| БЛИСКАВКА
Я чоловік, що ще зовсім недавно не знав про Бога нічого. Жив, як всі: повз церкви ходив без належної пошани і вважав за милу блаж мамині просфорки, іконки, молитви. Але все одно згадую, як щем стискав груди, коли, з якоюсь невідомою тоді мені надією, мама щоразу хрестила мене з сім’єю в дорогу, а я спостерігав за нею в дзеркало авто і торкався хрестика на грудях, що його вона подарувала мені. Так відбувалось майже щороку з часу, як я пішов служити, цілих 27 років.
По різному Бог притягає до Себе. Тоді мені здалось, що мене вразила блискавка, не вдарила, а саме вбила, коли від інсульту померла мама. Я прилетів до неї на крилах через всю Україну, а вона за 7 днів, не промовивши ні слова, пішла у вічність. Крім туги нічого не лишила. В одну мить все стало непотрібним: якісь розділи майна, квартири в обласному центрі. Для чого це все? Не стало найріднішої людини. Що далі, як жити? Відповіді не було…
А що це на столику біля ліжка? Мамин молитовник, за роки затертий, воском і її слізьми покроплений, з номерами телефонів частин, де служив; з номером онкології, куди потрапив в 38 років.
Ось ще пом’янник з іменами родичів, живих і померлих. Чекай, Славунько, ти за 44 роки хоч раз помолився за маму? Ні. Я навіть не знаю, як це належить робити.
Знову стиснуло серце, сльози застять. Що бачиш? Бачу в пом’яннику ім’я моєї мами – Ніни, до болю знайомим її почерком, свіжою пастою написане. Але де !!!? В останньому рядочку списку за померлих! О, Господи!, мамі не хватило життя, щоб знайти для мене слів, щоб я окаянний навернувся до Бога. А тепер – Ось воно Боже Провидіння – мама своєю рученькою написала мені заповіт, в якому лише одне її ім’я, а насправді – НАКАЗ: «Молись БОГОВІ, сину. Прийшов твій час.»
З того часу пройшло 12 років, багато чого відбулось, але це вже було життя з надією, життя з Богом – зовсім інше життя – жодного дня без молитви, жодного…
Тому сьогодні мені тяжко, що люди далеко від Бога і, що їх дуже багато і не знають вони, що дуже нещасні, і можуть залишитись такими назавжди. Хочу свою радість роздати тим, кому це необхідно.
Моє звернення до чоловіків, що найближче знаходяться до церкви, але, як той мул, вперто не роблять крок до Спокою, Миру і Любові. Я кажу Вам, шофера – колеги, що привозите до Храму своїх рідних, а самі залишаєтесь йорзати на сидінні, чекаючи кінця служби – не затуляйте вуха, не закривайте очі – подивіться і послухайте, це для Вас в Святому Писанні сказано, що Бог створив людину, якій дав душу і тіло, і вдихнув духа. І ці три складові мали б в гармонії служити Йому. Та, через відомі біблійні події, людина втратила рай і обірвала зв'язок з Творцем. Тепер дух бажає Бога, а тіло – богопротивного. Людина уподібнилась скотині. Так, саме так сказано Духом Святим: «людина, бувши в честі, не розуміє, що рівняється до скотини, і, як скотина погибає» (Пс48:21) Правда неприємно чути?, але це так. Це стосується не всіх, але на жаль – більшості. Доводити це не варто зараз, це відомий давно факт.
Чи потребує духовного тварина? Звичайно – ні, вона вживає природну їжу для того, щоб жила в ній душа. Людині, що має духа, для того, щоб жити людиною, а не лише називатись так, необхідна ще і надприродна їжа – ДУХОВНА. Чому? А тому що людина створена за образом і подобою Божою, і саме для цього БОГ, що є ДУХ, послав на землю Свого Єдинородного Сина – Бога Слово; бо йому стало жаль душі наші, що в пітьмі перебували.
Нам би пишатись такою Всемогутньою турботою, та ми, наче розумово неповноцінні дарвінські мавпи, все поза себе кидаєм.
Найсумніше в тім, що ми живемо в страшний час, і неважливо – чи це Європа з Америкою, де ніхто за віру не переслідував ;чи це у нас, де звір комунізму знищив ледь не все святе – кругом море храмів, океан духовної літератури, але тут і там до Бога рушають одиниці.
Видно лише завдяки цим одиницям (себе навіть і близько не смію до них відносити зі своїм грішним життям), що свідомо, зрозумівши свою нікчемність, смиренно бажають прославляти Бога і насичувати душі Словом Його, і тільки заради них, Всемогутній затримує кінець світу і досі дарує Слово Своє, яке одне повертає до образу і подоби Божої.
Не знаючи цього, безумна більшість каже: « а смисл, а для чого? і таке всяке; людина живе і вмирає незалежно від того, чи вірить, чи ні; чи багата, чи бідна; чи розумна, чи не дуже, і взагалі – треба брати від життя «Все зараз, а не чекати, що хтось, колись, щось дасть і невідомо, чи дасть…»
У тому то і справа, що люди навіть не намагаються пізнати невідоме, не знають, що оте «ВСЕ» не можна забрати з собою в могилу, не кажучи про вічність. Саме в початку розуміння цього заховані всі пояснення про суть життя.
Віруюча людина сподівається вічного життя і знає, що час земного перебування треба використати для того, щоб після тілесної смерті жити далі вічно.
Невіруюча живе, щоб тіло своє відгодоване віддати черв’якам, які чекають її в могилі, і не знає, що є ще вогонь невгасимий і черв’як, що не вмирає, які вічно мучитимуть її душу.
Віруюча людина має мету, яку без зусиль не досягнути, бо «віра без діл мертва – від навернення і до кінця свого, така людина насичується Словом Божим, щоб мати силу піднятись на гору, де Спокій, Мир та Любов.
Для шоферського розуміння порівняймо людину з автомобілем, а її душу з бензобаком. Отже без Слова божого бензобак порожній і машина відповідно може, або стояти, або рухатись з гори ( по нашому – в пекло).
Але, якщо наповнити бак бензином, запустити двигун, докласти зусиль і рушити вгору до Світлої мети; то чи не варто зробити це зараз, зважаючи на те, що бензину кругом повно і він безкоштовний, та ще й найякісніший – «ПРАВОСЛАВНИЙ.»
Щасливий той, хто вже їде вгору і аж надто нещасний той, хто навіть не здогадується, що, сидячи в машині біля церкви під час служби, насправді з шаленою швидкістю летить в прірву і не знає, чим закінчиться цей спуск.
Поки є час, поки живий – заправся, заводь, рушай до Того, хто чекає до останнього подиху, хто звільняє від лап сатани, до Того, хто створив тебе людиною.
Спробуй, як це – їхати вгору до Світла, і побачиш чудеса вже тут на грішній землі. Я це тепер знаю і хочу, щоб і ти це знав якнайскоріше, бо життя коротке і ніхто тобі не скаже, коли ти видихнеш востаннє. Бійся не встигнути.
Ну що, братику, ти ще грієш водійське сидіння? Може ти чекаєш смерті тих, що зараз моляться в церкві за тебе і твоїх дітей?.. Не чекай, коли вдарить блискавка.
Мир тобі, відваги у вірі, шофере православний. І всім, хто це читає.
Прихожанин
Нашої Церкви
|