Була неділя. Люди збиралися біля храму, гомоніли. Вже мав при-йти отець Петро, щоб почати богослужіння. Аж ось на церковне подвір’я нетвердою ходою зайшла молода дівчина напідпитку і рушила до кринички. Там жадібно випила два кухлика води. Всі мовчки дивилися на неї. Дівчині було не більше 20. Непогана на вроду із довгим кучерявим волоссям, пристойно вбрана. - Це ж треба було так хильнути. Та ще й зранку. - А може то ще відучора триває. Прихожани висловлювали різні припущення. - А може біда яка у дівчини. Та вона не знає, що робити – пожаліла незнайомку свічниця Марія Гнатівна і підійшла до неї. Дівчина поклала кухлик на цямриння. Крізь непевний погляд проглядала настороженість. - Що трапилося, доню, може чимсь можу допомогти? - лагідно запитала Марія. Дівчина недовірливо дивилася, чекаючи якоїсь западні. До неї так давно ніхто не говорив. А коли і говорив, то все закінчувалося однаково погано. Але ця старша жінка чомусь викликала у дівчини довір’я, і вона ступила крок назустріч. Марія запросила дівчину присісти на лавку. Якщо хочеш, то можеш розповісти про наболіле. Тут тобі ніхто нічого лихого не зробить. Дівчина, яка потроху тверезіла, пішла за Марією. Підійшли люди. Обступили. - Що так дивитеся? Думаєте, ото вже молодь пішла, ні встиду, ні совісті. А хто нас такими зробив безстидними і безсовісними? Та ви ж – дорослі - майже викрикнула незнайомка і замовкла. - Та ти говори, говори, дитино. Тебе ніхто ж не осуджує, а може після розповіді тобі легше стане. Може й ми усі щось кожен для себе візьме до роздумів, - тихо промовила Марія. Люди закивали. Після хвилі, дівчина почала свою нелегку, важку, страшну і болючу розповідь. Радше не розповідь, а крик душі, таке собі послання від молодого покоління старшим. - Думаєте, я якась п’яниця. Та ні. Це приїхала від подруги. Відвідувала її в лікарні. Там вона лікується від СНІДу. У лікарні вона не одна, там у неї такі ж подруги і друзі. Після тих відвідин я щоразу намагаюся залити горе, бо розумію, що може наступного разу вже її не застану. Як зараз пам’ятаю, коли мені подруга сказала, що вона захворіла на цю страшну хворобу. Я дуже злякалася, бо ми з нею всюди разом були. Але Господь мене помилував, - дівчина витерла сльози і несміливо та швидко перехрестилась. - Відтоді на все дивлюся інакше, ніж раніше. Навіщо ви, дорослі, нас, своїх дітей, під «танк» кинули? Навіщо зім’яли сексом, порнографією, алкоголем, тютюном, наркотиками!.. Ми ще живі, і нас вже немає. Нас позбавили дитинства і відібрали наше майбутнє. Ми не знаємо, що означає любов, сором, моральність, ганьба. Все це пішло зі школи, з життя. Чому ви нас не попередили з вашим «безпечним сексом»? Нам хочеться жити! Краще б нам цілину орати, тра- ктори водити, чим в іномарках від СНІДу вмирати. Ми були маленьими, не знали, як народжуються діти, думали, що їх знаходять в капусті або приносять лелеки. Хай би продовжу- вали знаходити в капусті, не знати б нам нічого іншого якомога довше. І ніхто вас не судитиме за нас. Ви ж нікого з нас власними руками не вбивали. Ви розтлівали нас, розбещували, пропа- гували в школах, «розплющуючи» нам очі, як «добре» займатися «цим» не в підвалах, а «цивілізовано», підносили фільми, брошури. А коли впевнені, що все буде добре, бо ж «цивілізовано», малолітки вагітніють, завжди знайдуться «добрі» лікарі, які охоче, звісно за чималу суму, зробять аборт. І їм все одно, що може у цих дівчаток вже ніколи не буде дітей і що аборт – то великий гріх, бо вбивається дане Господом життя. Гроші затьмарюють їм совість. Як і тим, хто нахабно рекламує і пропагує горілку, інший алкоголь. Мовляв, як це круто, гарно і престижно. І продають цю отруту геть малим дітям, яким ще в іграшки бавитись. Але жадоба на- живи знову совісті очі затуляє. Вона їм не потрібна. Головне – гроші. Те, що у багатьох дорослих дядьків совісті вже давно немає, а тільки похіть, скаже вам не одна малолітка чи молода дівчина. Ці дурнятка з радістю сідають в дорогі автівки. Кожна думає, що її чекає казкове чудо. А, виявляється, в кращому випадку - сифіліс, у гіршому - СНІД. Так і з моєю подругою сталося. Возив її один дуже поважний можновладець, золоті гори обіцяв. А потім, ніби іграшку, передав іншим. Так і пішла по руках. Поки он в лікарні не опинилася. А той високий чиновник і далі дівчаток заманює покататись, розбещує, сигаретами з наркотиками пригощає, дорогим алкоголем. Всі про це зна- ють, а мовчать, бо той має купу грошей та маститого покровителя в столиці. Як би я тепер була вдячна тому, хто вирвав би у мене з рук сигарету, хто відшмагав би кропивою, коли мене ще можна було врятувати, витягнути з-під «танка». Ми, молоді, хочемо від вас, дорослих захисту, поради, а ви - пропагуєте вседозволеність. Кажете, що це свобода. Та ні, це безумство. Хіба може продовжувати рід людський молодь, яка чи не з по- чаткових класів курить, вживає алкоголь, а про випадкові статеві зв’язки вже й не кажу. Виростає така дівчина, чи хлопець. Їм по 20, а за плечима ніби ціле життя. Організм отруєний цигарками, «травкою», алкоголем. Про незайманість тільки анекдоти розповідають. Ми, молоді, благаємо вас, дорослих – врятуйте наше покоління, припиніть безумство. Забороніть сумнівні фільми, наркотики, горілку, цигарки. Ми ж гинемо, і ви теж. Ви кинули нас під танк, але той танк може проїхати по всіх. Зупиніться, подумайте про нас. Ми ж ваші діти. Дівчина замовкла і поникла, ніби квітка без води. Сліз уже не було. Вона механічно відкривала і закривала футляр на мобілці і затуманено дивилася крізь оточуючих. - Правильно ти кажеш, дівчино, правдиво. Це боляче слухати старшим, але це таки правда, - отець Петро, який теж слухав цей монолог, підійшов ближче. - Важкі нині часи настали, - продов- жив настоятель. - Сатана не дрімає, а оплутує своїм хижими сітями люд. Нашіптує, що все можна, все дуже гарно, підказує, на чому можна заробити. А що за той прибуток платять життями, то сатані тільки до вподоби. Не можна мовчати. Треба казати, безупинно боротися з нечесними на совість і на руку ділками, робити зауваження молоді, яка курить чи вживає алкоголь. Але не гримати, а спокійно розповісти, що за цим всім криється і які жахливі будуть наслідки. В той же час всіляко хвалити та заохочувати всіх, хто веде здоровий спосіб життя. Ставити за приклад. - Я вам скажу - ця дівчина тут не випадково. Це Божий знак. Нам Господь каже її устами: що ж ви робите, чому ведете дітей не до церкви, а до бару, вдаєте, що не бачите, як діти курять та п’ють. Мовляв, хай спробують. Поверніться до Господа, схаменіться, покайтесь, пристидіться! Люди мовчали, бо правду, ой правду казала дівчина, а потім отець Петро. А той звернувся до прихожан, аби вже заходили на службу. - І ти, дитино, як хочеш, зайди. Тобі тут легше стане. Але дівчина залишилася на лавці, а біля неї і Марія. Жінка тримала її за руку і гладила по голові. Коли ж почалася служба, священик побачив, як відчинилися двері і до храму зайшла Марія. За нею – дівчина. Люди їх пропустили наперед. Давно вже отець Петро не бачив , щоб так його уважно і проникливо слухали , як ця бідолашна дівчина . Вона спочатку витирала рясні сльози , а потім вже й не зважала . Настоятель зрозумів , то очищалася її стражденна душа .

(Далі буде)    Раїса Лотоцька