Головна » 2015 Липень 26 » Продовження книги "Життя як воно є" Благословенний день.
23:30 Продовження книги "Життя як воно є" Благословенний день. | |
| Отець Петро, їхав до віддаленого села, освятити дім і садибу. Швидко не можна було їхати, через зіпсовану дорогу. Розмовляючи з водієм, священик згадав, що кілька років тому, цей чоловік, уже запрошував його освячувати хату. Ці здогади, швидко підтвердилися. — Чи ви пам'ятаєте мене батюшко? — звернувся Павло (так звали водія) до священика. — Так, пригадую — озвався отець Петро. — здається ви вже приїздили за мною раніше. Може за цей час, вам вдалось новий будинок побудувати? — Так, вдалося. І собі і доньці. — Вітаю вас. В наш час, не легка ця справа, будинок збудувати. — Ви знаєте отче, я сам собі не вірю, що нам вдалося це зробити. — Що ж так? — Та я вам розповідав. Давно було. Ви забули вже. — Знаєте Павле, щось я пригадую трохи ваші проблеми. — Той час, розповідав Павло, був для нашої родини, дуже важкий. Хоч ми й не ліниві люди і бізнес невеличкий маємо. Та тоді, нам було дуже важко. Хоч і заробітки були стабільні, але витрати, виявились набагато більші. За борги, страшно було думати, такі були великі. Ви знаєте, геть ми впали духом. Ні про що більше думати не могли. Мати тоді, порадила нам, освятити хату. Ви ж знаєте, що в нашому селі, церкви нема. От і приїхав я тоді за вами. — Так-так, — озвався отець Петро. — тепер приигадую. — Ну ось, приїхали ми з вами, і вся наша сім'я зібралася. Бо вперше за все наше життя, священик зайшов до хати. І всім було цікаво, що ж такого мало відбутися. Коли ви молилися за нас, щоб нам добре жилось у нашій хаті, щоб нас Бог благословив здоров'ям, щастям і добробутом, ми, як би це так сказати, ми були згодні з вами! Бо часто ми чули: моліться, просіть у Бога милості. Але як його молитися, що казати, ми про це нічого не знали. А тоді, ми слухали і після кожного вашого прохання до Бога, хотілося казати; так, ми просимо цього! Господи, допоможи нам. Священик, помітно повеселішав. — Знаєте, — звернувся він до Павла. Насправді, таких випадків буває дуже мало. Здебільшого, відбувається так: покликали священика освятити хату, зустрічає одна господиня. І то, не завжди слухає молитви. Бігає в справах. Хай там священик молиться. Вона до цих прохань не приєднується. Так неприємно буває від цього. У вас вийшло все так, як має бути. Як в Євангелії написано: де двоє чи троє збереться в ім'я Моє, там Я посеред них. Це правильно. Так і має бути. А що було далі? — Нічого такого особливого. Але, ви залишили нам тоді, Новий заповіт. Крім цієї книжки у нас в хаті, ніякої духовної літератури не було. А після тієї нашої спільної молитви, при освяченні хати, нам хотілося якогось продовження. І ми, потихеньку почали читати цей Новий заповіт. Там і Євангелія і апостольські послання і псалтир. Не то щоб ми читали день і ніч. Але, час від часу, ми брали цю книжку до рук і перечитували її. Нічого подібного, ми раніше не читали і не знали. Сам не знаю як, але потихеньку ми викарабкались від боргів. Наше життя, якось змінилося. Я б не сказав щоб кардинально. Але зміни є. Сьогодні, я зайшов до вашої церковної лавки і купив повну Біблію. Молитовник. А ще, мені порадили, придбати книги з вашими проповідями. З городами ми вже впорались, тож буде що читати взимку. Отцю Петру, було дуже приємно слухати Павла. Серця і душі цієї родини, виявилися добрим зрихленим грунтом, в який потрапило Слово Боже. Дало паростки і приносить плоди. І хоч в селі їхньому церкви немає, та Господь їх знайшов і вони прийняли Його у свої серця, своє життя. — Знаєте Павле, озвався він, ваша розповідь як мед на душу. Щиро радий, що у вашій хаті славиться ім'я Господнє. Продовжуйте йти цим шляхом. Читайте, вивчайте Слово Боже. А ще, постарайтесь відвідувати храмові Богослужіння. Машина у вас є, то можна їздити. Ви вже повернули своє життя у правильному напрямку. Але, наблизитись до Бога, ми можемо через прийняття Тіла і Крові Ісуса Христа. Це називається Святим Причастям. Тим часом, вони вже добралися до новозбудованого будинку. Вся сім'я на них очікувала. Святково одягнені, усміхнені. Під час обряду освячення, їхня хата, перетворилась у домашню Церкву. Священик відчував духовне піднесення, в цьому молитовному єднанні. І по завершенні, освячення щиро їх привітав і побажав, аби вони не вгашали у собі Духа Святого а навпаки, розпалювали Його. Щоб відганяти всякі прояви злих сил, а натомість, давати місце Богу, щоб керував їхнім життям. Павлові родичі щиро дякували. Як пожертву, для Церкви подарували великі ікони Ісуса Христа і Божої Матері. А ще, дуже гарні вишиті рушники до них. Отець Петро, був приємно здивований. Поверталися додому, в гарному настрої. Священик розмовляв мало, заглибившись у роздуми. Павло ж, розмовляв із сусідом, який попросив його підвезти до сусіднього села. Через якийсь час, отець Петро відмітив для себе, що їхня розмова, була для нього цікавою. Може ще й тим, що рідко хто тепер говорить, про здобутки у сільському господарстві. Все більше жаліються на погоду, на державу, і на всякі негаразди. Коли їх пасажир вийшов, священник сказав Павлові: - Ви знаєте, я неначе потрапив в інший світ. Слухаючи телевізійні новини, розмовляючи з людьми, складається враження, що життя в країні надто важке і непривабливе. А у вашій розмові, я відчув оптимізм, впевненість у майбутньому. Як вам це вдається? Павла, здивувало таке питання. - Та, якось живемо. Нічого особливого. Наше життя, від нас самих і залежить. Я народився і виріс у цьому селі. І дружина моя теж. При радянській владі, ми працювали в колгоспі. А як колгоспи припинили своє існування, то працюємо на своїй садибі. Землю, що отримали на пай, самі обробляємо. В різні часи незалежності, зарібки змінювались. То більші, то менші. Але голодними, ми ніколи не були. Всі продукти у нас домашні. Ну і продаємо звичайно. З того і живемо. - Це добре звичайно, озвався отець. Але ж кажуть, що тепер важко знайти ринки просто поспілкуватись з родиною. Просто усміхнутись. Накричишся на роботі вдома кричиш. Помітила, що сім'я, стала мене уникати. Така нудьга на мене найшла. Не знала куди себе подіти. Але, якось в магазині, зустріла жінку з донькою. Побачивши мене вони так щиро заусміхались вітаючись. Колись, я тій жінці, допомогла коштами на лікування. Вже роки пройшли, а вони, досі мені вдячні. Та зустріч, зігріла мені серце. Так захотілось простого людського щастя. То ж я прийняла рішення прислухатись до порад моєї сім'ї. Всіх грошей не заробиш. Вирішила частину з виручених коштів віддати на лікування хворих, частину пожертвувати на благоустрій нашої церкви, а основні кошти залучимо на розвиток аграрного бізнесу яким чоловік займається. - Звичайно, продовжувала Світлана. Сидіти склавши руки не буду. Чоловікові, знадобиться моя допомога у веденні бухгалтерського обліку. Але, це вже буде набагато легше. отець Петро не вірив своїм очам, своїм вухам. Де й поділася зухвала і самовпевненаГордійчучка!? І сліду не залишилось! Тепер, вона була простою в спілкуванні, привітною і доброзичливою Благословенний день! - подумав задоволенно. Дивні діла Господні. . . Попрощавшись, священик пішов славлячи Бога, а Світлана, ще довго перебувала в церкві. Розглядала події оостаннього часу то з одної, тоз іншої сторони. Та кожного разу, приходила до висновку, що вчинила правильно. Щось вона продала, щось просто закрила і відчувала від своїх дій велику полегкість. Бо мир і спокій душевний не можна порівняти ні з якими статками. Час, проведений в спілкуванні з батьками, з дітьми, з чоловіком. Чим можна рівноцінно замінити? Звичайно, гроші дають свободу. І відкривають багато можливостей. Проте, за гроші не можна купити любові і щирого ставлення оточуючих. А без цього життя втрачає всі фарби і виглядає як чорно - біле кіно. - Все, подумала рішуче. Я прийняла рішення і вважаю його абсолютно правильним - Боже, склала вона долоні човником. Дякую Тобі за все не покидай мене саму. Підтримуй на прав - Ми, свій ринок знайшли, усміхнувся Павло. Якось, приїхали до сусідів діти з міста. Батьки їх дуже старенькі, то ж і господарства не тримали. Хіба що кілька курей. А у нас в господарстві і корови і кози, свині, всяка домашня птиця. Ну і звичайно овочі і фрукти. То ж тих два тижні, ми для них були, як продуктовий магазин. Головне, якість вони оцінили. І виникла в нас співпраця. Повернувшись до міста, вони розповіли про нас, сусідам і знайомим. З того й почалося. Тричі на тиждень, ми їздимо у місто, що за сорок кілометрів. Наші покупці, роблять замовлення по телефону. І вже не ми самі, а ще кілька сімей приєдналися, щоб забезпечувати їх продуктами. Основне наше правило, продукти мають бути якісні, чисті від всякої хімії. Бувало таке, що деякі селяни приєднувались до нас, але дозволяли собі продавати молоко , розбавлене водою, чи м'ясо, вирощене на штучних кормах. Ми такі речі негайно присікали і відмовлялись від їхніх послуг. Якість для нас, понад усе. І не зважаючи на те, що наші продукти дещо дорожчі як в магазинах, покупців тільки збільшується. - Ну Павле і ще раз ви мене потішили. Виявляється, не все так погано у нашому домі. Чому ж по телевізору цього не показують? В газетах не пишуть? Розповідають про війни, аварії, про погодні катаклізми. І ніякого позитиву! А це ж впливає на людей. Нічого не хочеться робити. Руки опускаються. А як би показували таких людей як ви, що знайшли свою справу, дивись і в нашій країні стало б краще жити. З хорошим настроєм, зайшов до вівтаря своєї церкви отець Петро. Звідти було чути, як на підсвічниках потріскують свічки. Церква в Озерному, була відкрита на протязі дня. Не залежно від того, проходили тут Богослужіння чи ні. Кожна людина могла при бажанні зайти до храму, запалити свічку, в тишині подумати, помолитись, може поплакати. Свічниця, відповідно до ситуації йшла до своєї окремої кімнати, щоб не мішати. У церкві, перед запаленими свічами, стояла Світлана Гордійчук, привітно посміхаючись. - Доброго дня отче! - Доброго дня, озвався він. Радий вас бачити у нашому храмі. - Я й сама рада, озвалась. - Щось цікаве сталось у вашому житті? - Так, сталось. Ви не повірите. Я продала свій бізнес і в мене тепер купа вільного часу. - Он як, здивувався священник. І що ж вас до цього спонукало? - Багато чого. Мене про це і батьки і діти просили. І чоловік. Статків нам можна сказати вистачає а от здоров'я не витримує такого навантаження. Все на нервах. Не хватає сил. Не хватає здатності просто поспілкуватись з родиною. Просто усміхнутись. Накричишся на роботі і вдома кричиш. Помітила, що сім'я, стала мене уникати. Така нудьга на мене найшла. Не знала куди себе подіти. Але, якось в магазині, зустріла жінку з донькою. Побачивши мене, вони так щиро заусміхались вітаючись. Колись, я тій жінці, допомогла коштами на лікування. Вже роки пройшли, а вони, досі мені вдячні. Та зустріч, зігріла мені серце. Так захотілось простого людського щастя. То ж я прийняла рішення прислухатись до порад моєї сім'ї. Всіх грошей не заробиш. Вирішила частину з виручених коштів віддати на лікування хворих, частину пожертвувати на благоустрій нашої церкви, а основні кошти залучимо на розвиток аграрного бізнесу яким чоловік займається. - Звичайно, продовжувала Світлана. Сидіти склавши руки не буду. Чоловікові, знадобиться моя допомога у веденні бухгалтерського обліку. Але, це вже буде набагато легше. Отець Петро не вірив своїм очам, своїм вухам. Де й поділася зухвала і самовпевнена Гордійчучка!? І сліду не залишилось! Тепер, вона була простою в спілкуванні, привітною і доброзичливою. Благословенний день! - подумав задоволенно. Дивні діла Господні. . . Попрощавшись, священик пішов славлячи Бога, а Світлана, ще довго перебувала в церкві. Розглядала події оостаннього часу то з одної, то з іншої сторони. Та кожного разу, приходила до висновку, що вчинила правильно. Щось вона продала, щось просто закрила і відчувала від своїх дій велику полегкість. Бо мир і спокій душевний, не можна порівняти ні з якими статками. Час, проведений в спілкуванні з батьками, з дітьми, з чоловіком. Чим можна рівноцінно замінити? Звичайно, гроші дають свободу. І відкривають багато можливостей. Проте, за гроші не можна купити любові і щирого ставлення оточуючих. А без цього життя втрачає всі фарби і виглядає як чорно - біле кіно. - Все, подумала рішуче. Я прийняла рішення і вважаю його абсолютно правильним - Боже, склала вона долоні човником. Дякую Тобі за все не покидай мене саму. Підтримуй на правильній дорозі. З полегкістю і гарним настроєм, Світлана вишла з храму і наче пішла у нове життя. | |
|
| |
| Всього коментарів: 0 | |