Мій сайт

Марія тієї ночі довго не могла заснути. На сьогоднішній службі отець Петро на проповіді дав відповідь на питання, яке її давно цікавило. Це, якщо можна так сказати, навіть питанням важко назвати, це було для Марії великою таємницею. Сьогодні священик читав Євангелію про розмову Ісуса з Самарянкою. Зокрема цей уривок: наступає година і тепер вона є, коли богомільці правдиво вклонятися будуть Отцеві в Дусі і істини, бо Отець собі прагне таких богомольців. 

     Бог  є Дух, і ті, що Йому вклоняються, повинні в Дусі та правді вклонятися. 

     Кожного разу, коли Марія перечитувала ці Євангельські слова вона замислювалась над  ними. І особливо над тим, що Господь хоче таких богомольців. Звичайно, Їй хотілося жити так, щоб догодити Богові як найбільше і ці слова, що Господь хоче, щоб поклоніння було в Дусі і істині ,були не до кінця зрозумілими. І якраз сьогодні отець Петро про це розповів. Він навів приклад апостолів (Матвія 16 (13-20)) "...Ісус Христос питав Своїх учнів за кого народ уважає Мене Сина Людського?" 

     Вони ж відповіли: "одні за Івана Хрестителя, одні за Іллю, інші ж за Єремію або за одного з пророків".

     Він каже до них: "А ви за кого Мене маєте?"

     А Симон Петро відповів і сказав "Ти — Христос Син Бога Живого!" а Ісус відповів і до нього промовив: "Блаженний ти Симоне сину Йонин, бо не тіло і кров тобі це виявили, але Мій Небесний Отець. І кажу Я тобі, що ти скеля, і на скелі ось цій побудую Я церкву Свою і сили пекельні не переможуть її. І ключі тобі дам від Царства Небесного. 

     Ось, розповідав священик. Зверніть увагу чому саме апостолу Петрові дана була така влада і такі привілеї?

     Син Божий, Ісус Христос, прийшов на землю, маючи завдання збудувати церкву Христову щоб як найбільше людей спасали у ній свої душі від пекла, завойовуючи Царство Небесне. Для цього Він зібрав біля себе дванадцятьох апостолів учнів, які мали стати осередком. Він постійно їх навчав, і апостоли так і називали Ісуса Учителем. Запитуючи їх за кого вони Його мають Христос ніби влаштовував їм в якійсь мірі іспит. І саме Петро дав правильну відповідь: "Ти — Христос Син Бога Живого!" це було надзвичайно важливо в ту мить. Це означало, що Петро відкрив своє, серце свою душу для пізнання Божої істини, яку йому відкрив Дух святий. 

     Інші апостоли ще були закриті, я б сказав іншими словами недозрілі. Вони ще були тілесні а не духовні. А тілесним розумом духовних законів не зрозуміти. 

     Ми пам'ятаємо, як Іван та Яків через матір свою просили Ісуса аби Він поставив їх по праву і ліву сторону біля себе в Царстві. Вони собі уявляли, що це буде земне царство як прикладом: Ісус буде президентом а вони прем'єр міністром і головою верховної ради. 

     Ми знаємо, що апостол Юда ходив з Ісусом, бо дуже любив гроші. А інші апостоли хотіли більше влади над бісами, щоб їх виганяти. 

     Але Петро, перейшов межу від тілесності до духовності. Бо тілесність і духовність в житті людини це як інші виміри. Духовність це незбагненно вищий рівень. І досягають цього рівня ці люди які щиро прагнуть пізнати Бога і віддати все своє життя під Його керівництво. Відчуття присутності Духа Святого важко пояснити. Але якщо пояснити хоч так здалеку, хоча  б спробувати пояснити то можна так сказати що духовна людина не прагне від Бога від віри матеріальної вигоди.

Ось ми зараз з вами усі стоїмо в храмі. Але кожен з нас приходить сюди з різних причин. Одні люди приходять зрідка, коли у них виникають ті чи інші проблеми. Інші приходять доволі часто, а то й постійно просити в Бога життєвих успіхів. Божого благословення і захисту і вони це утримують і дякують Богу і це правильно. Це добре. Але є серед парафіян і такі люди, що досягли високого рівня духовності. 

Спочатку так вони повірили в Бога, я б сказав розумом. Вони зробили для себе висновки про існування Бога прийшовши до цього різними шляхами. Через слухання Слова Божого, через читання християнської літератури, через розповіді друзів. Багато людей так  вірять. Але різниця в тому, що одні повіривши так і залишаються на досягнутому рівні.  Вони народжуються в вірі і так і залишаються немовлятами. Інші християни не задовольняються такою початковою стадією віри. Вони докладають багато зусиль для духовного зросту. Згодом матеріальні цінності цікавлять їх все менше і менше. Їхні думки заняті міркуванням над тим, що написано у Святому письмі. Ось вони зрозуміли одну істину. Ось іншу. І це настільки захоплює, що забувається про все інше. Хочеться знову і знову відчувати дане Богом прозріння, бо ці миті ні з чим не зрівняти. 

Адже відповіді приходять від Духа Святого, Який сходить на людину. І цього відчуття ні з чим не зрівняти. Такі парафіяни намагаються не пропустити жодної можливості перебування в Божій присутності. Вони багато часу проводять в щирих молитвах, вивчають Слово Боже, відвідують богослужіння, причащаються Святих Таїн, сповідаються, намагаючись  як найстаранніше очиститись від гріхів.  Прагнуть скористатись усім, щоб Богові  вгодити. При тому не шукаючи ніякої тілесної і матеріальної вигоди. Такі віряни дуже дорогі для Господа. Він такими людьми втішається. Духовні люди приносять Богові радість і насолоду. Сказати навіть більше: своєю уважністю своєю зацікавленністю Словом Божим вони  приносять Богові духовну поживу. 

Ось і в цьому випадку. Учні пішли купити їжі тілесної.  А коли прийшли, то побачили що їх Вчитель жваво спілкується з жінкою самарянкою. Ця жінка не була байдужа. Її цікавили Божі закони та одкровення. І коли Ісус став відповідати на її питання то вона слухала Його з відкритим серцем і душею і вірила кожному Його слову.  І це було великою приємністю для Спасителя. Це було Його духовною поживою.

Так Господь шукає спілкування з людиною. З самого початку ми це спостерігаємо. Його Дух ходив з Адамом в Едемському саду. Спілкуючись з ним в приємній прохолоді. Але коли Адам згрішив спілкування припинилось. 

Ну добре ,передбачаю ваше запитання, продовжував отець Петро.  А як же родина робота життєві справи? Хто їх буде вирішувати, якщо всі стануть духовними? Це питання цікавило і апостола Петра. Він відчув що життєві справи цікавлять його все менше. І він звертається до Ісуса: "...  Усе ми покинули та й пішли за Тобою слідом. Ісус зрозумів його та й відповів.  По правді кажу вам. Немає такого, що покинув свій дім або дружину, чи братів, чи батьків чи дітей ради Божого Царства і не одержав би значно більше цього часу, а в віці наступнім життя вічне."

Ці слова потрібно правильно зрозуміти. Бо дуже легко на них спокуситись. Тут мається на увазі не фізичний відхід від мирської суєти кудись в печеру чи пустиню. Мається на увазі душевний настрій,  пріоритет наших думок і помислів. Саме це ми чуємо на літургійній херувимській пісні. "відкладімо нині всякі життєві піклування. ..

— А тепер промовив священик, я хочу відповісти на питання: "А що далі?" а далі збуваються євангельські слова: "Шукайте перше Царства Божого все інше вам додасться." 

Ось і Петрові Спаситель відповів, що духовні люди отримають нагороду вже в цьому часі а також життя вічне у часі потойбічному.  Звичайно, ми знаємо, що кожна людина заклопотана життєвими справами. І саме ці справи відволікають нас від думок про Бога. Але я знаю і з власного досвіду і з розповідей інших людей, що життєві справи вирішуються набагато легше з Божою допомогою. Як би самі собою. Не можна сказати що в духовних людей нема проблем.  Чи хвороб. Але з Божою допомогою все це набагато легше проходить. 

Скажу і по те що людина, яка перебуває в Дусі і істині, насправді є здобутком для родини і для суспільства. І головне для Бога. Бо така людина цурається гріха, бо знає що це віддалить її від Божої благодаті. Така людина не буде обманювати, ображати. Не буде красти і зраджувати. Навпаки, вона буде випромінювати тепло любові і доброзичливості, не шукатиме свого а старатиметься вгодити іншому. Ось яких богомольців шукає Господь.

     Згадуючи цю проповідь, Марія міркувала над своїм життям. Де вона знаходиться. На якому рівні? Їй правда хотілось все робити для того, щоб славилось ім'я Господнє. Бо знала, що це світло, яке розганяє всяку темряву. І чим більше люди славитимуть Бога, тим краще житиме і родина, і країна, і цілий Світ. 

  -  Господи, молилась Марія. Віддаю все своє життя в твій промисел, в твоє керування. Якщо на те Твоя свята воля, використай мої знання, мої думки, мої можливості, щоб я послужила Тобі і ближнім. Щоб могла допомогти якомога більше людям пізнати Тебе Боже і прославляти.

При цьому їй згадалось, як до Пречистої Діви Марії прийшов Архангел Гавриїл і звістив, що Вона народить Сина Божого. Юна Марія спочатку злякалась "Як же це буде ,коли я чоловіка не знаю?" Але згодом твердо відповіла: "Я раба Господня. Хай буде за словом Твоїм!" Ми всі знаємо скільки Марії довелось перетерпіти труднощів і негараздів. Але Господь провів її цим шляхом і "нині ублажають її всі роди. І з Богом з Сином Своїм Ісусом Христом Вона перебуватиме в Царстві повіки. 

     А сталось це тому, що Марія прагла Богопізнання, як прагнуть життя. Вона була настільки досконалою, настільки готовою і смиренною, що саме її Бог вибрав за Матір для Свого Сина.

За цими роздумами минула ніч. Скоро світанок. Це був найкращй час для молитви і послав ленч Господа, поки життєві клопоти не заснували розум. 

     Марія Семенівна ввімкнула світло, відкрила молитовник і щиро молилась до Бога і пресвятої Богородиці.