі і повірте, що так воно і є. Ще ніколи я не чув, щоб хтось пожалівся через те, що не встиг чогось зробити, чи навіть відпочити через те, що потратив свій час на молитву, чи на відвідання богослужіння. Бо молитва, це спілкування з Богом. І ціль молитви, не в тому (як ми часто думаємо) щоб збулись наші побажання, (бо часто ми не знаємо, чи це корисне для нас). Ціль молитви в тому, щоб отримати те, що посилає нам Господь. Він обіцяє, задовольнити наші насущні проблеми, про які Він знає краще нас. Але, не говориться про те, що будуть виконуватися наші дріб’язкові бажання. Часто, вони нам просто не потрібні. Правда, ми про це не догадуємось.

                Я хочу сказати, що Бог, це не проблема, а величезна допомога. Рясне благословення. А ми, не знаючи, це упускаємо. І боремось зі своїми проблемами на самоті, в той час, як Господь на кожного чекає, щоб роздати Свою допомогу. Господь нам проблем не створить. Він допоможе їх вирішити. Ось, прочитайте, що написано в 31 псалмі:

«Шукав я був Господа, і Він озвався до мене, і від усіх небезпек мене визволив. Приглядайтесь до Нього й засяєте, і не посоромляться ваші обличчя! Ось, убогий взивав, і Господь його вислухав, і від усіх його бід його визволив. Ангел Господній табором стає кругом тих, хто боїться Його, і визволяє їх. Скуштуйте й побачте, який добрий Господь, блаженна людина, що надію на Нього кладе! Бійтеся Господа, всі святі Його, бо ті, що бояться Його, недостатку не мають! Левчуки бідні й голодні, а ті, хто пошукує Господа, недостатку не чують в усьому добрі». (Пс 33:5-11) Іншими словами можна сказати так: бійся Бога. І тоді, тобі, більше нічого боятися. Бо «Очі Господні на праведних, уші ж Його на їхній зойк, Господнє лице на злочинців, щоб винищити їхню пам'ять з землі. Коли праведні кличуть, то їх чує Господь, і з усіх утисків їхніх визволяє їх.

Господь зламаносердим близький, і впокорених духом спасає. Багато лихого для праведного, та його визволяє Господь з них усіх: Він пильнує всі кості його, із них жодна не зламається! Зло безбожному смерть заподіє, і винними будуть усі, хто ненавидить праведного. Господь визволить душу рабів Своїх, і винні не будуть усі, хто вдається до Нього! (Пс 33:16-23)

Іншими словами можна сказати так:  бійся Бога. І тоді, тобі, більше нічого боятися. Як це зрозуміти? Як можна цьому повірити? В Святому письмі, в Діяннях апостольських, описується про те, як Апостол Петро був у в’язниці. «А Цар Ірод тоді підніс руки, щоб декого з Церкви гнобити. І мечем він стяв Якова, брата Іванового.

А убачивши, що подобалося це юдеям, він задумав схопити й Петра. Були ж дні Опрісноків. І, схопивши його, посадив до в'язниці, і передав чотирьом чвіркам вояків, щоб його стерегли, бажаючи вивести людям його по Пасці. Отож, у в'язниці Петра стерегли, а Церква ревно молилася Богові за нього.

А як Ірод хотів його вивести, Петро спав тієї ночі між двома вояками, закутий у два ланцюги, і сторожа пильнувала в'язницю при дверях. І ось Ангел Господній з'явився, і в в'язниці засяяло світло. І, доторкнувшись до боку Петрового, він збудив його, кажучи: Мерщій вставай! І ланцюги йому з рук поспадали.

А Ангел до нього промовив: Підпережися, і взуй сандалі свої. І він так учинив. І каже йому: Зодягнися в плаща свого, та й за мною йди. І, вийшовши, він ішов услід за ним, і не знав, чи то правда, що робилось від Ангола, бо думав, що видіння він бачить. Як сторожу минули вони першу й другу, то прийшли до залізної брами, що до міста веде, і вона відчинилась сама їм. І, вийшовши, пройшли одну вулицю, і відступив Ангел зараз від нього.

Сказав же Петро, опритомнівши: Тепер знаю правдиво, що Господь послав Свого Ангола, і видер мене із рук Іродових та від усього чекання народу юдейського. (Дії 12:1-17)

Ось така історія. Але вчитайтесь в цю розповідь. Написано, коли Ірод стяв Якова, то хотів і Петра публічно знищити. І дивіться; А як Ірод хотів його вивести, Петро спав тієї ночі! Тільки уявити! Ніч перед стратою, Петро спить! Це ж які нерви треба мати! Але правильно буде сказати яку віру треба мати! Але, це не була віра в спасіння. Така віра, нехай буде так, як я хочу, це неправильна віра. Правильна віра тоді, коли людина цілком довіряє Богу, будь-яку ситуацію в своєму житті. Петро був спокійний. Він знав, що після смерті, він перебуватиме з Богом. Тому, не боявся.

Віра і страх разом не живуть. Страх, це найсильніша зброя диявола,  якою він постійно тримає нас в напрузі. Ми боїмося за все на світі. Але жива, тверда віра в те, що Бог завжди поруч, перемагає страх! Уявіть собі, як би дитина з якоїсь причини зосталась в лісі, сама, вночі. Які б жахи її огортали! Вона лякалась би навіть шелесту листя. А коли до неї підійшов батько, все! Всі страхи зникли в одну мить! Зі мною Батько! Ось так і людина. Коли вона знаходить розуміння Божої присутності, кола вона вірить кожному слову, що зоставив нам Христос (це Святе Євангеліє, що є частиною Біблії), вона позбувається страху. Вона довіряє Своєму Спасителю!

Потрібно зрозуміти і повірити в те, що Бог, не нашого шукає. Він шукає  нас. Щоб благословити і підтримати. Це не означає, що все буде виконуватись як чарівною паличкою, але. Якщо ми натягуватимемо паруси, Господь дасть нам попутній вітер. Творець знає нашу природу. І Він говорить: що «не з хліба одного людина черпатиме сили. А з кожного слова, що сходить з уст Божих». (Лк 4:4)

Отож, я закликаю всіх, шукати Господа. Самим буде важко, бо будуть ставитись всілякі, сатанинські перешкоди. Але, просімо Господа, щоб вказав нам дорогу до Себе. І якщо траплятимуться на цій дорозі важкі переходи, Він подасть нам руку, щоб полегшити наш шлях.

Кожен, хто має тверду віру і практикує християнське життя, може підтвердити мої слова. Хай благословить вас Господь!

 

Нижче додаю кілька притч, які допоможуть у пошуку Господа.

 

 

Урок атеїзму в школі, вчителька говорить дітям:  «Діти, кричите в небо - бога немає!»  Раптом помічає, що один хлопчик стоїть мовчки.  Вона його запитує: «Чому ти мовчиш?»  А він їй і відповідає: «Якщо там нікого не немає, то навіщо кричати? А якщо там хтось є, то навіщо псувати  стосунки?»

 Одного дня лектор-атеїст запитав простого колгоспника, чи вірить він в Бога. Той відповів ствердно. Лектор знову запитав його:  - А як ти можеш вірити, якщо ти Його не бачив?  - Так, не бачив, – відповів колгоспник, – але я ніколи не бачив і японця. Проте я знаю, що японці існують, тому що наша армія билася проти них в останню війну. Бог теж існує,  бо інакше, навіщо б ви боролися проти Нього все життя.

 

Випадок в раю: – Господи, до Вас атеїсти. – Передайте їм, що мене немає.

    Прийшов одного дня атеїст до мудреця і почав говорити йому, що не вірить в Бога. Він просто не міг повірити в якогось «Творця», що сотворив Всесвіт.   Пару днів опісля, мудрець навідався до атеїста з відповідним візитом. І приніс з собою прекрасну картину. Атеїст був здивований. Він ще не бачив досконалішого полотна!   - Який прекрасний живопис. Скажіть, хто це написав? Хто автор?   - Як хто? Ніхто. Лежало собі чисте полотно, а над ним полиця з красками. Вони випадково перекинулися, розлилися  –і ось вам результат.   - Навіщо ж так жартувати? – засміявся атеїст. – Адже це неможливо: прекрасна робота, точні лінії, мазок і поєднання відтінків. За всією цією пишністю відчувається і глибина задуму. Без автора в такій справі не обійтися!  Тоді мудрець посміхнувся і сказав:   - Ви не в змозі повірити, що ця невелика картина виникла випадково, без попереднього задуму творця. І хочете, щоб я повірив, що наш прекрасний світ – з лісами і горами, океанами і долинами, із зміною пір року, чарівними заходами і тихими місячними ночами – виник по волі сліпого випадку, без задуму Творця?

 

Візьміть 45 літрів води, 10 кг вуглецю (грифелів олівців), 7 кг кальцію, по 3 кг натрію і хлору, пару кілограмів калію і заліза. Ну і ще чогось по дрібницях.. У ВАС ТЕПЕР Є ВСІ СКЛАДОВІ, ЩОБ ЗРОБИТИ ЛЮДИНУ!

 

Коли учений після смерті з'явився перед Богом, Той йому сказав: - Ну, чого ви там, на Землі добилися? - О, Боже, Ти вже нам не потрібний. Ми можемо самі створювати життя. Це дуже просто. Беремо звичайну грязь. - Почекай-почекай. Це Моя грязь. Спершу створіть свою.


Якщо Бога нема, а я в Нього вірю, я не втрачаю нічого. Але, якщо Господь є, а я в Нього не вірю, я втрачаю все. (Паскаль)

 

У животі вагітної жінки, розмовляють двоє немовлят. Один з них – віруючий, інший – невіруюче  немовля: невіруючий питає брата:

      Ти віриш в життя після пологів?  Віруюче немовля:

      Так, звичайно. Всім зрозуміло, що життя після пологів існує. Ми тут для того, щоб стати достатньо сильними і готовими до того, що нас чекає потім. 

      Невіруюче немовля: Це дурість! Жодному життю після пологів бути не може! Ти можеш собі уявити, як таке життя могло б виглядати?  Віруюче немовля:

      Я не знаю всі деталі, але я вірю, що там буде більше світла, і що ми, можливо, будемо самі ходити і їсти своїм ротом.  Невіруюче немовля:

      Яка нісенітниця! Неможливе ж самим ходити і їсти ротом! Це взагалі смішно! У нас є пуповина, яка нас живить. Знаєш, я хочу сказати тобі: неможливо, щоб існувало життя після пологів, тому що наше життя – пуповина – і так вже дуже коротка.  Віруюче немовля:

      Я упевнений, що це можливо. Все буде просто трохи по-іншому. Невіруюче немовля:

      Але ж звідти ще ніхто ніколи не вертався! Життя просто закінчується пологами. І взагалі, життя – це одне велике страждання в темноті.  Віруюче немовля:

      Я точно не знаю, як буде виглядати  потім наше життя після пологів, але у будь-якому випадку, ми побачимо маму, і вона поклопочеться про нас.  Невіруюче немовля:

      Маму? Ти віриш в маму? І де ж вона знаходиться?  Віруюче немовля:

      Вона скрізь довкола нас, ми в ній перебуваємо і завдяки ній рухаємося і живемо, без неї ми просто не можемо існувати.  Невіруюче немовля:

      Повна нісенітниця! Я не бачив жодної мами, і тому очевидно, що її просто немає.  Віруюче немовля:

      Не можу з тобою погодитися. Адже інколи, коли все довкола затихає, можна почути, як вона співає, і відчути,  як вона гладить наш живіт. Я твердо вірю, що наше справжнє  життя почнеться лише після пологів. А ти?

о.Леонід Лотоцький

з книги Благословення чи прокляття

 

 

 

 

 

Категорія: Мої статті | Додав: otec (06.12.2012)
Переглядів: 1048 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: