Головна » 2011 Грудень 3 » Про гріх богохульства.
22:33 Про гріх богохульства. | |
Завтра православні християни святкують свято Введення в храм Пресвятої Богородиці. Оскільки проповідь про це свято вже є на цьому сайті, поговоримо Про гріх богохульства В ім’я Отця і Сина і Святого Духа.
Тема сьогоднішньої проповіді — богохульство, кощунство проти Бога. Тема духовна і дуже наболіла. Сьогодні ми читали з Євангелії, коли Ісус Христос зайшов в одну з синагог і проповідував. Там була жінка скорчена. Христос покликав її до Себе, поклав на неї руки і, звичайно, уздоровив. Через що начальник синагоги обурився. Мовляв, є шість днів, приходьте і оздоровляйтесь, а не в день суботній. За що Ісус його засудив і сильно засудив. Так, що всі присутні були дуже здивовані. Ви знаєте, що начальниками синагог були фарисеї, які мали злобу на Христа і заздрість. Адже вони були і священиками, і вчителями, і начальниками синагог, і книжниками, і рахувались грамотними людьми А коли прийшов Ісус Христос, то багато людей стали довіряти Йому. В якійсь мірі відвернулись від єврейських начальників. Тому, фарисеї були обурені і шукали нагоди, щоб засудити Христа прилюдно. На що і нарвався фарисей і привселюдно сам був засуджений Христом. Бо з боку фарисея, це було богохульством, і я сьогодні хочу про це поговорити. Бо богохульство, продовжується і до сьогоднішнього дня. Це є великий гріх. І, на жаль, розповсюджений. Мало хто рахує це гріхом. Скільки, бувало, у нас самих, чи у когось з нашої родини, виникали якісь необережні слова, чи висловлювання, проти Бога. Часом грубо, не замислюючись, часом з необережності. Скільки такого буває, що жінка іде до церкви, а чоловік не має віри в Бога, бурчить і бурчить: чого ти туди йдеш, краще, щоб вдома щось зробила. Чи, навпаки, жінка не пускає чоловіка в церкву і такі випадки бувають. Часом діти дорікають батькам, що вони йдуть до церкви, краще б з внуками побули, щоб нам на базар піти. Є різні випадки. Багато людей, які не те що богохульствують, але осуджують парафіян: чому ми час відводимо не для родини, не для хати робити корисне, а йдемо на службу Божу. Ось такі богохульні думки. Але вони не самі від себе виникають. Є нечисті духи, які навівають такі помисли. Вони не сплять і знаходять будь-яку хвилину, щоб навіяти такі думки проти Бога людям, які слабкі у вірі. Хочу навести приклад: коли я прийшов молодим священиком в Криве Озеро, була жінка, яка мала злого духа. Багато хто пам’ятає, як вона мучилась бідолашна і розповідала, що 6 років мучив її. Коли приходив час посту, вона старалась позбутись його постом, молитвою, бо знала слова Ісуса Христа, що цей рід виганяється постом і молитвою. І ця жінка настільки постила і молилась, щоб його позбутися, але їй було дуже важко. Розповідала про такі випадки. Приходить чи неділя, чи свято, вона вранці збирається до церкви, а він їй наказує: не йди до церкви, іди на базар, купи м'яса, я хочу борщу з м'ясом смачно поїсти. Це був внутрішній голос, який керував нею і навівав думки проти Бога, щоб вона не постила, не молилась. Дуже важко її було з цим боротись. Тож коли виникають такі слова, такі поради ваших рідних чи навіть накази залишитися вдома, піти на базар, наварити їсти, чи щось подібне — це навівання нечистого, щоб хулити Бога. Через різних людей — чи рідних, чи чужих, починає діяти цей нечистий дух, знаходячи слабинку, так як говорив тій жінці. Звичайно, не зрозуміло і страшно. Як це може він говорити? Способів є багато. Я був навіть присутній при такій розмові, хоч як не дивно це звучить. Був такий випадок. Коли була проповідь в церкві в неділю про злих духів, на другий день, мій город був засипаний гнилими яблуками. На другу ніч, це повторилось. Звичайно, було незрозуміло, хто б таке міг зробити. Але так Бог дав, що виявилось, що ті яблука, розкидала старенька бабка і я, можна сказати, впіймав її на гарячому. Питаю: чому ви це робили? Мовчить. Я запросив її сісти, ось тут, на лавочці, біля церкви. Розмовляв більше двох годин, щоб зрозуміти, що керувало її безглуздими вчинками. Вона більше відмовчувалась, і я побачив, що вона дуже звертає увагу на свою ногу, яка час від часу наче сама собою починає вистукувати якісь ритми. Наче азбуку морзе. І тут я її запитую: «Це з вами хтось розмовляє?” Так, зізналась бабка. Уже багато років керує моїм життям і я навчилась розуміти цю мову. Тут і стало все зрозуміло. Я запропонував старенькій піти разом до церкви, помолитись, посповідатись, причаститись, висвятити хату і старатись позбутись цієї напасті. Після цих слів бабка поспішно зірвалась з місця зі словами, що він мені обіцяє сам хату посвятити. Більше біля церкви вона не з'являлась і, на жаль, і досі живе з цим духом. Ось так в тих чи інших випадках виникає кощунство проти Бога. Злий дух знаходить таких людей, такі підходящі моменти, які виникають у їх житті, і починає керувати ними, щоб хулити Бога різними засобами. А в радянські часи яке ж було богохульство, яке страхіття протягом 70 років. Три покоління виховані на богохульстві проти Бога. В школах, в університетах, це було страшно, масово, грубо. І настільки масово, що батькам тяжко було переконати дітей в існуванні Бога, бо діти більше довіряли вчителям. Пам’ятаю випадок в школі, де навчалась наша старша дочка. Вчителька зірвала з хлопчика хрестик і викинула (страшно навіть повторити) в туалет. Вчителі були авторитетом, інтелігентним людьми і творили такі кощунства. Але, як би не було, пройшов час і самі вони ж визнають, що дійсно Бог є, і Його треба любити, і Йому поклонятись. Бо все Ним створено і нічого без Його Святої волі не буває. І попри всі намагання вчителів і влади витравити християнство з людських душ, багато людей знали, що Господь є, і молились, і до церкви ходили, і дітей виховували в вірі. З цього приводу мені згадуються ще радянські часи, коли я після служби в армії деякий час працював на фабриці в Почаєві, перед вступом в семінарію. І ось, загальні збори працівників. Багато людей зібрали. А перед зборами, надали слово лектору-атеїсту, який вирішив переконати, що Бога нема. Спочатку, для годиться послухали. А потім, почали ставити питання. Одне, друге, третє. Проте, лектор був добре підкований і легко, і, як йому здавалось, переконливо давав відповіді. І тут жінки, які в основному працювали на фабриці, зрозумівши, що словами йому нічого не докажуть, гуртом вибігли на сцену і не давши нікому опам’ятатись, вивели лектора за руки геть із залу і більше його туди не пустили. Це була перемога. Тому, що люди боролись, були патріотами своєї віри, захищали християнство. Ви знаєте, що колись були люди, які за Христову віру віддавали своє життя протягом трьох століть після Різдва Христового. Ми називаємо їх мучениками. Тому, патріотами своєї віри потрібно бути і сьогодні. Стояти твердо. Інколи трапляється, що хтось в якомусь середовищі починає хулити Бога і, буває, всі мовчать, ніхто не захищає, ніхто не перечить. Подібно, як було в синагозі, коли Христос зцілив ту скорчену жінку. А як начальник синагоги став перечити: що Ти робиш, для чого Ти робиш це в суботу, ви бачите, ніхто не захистив Ісуса Христа. Всі промовчали. А ось приклад з сьогоднішніх днів. У сусідньому селі, набожні люди, вирішили поставити хрести з початку і в кінці села. Щоб кожен при в'їзді чи при виїзді зміг помолитись, щоб ці хрести стояли, як знак любові до Бога, як охорона від злих духів сільської громади. Пройшов якийсь час і в селі, до речі не тільки в цьому, але й в інших, відбулось підряд кілька похоронів. І що ви думаєте? Тут же знайшлись люди, які сказали, що люди помирають через хрести на границі села. Ось вам і богохульство. Тому, нам потрібно проявляти пильність в нашому житті і особливо в наших родинах. Щоб ніхто не хулив Бога. А якщо інколи вживають такі безглузді вислови, що Бога нема, або: де той Бог, чи щось інше, звичайно, ми повинні боротися, пояснювати, переконувати. А якщо не виходить, потрібно молитися за них. Знаєте, є такі слова в Євангелії: «неможливе людям, можливе Богові». Якщо будемо молитись за них, Господь знайде спосіб, як їх врозумити і виправити. Але ми повинні просити, благати. І таким чином ми можемо випросити в Бога спасіння для цих людей. Ми повинні виправляти один одного, допомагати. Святий апостол Павло писав: «якщо хто впаде в якийсь гріх (наприклад, в гріх богохульства), ми повинні виправляти, а не осуджувати». Не топтати ногами, не старатись тільки судити, а самим і пальцем не поворухнути за цю людину, щоб виправити. Хоч на словах підійти до неї і переконувати виправитись, а не лиш поза очі пересуджувати. Якщо не можемо виправити, будемо молитися, Господь обов’язково прислухається і ту людину спасе, і нам буде велика нагорода. Хай ніколи з наших уст не пролунає хула на Бога, але завжди лине з наших уст хвала Богу, молитва, подяка Богові за себе і за всіх, з ким живемо в цьому житті. Амінь.
Читаючи Біблію… Плач Єремії. 3. 33 - 40. "Бо Він (Господь) не з волі серця Свого карає і засмучує синів людських. Але, коли топчуть ногами своїми всіх в'язнів землі, коли неправедно судять людину перед лицем Всевишнього, коли пригноблюють людину в ділі її: хіба не бачить Господь? Хто це говорить: "і те буває, чому Господь не повелів бути”? Чи не від уст Всевишнього приходить біда і благополуччя? Навіщо ремствує людина, яка живе? Кожен ремствуй на свої гріхи.” о. Леонід Лотоцький з книги "Життєва стежина"
| |
|
| |
| Всього коментарів: 16 | 1 2 » | ||||||||||
| |||||||||||
| 1-10 11-16 | |||||||||||
