Головна » 2015 » Січень » 26 » Продовження книги "Життя як воно є" частина 6
00:46
Продовження книги "Життя як воно є" частина 6

***

       Після недільного Богослужіння віряни поклонились хресту і, помолившись, повільно виходили з церкви. Цей мир і спокій порушили різкі слова Михайла «наглядача»,  як його жартома називали парафіяни.

  • Ганко чого ти сюди приїхала? Чого ти мене шукаєш? Що тобі від мене потрібно?

  Перед ним, стояла заплакана жінка, яка від цих його таких голосних слів буквально сховала голову в плечі. Вона почувалась страшенно незручно, терплячи таке зухвальство і приниження серед людей, хоч і незнайомих їй.

  •  Михайле, не кричи будь ласка, ми ж у святому храмі. Я тільки хотіла познайомити тебе з онукою, яка серед інших, як дві краплі води схожа на тебе.

Кілька жінок підійшли до них. Стали її заспокоювати. Бо жінці аж погано стало. Ганні запропонували сісти. Внучка Юля принесла їй води.

  • Ходімо бабусю, ходімо звідси, – просила восьмирічна дівчинка. Так їй було так важко і соромно, що не мала куди себе подіти.

Михайла тим часом і слід простиг. Для нього це була жахлива подія. В Озерному він жив уже 15 років. Одружений вдруге, має доньку. Про своє минуле волів би забути. Нікому про себе нічого не розповідав. Дружина знала, що в нього був перший шлюб, але він їй сказав, що Ганна з дітьми його лишила і з коханцем поїхала в невідомому напрямку, і він досі про них нічого не знав. Так і жив. Був дуже високої думки про себе. А тепер ось.  «А внучка таки справді дуже схожа на мене», – думав він, поспішаючи відійти як най далі від церкви, від спогадів про минуле. Йому було важко, неприємно і дуже жалко самого себе.

  Тим часом, Ганна трохи заспокоїлась. Дівчатка, які чекали своїх мам, запросили внучку Юлю погуляти з ними на дворі. Жінки посилали запитальні погляди одна одній, не розуміючи що ж насправді сталося, і чого так кричав Михайло. З вівтаря вийшов отець Петро і вони поспішили йому повідомити, ось мовляв пригода у нас тут трапилась.

  • Отче, звернулась Ганна до священика. Простіть мене, прошу вас, що через мене сварка вийшла в святому храмі. Я не приїхала сваритись. Хотіла Михайла з онучкою познайомити.
  • Чекайте пані,  промовив отець Петро. А ким  ви доводитесь Михайлові?
  • Я його перша дружина. У нас з ним двоє дітей. Ми прожили разом більше десяти років. А якось, він сказав, що їде у відрядження і не повернувся. Скільки ми з дітьми пережили, перестраждали. Думали, що з ним щось сталося. Аж через два роки дізнались, що він живе тут у вас, вже й одружився. І ні разу з того часу він не приїхав, не спробував спілкуватися з дітьми, не поцікавився нашими справами. Як ми виживали з ними один Бог знає. Бо саме Господь допоміг нам все це перебути. Від батька діти не отримали за цей час ні доброго слова, ніякої підтримки. Дізналась я, що Михайло ходить до церкви, то подумала що він жалкує за свій вчинок. Може хоче тепер з дітьми спілкуватись, от і приїхала, краще б не їхала. Накричав на мене і втік, - розповідала жінка, витираючи сльози, які одна за одною котились по щоках.
  • Ні, ну ви тільки подумайте. А як же він себе «несе» перед  людьми, -  обурилась парафіянка Ольга, - Він живе не далеко від мене і як же любить повчати всіх і все, як треба правильно жити, як себе правильно вести. Але являється от воно як.
  • А що ж він в церкві витворяє, - підхопила Валентина, - от уже розкажу, як на духу. Бо може ви батюшка про те не знаєте, скількох людей він від церкви відігнав. Кожного штурхне, кожному зауваження зробить. Ми вже просимо його дати людям спокій, та де там. Але таки Бог добрий! Ось і показав нам, яким Михайло є насправді. А ви не переживайте, - звернулась до Ганни, - Бог з неба все бачить і кожен за свої вчинки розрахується.

Жінки стали прощатися і поспішили у справах. А отець Петро з великим сумом в очах порадив жінці заспокоїтись і не брати близько до серця образи, яку отримала від батька своїх дітей.

  • Відпустіть цей біль, не дозволяйте йому впливати на ваш настрій , на ваш сон і найголовніше на здоров'я. Знаєте, як буває: ідеш по дорозі, бачиш гілка упала. Ви її переступили, чи обійшли і тут же про це забули. Я розумію, що не так легко це зробити, але моліться і Бог вам допоможе, – сказав священик і усміхнувшись доброзичливо пішов, маючи ще справи.

Людей у церкві вже не було, крім Марії, яка поправляла свічі в ящичках:

  • Ходімо до моєї кімнатки, я пригощу вас варенням з печивом, - просто звернулась вона до Ганни з Юлею.
  • Та ні, дякую, незручно. Чи можемо ми ще залишимось у церкві, бо пустився дощ, а автобус наш ще не скоро.
  • Та звичайно залишайтесь, - відповіла Марія. А на чай з варенням все-таки ходімо. Не соромтесь. Нумо.

Ганну зігріли ці слова і це доброзичливе ставлення. І скоро вони вже чаювали і смакували домашнім вишневим варенням з смачним печивом, що тануло в роті. Відомо, що людина може найкраще вилити душу комусь незнайомому. Чи то супутнику в подорожі, чи якомусь випадковому співрозмовнику. Тож Ганна стала розповідати Марії про своє нелегке життя. Марія тим часом, оцінивши серйозність розмови, принесла Юлі яскраву дитячу Біблію, щоб гіркі бабусині спогади не ранили дитяче серце.

  • Ось такий був наш шлюб, гірко зітхнула Ганна. Пережила, перетліла. Тільки Господь допоміг мені вистояти. Я стала відвідувати церковні богослужіння, молила, просила святих угодників, Матінку Божу, Господа нашого Ісуса Христа, щоб підтримали нашу сім'ю і допомогли поставити дітей на ноги. І я таки отримала допомогу. Сама не знаю як, але я справилась і дуже Богу за те дякую. Хоча, звичайно, безпроблемного життя не буває. Донька заміжня, уже двоє діток, а чоловік, прости Господи, в «танчики» грає, а донька працює. На її голові всі домашні клопоти, а йому до всього байдуже. Ото найшов сяку-таку роботу з мінімальним заробітком – з мене досить. Ми живемо разом, бо знайти щось окреме – навіщо? Він і так непогано влаштувався. Боляче мені на все це дивитись, допомагаю доньці чим можу. А зятеві слова не скажи. Він покриє тебе таким словоблуддям що й не радий будеш, що зачепила. Його головне гасло – «Я працюю, гроші додому приношу. Не пропиваю. Все інше – зона мого комфорту і прошу сюди свого носа не сунути». Гріх чи два Маріє, але я вже думаю чи не вигнати зятя на всі чотири сторони. Щоправда його зарплата таки допомагає сімейному бюджету. Але, якими діти виростуть дивлячись  на такого батька?
  • Ох-ох співчуваю, - промовила Марія, - сумна ваша розповідь. Та ви стільки пережили, життя вас так загартувало, що маєте  бути сильною.
  • Маю бути сильною, звичайно, але так мені цей зять діє на нерви, що хоч з дому тікай. Те йому принеси, те подай… Як служка, чесне слово. В ті танчики грає до півночі. Щось я Богові не догодила. І в мене невдалий шлюб, тепер в дочки. Щоправда, з сином інакше. Навчена гірким досвідом, перед одруженням йому сказала:
  • Жінку ти знайшов собі сам. Ти чоловік, відповідальний за свою сім'ю. Прошу дуже не розповідати мені про свари і непорозуміння, якщо такі траплятимуться. Чи ви в мирі, чи в сварці, але в моїй присутності має все бути добре. І знаєте, поки це працює.
  • Ось бачите, яка ви молодець, - усміхнулась Марія. Ніхто не зможе зробити нам нічого кращого, ніж ви самі для себе можете це зробити. Ось ми йдемо чи в лікарню, чи в якусь установу, чи в магазин. І звичайно чекаємо доброго ставлення до себе. Та усюди працюють живі люди. Хтось сьогодні доброзичливий, а комусь настрій зіпсували попередні відвідувачі, чи інші причини для невдоволення. І дивись, там чи там вийшла неприємність, на яку не сподівались. А якщо отримали щось негативне,  часто переадресовуємо комусь,  хто попався під руку. Насправді людина має бути самодостатня. І не чекати що той чи інший принесе нам щастя. Треба саму себе правильно налаштувати. От придумали ж ви, що сказати синові перед одруженням. І відчуваєте в тій ситуації душевний спокій. Так само із зятем щось придумайте. Служкою бути, звичайно, не потрібно, а все інше – вони з донькою дорослі люди. Зять знайшов собі «зону комфорту», як ви розповідаєте. Хай і донька перегляне свої обов'язки, які вона добровільно звалила на свої плечі. Якщо добре подумати і попросити в Бога допомоги, справи почнуть налагоджуватись.

Ганні ці слова сподобались:

  • Дякую вам, Маріє, - щиро посміхнулась, - і за гостинність, і за добрі слова. Мені дуже все сподобалось у вас в храмі, крім поведінки Михайла. Таки не даремно я сюди приїхала. Господь веде нас життєвими дорогами. На них часом перешкоди трапляються, тай тут від Нього допомога. Ще раз вам щиро дякую, що вислухали мене, підтримали. Я буду міркувати над вашими словами. От вже й дощ перестав, і нам пора на автостанцію.
  • Дуже рада була з усіма вами познайомитись і поспілкуватись. Зоставайтесь здорові, - промовила.

Вони пішли церковним подвір'ям, взявшись з внучкою за руки, а Марія просила Бога поблагословити цю родину. Обдарувати їх Своєю ласкою, адже скільки вони натерпілися.

  Михайло, хоч і ходив до церкви багато років, але Слова Божого близько до серця не брав. Йому подобалось бути в храмі. Подобалась гармонійність богослужіння. Проте, у зміст молитов він не вникав. Бо мав у церкві заняття, яке ніхто йому не доручав. Він сам собі придумав – наглядати за всіма. Цим і був зайнятий цілу службу. Виходило так, що був присутній тілесно. Відстоював службу, не відкриваючи свого серця. А от проповіді дуже любив. Бо священик багато уваги звертав на недоліки, яких людям треба позбутись на шляху до праведності. Він тут же знаходив когось із знайомих чи близьких, кому ці недоліки притаманні на його погляд, і протягом тижня любив виголошувати свої «проповіді» довгі й розлогі чи то дружині, чи доньці, чи будь-кому при всякій нагоді. Через це з ним було важко спілкуватись, і його часто уникали. Може ще й через те, що не вмів слухати. Не хотів. Якби можна було в церкві перебити священика, то мабуть і там він би навчав і наставляв. І хоч люди мали свою думку про нього, та в своїх очах він був великим і мудрим. Але все у віданні Божому. І ця пригода з Ганною була не випадковою, як і його нестриманість. Якби він тихо і спокійно поспілкувався зі своїми гостями, ніхто б нічого не знав про нього. Але, як читаємо в Святому письмі, буває що Господь зм’якшує серце людини, чи навпаки робить твердим, не милосердним. Так і з ним сталось. З одного боку Михайло був гордий і самонадійний, а з іншого – він кожного разу, багато років перебував на Божій службі. І може так сталось, що Господь, піклуючись про нього, вирішив розбити його лукавство і гординю, і очистити його недоліки. Бо кожний хто приходить до Бога, просто так не повертається. Обов'язково отримає користь для себе.

        На наступній службі Михайло не пішов на своє звичне місце під самий вівтар. Став позаду всіх і ні на кого не звертав уваги. На проповіді священик говорив про те, що не буває нічого таємного перед Богом. Ніякий гріх перед Ним не може бути захованим. Мабуть чи не вперше, Михайло стрепенувся. Вважав себе чи не святим. Але в свій час залишив родину – підло, принизливо. Вчинив перелюб з іншою жінкою. Цим порушив заповідь: не чини перелюбу. Та ще й іншу заповідь порушив: Не свідчи ложно на ближнього свого. А він дружину оббрехав, щоб себе виправдати. І ось… все виявилось. І саме неприємне, що тепер про нього дізнались всі інші. І будуть шепотітись у нього за плечима. Сумно було чоловікові на серці. Та це був благодатний сум. Було б ще краще, якби той сум перетворився в гіркий плач покаяння за вчинені гріхи, щоб прийшло розуміння жахливості вчиненого. І слізні прохання до Бога про прощення принесли б благодатні плоди. В заповідях блаженства написано: Блаженні плачучі (за свої гріхи), бо вони втішаться.

 

 

Переглядів: 647 | Додав: otec | Рейтинг: 1.0/1
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: