В ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа.

Вітаю усіх вас, із святом Успіння Пресвятої Богородиці.

Ми, звикли говорити такі слова: Пресвята Діва Марія. Пророків, святих, праведних які жили і прославились тут на землі, ми називаємо святими. А Богородицю, Пресвятою. Сьогодні, я хочу звернути увагу на те, за що Вона удостоїлась такої честі. Що такого  зробила Діва Марія, що має таку привілею ? Якщо ми проаналізуємо і замислимось, то  зрозуміємо, що кожен з нас, також має свій шанс, бути прославленим перед Богом. Господь, кожному дав таку можливість. Нам треба цікавитись, вивчати Слово Боже, щоб знайти ці можливості прославитись перед Богом. Бути Йому угодним. Для цього, я буду сьогодні наводити приклади щоб розглянути ці питання. Ці можливості угодного життя перед Богом, щоб спасти свою душу від пекельної небезпеки.

Ось зверніть увагу на дуже важливу річ. В Євангелії, розповідається, як Ісус, був у домі Марфи і Марії. Марфа турбувалась про те, щоб пригостити гостей. А Марія, слухала Ісуса. Тоді, Марфа прийшла і сказала: Ісусе, скажи, щоб Марія допомогла мені. На що Ісус сказав: Марфо, Марфо. Марія кращу частку вибрала. Яка не відніметься від неї.  Чому так сказав Ісус? Тому, що Марія слухала Слово Боже. Ісус називає це кращою часткою. Діва Марія в свій час, коли ще не народила Ісуса, також кращу частку вибрала. Вона постійно перебувала в Слові Божому. Адже Вона зростала при храмі з малолітнього віку. І Вона, полюбила життя в молитві, в читанні Святого письма, в слуханні Слова Божого. Не кожна людина, не кожна дитина полюбить це. А Вона, полюбила. Будучи простою дівчиною, яких вона досягла висот! Яким чином?

Марія, знала Святе письмо на зубок. Чи можливо це нам? Чому ні? Адже ми сьогодні беремо в руки Біблію. І читаємо ті самі рядки, ті самі слова, які, читала Богородиця! Вона читала ті самі рядки які і сьогодні надруковані у Бібліях, які знаходяться в наших хатах. Вона, читала ті самі псалми, які і ми з вами маємо можливість сьогодні читати. Не тільки Марія. Ті самі рядки і слова читали великі пророки, прославлені святі. Та що там говорити. Христос зі Своїми учнями співав ті самі псалми і наводив цитати з того самого Святого письма що й ми з вами читаємо і слухаємо! Але, хочу наголосити на тому, що Святе письмо, потрібно не просто читати. Потрібно любити Святе письмо! В Бога потрібно не тільки вірити, а палко Його любити! Марія любила. Вивчала закони які Господь давав через Мойсея, виконувала заповіді. І після того, як Йосип забрав Її в свою оселю, вона цього заняття не лишила. Хоча, Їй доводилось займатись повсякденними справами. Вона готувала їжу, прибирала, прала білизну, виховувала Сина. У Неї, не було служниць. Вона не жила в палаці, як багата людина. Навпаки, жила дуже скромно. І найбільшим Її надбанням, найбільшою Її часткою, найбільшим Її задоволенням, було перебування в молитві і в вивченні Слова Божого. Як для Неї так і для кожного з нас це є, найважливішим надбанням, яке ніколи не відніметься.

А як у нас? Чи знаємо ми слово Боже як слід? Я впевнений, що чи не в кожній хаті, ми Святе письмо знайдемо. А у скількох хатах ця книга читається? Рідко, рідко в якій хаті читається. Чому так? Це ж Слово Боже! Це наш дороговказ. Але ми відповідаємо: часу немає! Марія знаходила цей час в повсякденних клопотах. А нам, його не вистачає! А на що хватає? Давайте подивимось навіть не на великі міста. Подивимось на маленькі села. Бідні, низенькі хати, а телевізійна тарілка присутня. Огорожі нормальної нема, вікна, двері перекосились. А тарілка, яка до речі дорого коштує — присутня. І телевізори є в кожній хаті. Які, також немалої вартості. Знаходимо час щоб сидіти перед телевізором. Знаходимо гроші. А от Біблію купити далеко не кожен хоче. Хіба що є такі, Біблії які роздаються безкоштовно, з дуже мілким шрифтом. Їх важко читати. А купити нову книгу та ні! Грошей немає! Ми не хочемо віддати своє життя під опіку Божу, як це зробила Діва Марія. Бо як би ми читали Святе письмо, то Бог би навчав нас і опікувався нами. Натомість, ми повністю віддаємо свій час телебаченню, інтернету, політиці, будь чому тільки не тому, що для нас дійсно найважливіше. Ми віддаємо перевагу інформаційному болоту, брудним новинам. Це каламутна вода. А ми її спрагло п’ємо. В результаті, нам так закаламутили мізки, що ми дожили не тільки до братовбивчої війни, яку нам нав’язала Росія. Ми дожили до часу, коли розрушується весь світовий порядок. Всі міжнародні закони і правила. Ми доходимо до якогось хаосу. А все чому? Бо забули, відреклись від Божих законів, які є основою всього. Цим зруйнували основу, фундамент, на якому будували своє життя.

Ще за моєї пам'яті, з дитинства, сільські люди, які дуже багато працювали, по неділях і по святах, після служби Божої, збирались юрбами. Сиділи, розмовляли. І дуже часто говорили про Боже слово. Про пророцтва. Слухали грамотних людей, які читали Біблію. А таких людей, на ціле село, могло бути один чи два. Не була тоді доступна Біблія так, як вона доступна зараз. І читати люди не вміли. Але, вони приймали участь в богослужіннях. А це, прославлення Бога. Кожну неділю, кожне свято, вони слухали Слово Боже. Не було телевізорів, кіно не було. І нічого жили люди. І гріха було в рази менше.

Зараз, серед людей, дуже часто можна почути. Я вірю в Бога. Вся наша родина віруюча. Ми паску святимо, дітей похрестили, не вбиваємо не крадемо… Часто, цим віра наша і обмежується. Це надзвичайно поверхова віра і далеко, далеко недосконала. Бо паску ми готуємо і йдемо святити не тому, щоб зрадіти воскресінню Христовому, покаявшись перед тим у своїх гріхах. Очиститись, зменшити гріховне навантаження на Бога. А тому, що ми хочемо свята, добре накритого столу, міцної випивки. Дітей хрестимо не замислюючись у значенні цього таїнства. А тому, що хочемо мати кумів, щоб мати з ким зустрітись. Мати до кого занести вечерю. Ось, дали мені на обслуговування сільську парафію. Розмовляю з людьми, питаю: чи віруєте в Бога? Та так віруємо. А в неділю працюєте? Звичайно працюємо. Хай нам Бог простить. Хіба це віра? Це зовсім не віра. А в чому віра? Давайте розберемо на прикладі: для того, щоб спекти хліб, потрібно знати, які інгредієнти потрібні. Як тісто замісити, як дати розпушитись, при якій температурі спекти. Це знання. Пекар ці знання має і він цим знанням вірить. Знає і вірить, що якщо він замісить тісто, виконає над ним всі необхідні дії, то хліб отримає. А зробить щось не так, то й хліб не получиться, або вийде несмачний. Це його знання і це його віра у справі, якою займається. І чим не байдужіший пекар. Чим більше він буде цікавитись своєю справою, то випечене ним тісто буде все смачніше і смачніше. А як здобути віру Божу?

Спочатку, потрібно засвоїти основу віру, скелет, кістяк. Який згодом розвиватиметься, обростатиме жилами і м’язами. Чому ми маємо засвоїти основу як скелет? Бо без скелету не може жити ніяка жива істота (за одиничним винятком). Що має стати для нас скелетом? Яким мінімумом ми повинні володіти, щоб стати на першу сходинку здобуття віри? Найперше, повірити в існування Бога як Творця, як Промислителя, як Владику світобудови. Без волі Якого нічого не відбувається у цьому світі. Але багато може сказати: як я в Бога повірю як я Його не бачу? Але ж у цьому і полягає наша заслуга. Господь говорить: блаженні які не бачили і увірували. Бо хоч ми Бога в лице не бачимо, але про Його існування свідчить і сама світобудова, і все що з нею і з кожним із нас відбувається. Потрібно над цим замислюватися. Потрібно це досліджувати. Ця віра, найперше нам потрібна. Далі, ми маємо постійно звертатися до Бога в молитві Отче наш. Слідуючим кроком, має бути знання і розуміння Символу віри. І ще: знання і виконання 10 ти Божих заповідей. Якщо ми цей мінімум засвоїмо, ми вже будемо на першій сходинці на шляху до віри. А що далі? Далі нарощування на наш скелет м'язів і жил. Прохання до Бога, щоб зіслав нам Святого Духа, щоб віру нашу оживити. Щоб цього досягти, потрібно постійно читати Святе письмо з кінця в кінець. Постійно. І Господь буде нам відкривати все нові і нові знання. Ми будемо мати все новий і новий досвід. Отримавши який ми будемо говорити словами апостола Павла: що мене може розлучити з Ісусом Христом? Хвороба? ні гоніння ні, смерть ні! Що мене може розлучити з Богом?: це вже віра!

Ми можемо сказати: а нащо нам віра? Обійдемось! Та не все так просто. Віра в Бога, це основа нашого життя. Христос казав: не хлібом єдиним житиме людина. А всяким Словом що виходить з уст Божих. І без віри, Богові догодити не можна. В Євангелії написано: хто вірує той спасенний, а хто не вірує вже засуджений. В Євангелії від Івана написано: хто не вірує, гнів Божий на того! Чи ми такі сміливі? Нам лячно коли хтось з людей на нас гнівається. А Божого гніву не боїмося? Ми сьогодні розумні, цивілізовані люди. І вже спостерігаємо, що життя в темряві безвір’я веде до деградації суспільства. А Божі закони, Євангеліє, яке проповідував Христос це світло. Це як потужний ліхтар серед темної ночі. Тож відмовлятись від цього мабуть дуже недоречно.

Давайте, розглянемо ще один момент. Живе людина на землі. Має батька, матір, сестер, братів, двоюрідну родину. І звичайно, вона знає, що для неї може зробити мати чи батько. Що може зробити сестра чи дядько. Також знає і про те, що вона повинна робити для родини. Якщо б ми когось спитали про його родину а він відказав би: та не знаю хто там в мене є, чим вони займаються. Дуже дивною виглядала б ця людина в наших очах. Тим часом, Бог, наш Отець. Ісус Христос, називає нас братами. Дух Святий повсякчасно нам допомагає. Божа Мати за нас молиться, Святі на небесах піклуються, Ангели охоронці нас охороняють. А ми, в більшості своїй нічого про них не знаємо. І не цікавимось. Чи не дивно ми виглядаємо? В Святому письмі , ми навіть читаємо про те, що в Бога мертвих немає. Що у Нього всі живі. Отже, ми велика родина і маємо все знати один про одного. А особливо, про Ісуса Христа. Бо апостол Петро говорить, що нема під небом іншого більшого імені, як Ісуса Христа. то наскільки ж ми повинні Його любити адже Він прийшов з неба свідомо на муки щоб спасти кожного з нас. Нам треба бути уважним до кожного слова яке він промовляв. Давайте, зупинимося хоч на такому абзаці. Як Христос говорить: Я, є Світло. Хто хоче правди, той тягнеться до Мене. А хто до Мене не тягнеться, той не хоче бути в світлі, а хоче зостатись у темряві. Хто сьогодні не хоче до Світла? Той, який не хоче покаятись в своїх гріхах. Хто хоче оставатись в гріховній темряві. Ті люди які каються, вони йдуть до світла. Їм надоїло це темне життя. Вони, хочуть скинути гріховний тягар. Не бояться, не соромляться. Як не соромились визнавати свої гріхи апостоли Петро, Павло. Апостол Павло не соромився відкрити свій гріх перед усім світом перед всіма майбутніми поколіннями. Казав я є грішна людина бо я переслідував християн.

Ісус сьогодні, нікого не примушує не тягне насильно. Він, усіх запрошує до спасіння, до наслідування вічного життя, до світла. Звичайно, важко ламати себе на цій дорозі. Ви, що сьогодні стоїте в церкві цей шлях переходили. Але ви справились і твердо стали на праведну дорогу. І я дуже хочу, щоб ми у ділах своїх як найбільше намагались бути праведними. На превеликий жаль, часто буває, що люди вирішують ходити до церкви, сподіваючись, що з ними почнуть відбуватися якісь чудеса, що на них почнуть звалюватись перемоги і успіхи. Звичайно, життя почне змінюватись. Пройде якийсь час, і ви ці зміни помітите. Але, ми повинні приходити до церкви, тому, що так наказав нам Господь у заповідях. Шість днів працюй, а сьомий день присвяти Господу Богу твоєму. Це не пропозиція. Це наказ! І відноситись до цього потрібно дуже серйозно. В церкві ми молимось, ми прославляємо Бога, дякуємо за всі благодіяння. Також, що найважливіше, каємось у своїх гріхах і причащаємось Святих Божих дарів. Проходить час, і ми відмічаємо: так! Господь мене почув! Господь мені допоміг! Господь мені відкрив! Так, набувається досвід. Скелет віри, починає обростати м’язами. А коли читаємо Слово Боже, то Дух Святий нашу віру оживляє! З кожним разом відкриваємо для себе що все більше і більше розуміємо , переконуємось у правдивості Божих істин. І ми вже не ходимо, а літаємо в Дусі. Бо зламавши гордість, ми отримуємо благословення. І Господь може спасти і нашу оселю, і наше місто, і весь світ, через спаситель ну голгофську жертву Ісуса Христа. Дай Боже нам твердої віри, щоб Слово Боже не виходило з вашої хати. Щоб молитви лилися і вдень і вночі. І Господь, зглянеться і почує нас. Бо написано: Очі Господні на праведних. Амінь.

о. Леонід Лотоцький