Мій сайт

Надія, теперішня дружина Михайла, не могла назвати їхній шлюб щасливим. Що старішав Михайло, то ставав все більш буркотливим і претензії його були безкінечними. І до неї, і до доньки. Оскільки і в Надії цей шлюб був також другим, вона змирилась заради доньки і мовчки терпіла чоловікові примхи.

     Коли було дуже важко, старалась кудись піти, щоб поплакати. Часто ходила розповідати про свої біди на могилку до мами.

     Михайло часто дорікав жінці, чому вона не ходить до церкви. Надія може б і ходила. Але вона бачила, як поводиться чоловік і рахувала, що церква не може чомусь доброму навчити. Так і жила. В якийсь час стала відчувати слабкість, і звернувшись до лікаря, дізналась, що захворіла. Ця новина виявилась для неї дуже неприємною. Жила вона скромно, а ліки тепер дорогі.

     Чесно сказати, вона боялась починати розмову з чоловіком про лікування. Але часу не можна було втрачати, і вона несміло заходячи то з одного, то з іншого боку стала розповідати Михайлові про свої проблеми. На її велике здивування він не став сваритись і дорікати як раніше. Мовчки вислухав її і зітхнувши вийшов з хати. Дивно, подумала жінка. Що це з ним? І взагалі останнім часом він якось змінився. Часто був замислений. І проводив вдома на одинці більше часу ніж звичайно. Може навіть трохи м’якший став, аналізувала Надія поведінку чоловіка. Ось і на її хворобу відреагував з розумінням і вона оформилась на стаціонарне лікування в обласній лікарні. Але якоюсь дивною була для неї ця хвороба. Десь в підсвідомості відчувала, що не з проста це. Розмовляючи з сестрою, яка приїхала її провідати, вона сказала:

• Чуєш Міло, а може мені хтось щось поробив? Звідки на мене це звалилось? -  Сестра мовчала, опустивши очі, і стала ходити назад і вперед.
• Ну не мовчи вже, бачу що ти щось знаєш. Розказуй.
• Та ні нічого, - стрепенулась Міла, з чого ти взяла?
• Не вмієш ти маскуватися. У тебе на лиці написано, що щось ти-таки знаєш.

     В сестри блиснули сльози на очах, і вона благально склала руки.

• Надю, та пусте це, нема що розповідати, так, людські балачки…
• Про що? -  Міла безпомічно розвела руками. -  Куди від тебе дінешся? Та врешті, якщо не розкажу я, то розповість хтось інший. Тільки ти не спіши переживати, може це все і неправда зовсім…
• Та кажи вже, що ж ти мене мучиш?
• Гаразд, гаразд, ходімо сядемо на лавочку. - Хвилюючись, взявши сестру за руку,Міла розповіла що чула від людей про Михайлову зустріч у церкві з першою дружиною.
• Он як! -  Здивовано підвела брови Надія. - Нагулялась уже, тепер Михайла шукає?
• Ну бачиш, Ганна розповіла що Михайло просто втік з сім’ї, залишивши її з дітьми напризволяще. Не давав про себе знати, не озивався, не допомагав. Через стільки років вона випадково про нього дізналась, і приїхала щоб з внучкою познайомити. Та Михайло при людях налетів на неї в церкві. Ця подія мала деякий поголос, але бачу що ти про це нічого не знаєш.

    У Надії пересохло в горлі. Вона сиділа, зіщулившись, сполохана цією новиною. В цю ніч вона не могла заснути. Думала, передумувала, а вранці після обходу і процедур зателефонувала Мілі.

• Ну сестричко. І що мені робити з цією новиною? І чи має це якесь відношення до моєї болячки? Як думаєш?
• Хто його знає, Надю. Я вже давно про це думаю. Розумієш, казали про ту Ганну, що нормальна, хороша людина. Я спеціально цікавилась. Наче не схоже на те, що могла вона тебе клясти чи до ворожок ходити. Але та обставина, що вона з дітьми в свій час пережила нелегкі часи, може якось сказалось на вашій родині.
• Міло, а до чого тут я? Це Михайло її так підло лишив. А чому ж я захворіла?
• Ні, ні, не подумай, що я хочу сказати, ніби це причина твоєї хвороби. Але твоя проблема насправді не є тільки твоєю, і донька дуже переживає за тебе, і чоловік. Та й розтрати від сімейного бюджету. Ну це так, мої роздуми. Я думаю, ти сама у всьому розберешся.

     Та не так легко було Надії у цьому розібратись. Але вона все-таки прийшла д висновку, що бездумно повірила Михайлові, і вийшла за нього, аби бути не одній. А в той час його діти були незахищені. І дружина плакала і страждала. А Михайло? Та він власне завжди тільки й про себе думав. А як би він з нами отак? Тепер її була зрозуміла його теперішня поведінка. Мабуть душа його ще геть не засохла.

     На вихідних Надія стала проситись додому. Лікар категорично не погоджувався через погані результати аналізу. Та вона налаштувалась дуже рішуче, і таки відпросилась.

     Михайло не впізнав свою дружину. Такою рішучою і впевненою, він її ще нір азу не бачив.

• Михайло, -  звернулась до нього, -  ми завтра їдемо до твоїх дітей і до Ганни.
• Ти вже знаєш? - Тільки й спромігся спитати.
• Знаю, і помилки потрібно виправляти. Краще пізно, ніж ніколи.

     І вони таки поїхали. Купили усім подарунки, і попросили пробачення за все, що сталося.

• Дякую тобі, -  не підводячи очей промовив Михайло по дорозі додому. І прости мене якщо зможеш.

     На обході, лікуючий доктор здивовано запитав:

• А куди ви їздили, пані Надіє?
• А що?
• Та власне нічого, тільки вигляд у вас набагато краще.

     Надія тільки посміхнулась.

 Після поїздки, наче якась важка гора з плечей упала. Вона дійсно відчула себе набагато краще. І добрі результати аналізів згодом це підтвердили.