Про відступництво.

В ім'я Отця і Сина і святого Духа.

Сьогодні, я хочу поговорити, про відступництво від Бога.

В Біблії, багато описується, про відступництво народів від Бога. Пророк Ієремія, описує про відступництво від Бога  ізраїльського народу, серед якого він жив і якого Господь дуже рясно благословляв. І обсипав, Своїми милостями і щедротами. Цей народ бив себе в груди, признавався Богові в вічній любові і казав, що іншого Бога немає. Та проходив час і вони відвертались від Всевишнього. І починали так тяжко грішити, так тяжко лукавити, що Господь, міняв милість на гнів. І навіть, дуже тяжко цей народ наказував.

        В біблійній книзі пророка Йосії, ми читаємо про те, як Господь, взивав через пророка  до цього народу говорячи: чому ви так зіпсувалися?  Я ж на вас стільки вилив благословення, стільки послав добра. А  ви, так зіпсувалися. І стали як дика лоза? Але ж Я вас насадив, з доброго насіння.

        Таких прикладів, в Біблії описано багато. Відповідно,  описано й про те, як Господь, наказував ті народи, які від нього відвертались.

Та я сьогодні, хочу сказати, як від Бога, відвертаються окремі люди. Яким чином? Люди,  відвертаються від Божого слова. Від дотримання заповідей, від молитовного і духовного подвигу. Врешті, від  Божого благословення. Від Божого сяяння і Його праведності. Причому, таке відступництво, трапляється серед людей, які вже мали дуже близьке спілкування з Богом. Досягли великої праведності. І десь, спокусившись, відпадали. Про те, як це було і які вони потім жали наслідки, я якраз і хочу сьогодні поговорити.

        Є біблійна історія, про чоловіка, благословенного Богом. Наближеного до Бога. Який, на якомусь етапі, від Бога відступився. Це був, пророк Іона. Була країна Ніневія, в якій, люди творили багато гріхів. І було слово Господнє до Йони, таке: Устань, іди до Ніневії, великого міста, і проповідуй проти нього, бо їхнє зло прийшло перед лице Моє.

 На той час, Іона, був великим пророком. Мав повагу і авторитет від людей. І перед Богом, був праведником. Але, коли Господь, доручив йому виконати Його доручення, Іона злякався. Це був важкий шлях, великий труд. І притому, загроза для життя. Подумавши, подумавши,  він прийняв для себе рішення, відступити від Бога. Щоб цього завдання не виконувати. І яким же чином? Читаємо в книзі пророка Іони: І зійшов він до Яфи, і знайшов корабля, що йшов до Таршішу, і дав заплату його, і ввійшов у нього, щоб відплисти з ними до Таршішу з-перед Господнього лиця.

        Він вирішив утекти в далекі краї, щоб там, його ніхто не знав. Іона пішов у трюм, плив три, чи чотири неділі. Багато спав, багато про що думав. Він був духовним чоловіком і звичайно, його хвилювало, чи правильно він робить, утікаючи від Бога, від Його наказу. Це була боротьба в його душі. Але, він намагався заспокоїти себе  тим,  що мовляв, Господь наклав на нього надто важкий тягар, якого він не в силі понести. Мовляв, скільки люди живуть просто собі, без Бога і нічого. І не дає їм Господь таких доручень. Чому він, повинен цим займатись? Я ж мовляв вже попрацював перед Богом. Ну і ще попрацюю, але цього завдання, йому виконувати не хотілось.

        Як ви думаєте? Чи Господь попустив цьому праведнику просто піти? Як сьогодні багато батьків, які виростили своїх дітей, дали їм хорошу освіту, забезпечили всім необхідним. І коли дитина, буде робити погані поступки, попадає в погані компанії, починає відвідувати непристойні місця. Чи будуть добрі батьки, байдуже до цього відноситись? Та ні! Вони будуть робити все можливе, щоб направити життя своєї дитини, в правильне русло. Так і Господь, не хотів віддати свого праведника, на поталу спокусам лукавого. Написано: що Господь, кинув сильного вітра на море, і знялася на морі велика буря, і вже думали, що корабель буде розбитий. І налякалися моряки, і кликали кожен до своїх богів, і викидали ті речі, що були на кораблі, до моря, щоб полегшити себе. А Йона зійшов до споду корабля, і ліг, і заснув.

І приступив до нього керівник корабля, та й сказав йому: Чого ти спиш? Уставай, заклич до свого Бога, може згадає цей Бог про нас, і ми не згинемо        . І сказали вони один до одного: Ідіть, і киньмо жеребки, та й пізнаємо, через кого нам оце лихо. І кинули вони жеребки, і впав жеребок на Йону. І сказали до нього: Об'яви ж нам, через що нам це лихо? Яке твоє зайняття, і звідки ти йдеш? Який твій край, і з якого ти народу? І сказав він до них: Я єврей, і боюся я Господа, Небесного Бога, що вчинив море та суходіл.

І налякалися ті люди великим страхом, і сказали до нього: Що це ти наробив? Бо ці люди довідалися, що він утікає з-перед Господнього лиця, бо він це їм об'явив. І вони сказали до нього: Що ми зробимо тобі, щоб утихомирилось море, щоб не заливало нас? Бо море бушувало все більше.

І сказав він до них: Візьміть мене, і киньте  до моря, і втихомириться буря перед вами; бо я знаю, що через мене оця велика буря на вас. І міцно гребли ці люди, щоб дістатися до суходолу, та не могли, бо море бушувало все більш проти них. І вони кликнули до Господа та й сказали: О Господи, нехай же не згинемо ми за душу цього чоловіка, і не давай на нас неповинної крови, бо Ти, Господи, чиниш, як бажаєш!І підняли вони Йону, і кинули його до моря, і спинилося море від своєї лютості. І налякалися ці люди Господа великим страхом, і приносили Господові жертви, і складали обітниці. І призначив Господь велику рибу, щоб вона проковтнула Йону. І був Йона в середині цієї риби три дні та три ночі. І молився Йона до Господа, Бога свого, з утроби тієї риби, та й казав: Я кликав з нещастя свого до Господа, і відповідь дав Він мені, із нутра шеолу кричав я, і почув Ти мій голос! І Ти кинув мене в глибочінь, у серце моря, і потік оточив був мене. Усі хвилі Твої та буруни Твої наді мною пройшли. І сказав я: Я вигнаний з-перед очей Твоїх, проте ще побачу я храм Твій святий. Вода аж по душу мене обгорнула, безодня мене оточила, очерет обвиває кругом мою голову! Я зійшов аж до споду гори, а земля її засуви стали за мною навіки! Та підіймеш із ями життя моє, Господи, Боже Ти мій! Як у мені омлівала душа моя, Господа я спогадав, і молитва моя ця до Тебе долинула, до храму святого Твого! Я голосною подякою принесу Тобі жертву, про що присягав я, те виконаю. Спасіння у Господа! І Господь звелів рибі, і вона викинула Йону на суходіл. І було Господнє слово до Йони вдруге таке: Устань, іди до Ніневії, великого міста, і проповідуй на нього те слово, що Я говорив був тобі! І Йона встав, і пішов до Ніневії за Господнім словом. (Книга пророка Іони)

        Я сьогодні, розповідаю цю історію, не просто так. А тому, що ця розповідь, має глибочезне значення, для нашого життя. Бо ця історія, про людину, яка дуже любила Господа. І була наближена до Нього. Також, Господь любив свого пророка.  І от, цей муж, від Бога відступив. В той час, Іона міг втратити все надбання, яке він заслужив перед Богом. І занапастити свою душу. Бо досягнення перед Богом, найважливіше з того, що ми можемо собі заробити за земного життя.

В його душі, вирувала страшна боротьба. Його сон не був солодкий. Це було забуття в кошмарах. Але він, вперто тримався своєї думки, що я від Бога втечу і повернусь до людей. Байдуже що вони живуть в гріхах і беззаконнях. Я що, не такий як всі? Чи мені треба більше за всіх? Так міркував Іона, але не так міркував Бог. Він боровся за душу свого праведника. І після того, як моряки викинули Іону з корабля, Господь, наказав киту проковтнути його. Щоб кит, зберіг його  в своєму череві, щоб Іона не втопився в морі.

Але як же було страшно і гидко цьому чоловікові, в китовому череві. Він розумів, що може бути перетравлений з іншою їжею. І він, з черева кита, з глибини моря, взиває до Бога. І взиває з покаянням. Господь тільки того й чекав. Він наказав китові, викинути пророка на сушу.

Три дні перебував цей чоловік в череві кита. Три дні, тільки подумати! А коли опинився на суші, відразу, без всяких сумнівів, пішов в Ніневію, виконувати Боже доручення.

Ось така історія. І я хочу наголосити на тому моменті, коли капітан розбудив Іону. І той, дізнавшись  що трапилось, одразу все зрозумів. Бо він знав, що за відступництво від Бога, нещастя його не мине. Може не чекав що так скоро, але при штормі зрозумів, що це через мене люди гинуть. Бо я, зробив злочин.

Він, зненавидів свій гріховний поступок. І разом з тим, зненавидів самого себе, свою душу. Що в запалі попросив: викиньте мене в море. Він, вже готовий був померти. Хоча розумів, що після смерті, може потрапити до пекла. Але, вже був готовий до всього.

Читаючи в Євангелії слова: хто хоче душу свою зберегти, той погубить її, а хто ради Мене згубить душу свою, той її збереже. (Луки 9. 24) Багато хто, мабуть цих слів, не розуміє. Як можна свідомо губити свою душу? Довгий час і я не зміг зрозуміти цих слів. Але коли чогось у Бога довго просити, то Він, до нас прислухається.

        І от, сьогодні, ми читали  євангельські слова: які Ісус Христос говорив до Своїх учеників: хто хоче душу свою зберегти, той погубить її, а хто ради Мене згубить душу свою, той її збереже. Ученики ж ці слова зрозуміли вже після воскресіння. І перед  вознесінням Ісусовим просили Вчителя: Коли Ти підеш на небеса, то візьми і нас з собою. Ми зненавиділи це життя. Тут злочини, тут негаразди, тут неспокій. Господи, забери нас. Ми хочемо бути з Богом, під Його благодаттю, під Його благословенням. І от якраз це і мав на увазі Христос, коли говорив, що хто хоче душу свою зберегти, той погубить її, а хто ради Мене згубить душу свою, той її збереже.

 Я сьогодні, хочу вам розповісти, історію із свого життя. Історію Іони,  неначе повторилась зі мною. Це було пізньої осені. Було багато праці і багато напруги. Бо кожен раз готуючись до Божої служби священику потрібно вичитати багато молитов, канонів і приготувати проповідь. А приготувати проповідь, повірте, не так легко. Потрібно багато молитись і багато просити, щоб Господь відкрив ту, чи іншу біблійну істину. Легше звідкись проповідь перечитати і переказати. А самому що неділі,   щосвята, готувати нову і нову проповідь. Це важко.

 І прийшов якийсь час смутку,  втоми. Може навіть розчарування. І я, почав втішати собі думати: Та чи мені найбільше треба. В основному священики користуються готовими проповідями. Або взагалі їх не виголошують. І нічого, служать і мають спокій. І хоча, я ще не зробив такого кроку. Але, твердо вирішив, полегшити своє служіння. Тим більше, що моїх проповідей уже багато видано в книгах. Можна переказати, десь, щось, помінявши місцями. І такий задум був. Ось, ці свята закінчаться. І я, більше не буду ламати голови з дня в день, над новими проповідями.

        Я вже думкою, сів на цей корабель, до Таршішу. Як пророк Іона, я думкою, тікав від того подвигу. І в своїх думках, я вже жив легким життям.

Думати то думав, але душа моя, не була спокійна. Я постійно думав: робити мені це, чи не робити? Перестати працювати над проповідями, чи залишити все як є?

 І ось, одного разу, ми їхали з матушкою машиною, з Первомайська. Наближались вже до нашого Кривого Озера. Дорога підмерзла і йшов маленький сніжок. Тому, їхали на малій швидкості. І дуже несподівано, без видимих причин, наш автобус, ^різко, понесло в глибокий кювет, наповнений водою. І знаєте, як бувало люди розповідають, що в такі моменти, перед очима, різко проходить, усе минуле життя.

В ті лічені секунди, я подумав: Господи, це Ти караєш мене за те, що я, не хочу трудитись для Тебе. Але, Господи, карай тільки мене, помилуй дружину. Все відбувалось миттєво. Машина стала не керована.  І її, несло  в кювет. Вже вода була перед нашими очима. І я дивився, як спастися, від битого скла.  І тут, раптом, щось сталося. Як вимикається світло, так виключилась і наша пам'ять.

        Слідуюче, що ми пам’ятаємо, машина, стоїть рівно на дорозі, як вкопана. Спокій. Ми дивимось один на одного і не можемо зрозуміти, що сталося. Знаєте, як часом з фільму вирізати кусок плівки. Так і з нашої пам'яті, щось стерлось. Я вибіг з машини, дивлюсь, вона стоїть рівнесенько на узбіччі, буквально за 10 сантиметрів від кювету. Але дивно, сліди вели до кювету!

        З самого Первомайська за нами, їхав якийсь водій. знаєте, як водії часом люблять вечором, особливо зимою взяти собі за маячок попередню машину. Не обганяти її а так і їхати тримаючи її як орієнтир. І  коли, після того як все сталося. я вийшов з машини. То побачив, що він стоїть. Лицем прикипівши до скла. Чому він стояв і не рушав їхати?

        Машина цього водія, була з київськими номерами. Коли ми рушили, він також рушив. І далі, їхав за нами слідом. Дивно, що він минув київський поворот, і їхав за нами, поки ми, не заїхали у двір. Він зупинився. А коли ми закрили ворота, розвернувся і поїхав у київському напрямку. Потім, ми зрозуміли. Що він, бачив щось таке, чого ми з матушкою не пам’ятали.

То було чудо Господнє. Як забрав Господь Іону з китового черева і викинув на сушу. Так само, незбагненно, ми від тої води, яка вже була перед носом, стояли на суші. Іди чоловіче, займайся своєю справою. 

        Мої думки змінилися. Я просив в Господа прощення, за мою слабодухість. За бажання втекти від Господа, від свого духовного подвигу. І я в покаянні просив: прости мене Господи. Я візьму на себе ще більший обов’язок в своєму служінні. і тоді, ми вирішили виголошені проповіді записувати на диктофон. А потім, друкувати з них книги. Щоб Божі відкриття не втрачались, а щоб їх могли читати і ті люди, які не бувають у нашій церкві. Просто, я наклав на себе такі обов’язки. Я і сам зрозумів і вам кажу. Неможна тікати від Бога. Господь знайде нас завжди і всюди. Око Господнє пильно дивиться за нами.

        За мою практику священства, я зустрічав дуже багато людей, що приходили до церкви щоб розповісти, а часом навіть похвалитися як Господь допомагав їм, виручав їх, в тому чи іншому випадку. Вони, клялись в любові до Бога. Говорили про свою вірність християнству. Але, пройшов час, і багатьох з тих людей я не бачу на службі Божій. Забули про Бога і обрали життя, в якому Бога немає. Їх заполонила суєта, клопоти, і вони в цьому потопають. Не маючи змоги, виглянути на поверхню і побачити інший світ.  

        Але, Господь бореться за тих людей. Він витягає їх з болота. І часом, у тій боротьбі, біля таких людей, може хтось постраждати. Чи хтось з рідні, чи з дітей, чи з співробітників. Ось, Іона був на кораблі. Вони всі могли загинути. Так і ми, повинні розуміти, що не потрібно тікати від Бога. Бо Він, буде боротись за нас з сатаною. І у цій боротьбі, можуть постраждати інші люди.

Тому, я сьогодні, закликаю всіх вас, не допускати лукавих думок. Мовляв, та чого я буду до церкви ходити? І той не ходить, і та. І не моляться. Нічого живуть. Чи мені обов’язково приходити так часто молитися? Помолюся раз в рік, чи два, чи три, чи п’ять. Та й хватить мені. Ні, ми ніколи, не повинні зменшувати своїх досягнень. Духовні подвиги потрібно не зменшувати, а збільшувати. Щоб приближатись до Бога, а не віддалятись від Нього. Бо наслідки, можуть бути негативні.

Так, ми маємо волю. Господь не може нас заставити, щоб ми Його любили і до Нього наближалися. Так і Іона мав свободу вибору. Але, він зрозумів свій гріх і поступив правильно. І він сьогодні в Біблії прославлений. І його поступок схвалений. І є для нас прикладом, щоб ми, в своєму житті, не віддалялись від Бога. Ні на крок, ні на сантиметр. Від тих подвигів, від тих старань, від тих задумів, які ми задумали в своїй духовній практиці. Бо нас Господь так полюбив. Він так на нас надіється. І дуже Йому важко і образливо, коли ми, від Бога відступаємо. Повертаємось інколи плечима. І робимо інколи такі гріхи, про які навіть соромно інколи говорити.

Тож тримаймося Бога, не відступаймо від Його благословень. Щоб прославився Бог в наших молитвах, в нашому праведному житті. І буде нам добре жити на цій землі. Амінь.

о. Леонід Лотоцький