|
Шановні віряни і читачі часопису Кривоозерської Свято-Різдво-Богородичної церкви «Духовні обрії». Вже минув рік, як вийшов у світ перший номер нашого часопису. Дякуємо, що Ви залишаєтеся з нами і читаєте нашу газету. Газета Духовний Обрій № 1, січень 2017 Газета Молодіжна № 1, січень 2017 Газета Духовний Обрій № 2, лютий 2017 Газета Молодіжна № 2, лютий 2017 |
|
Вийшов у світ часопис Кривоозерської Свято-Різдво-Богородичної церкви «Духовні обрії» Газета Духовний Обрій № 2, лютий 2016 Газета Духовний Обрій №3, Молодіжна №1, березень 2016 Газета Духовний Обрій №4, квітень 2016 |
|
Того дня у домі Волянюків було людно і гамірно. Святкували Батьків, дуже поважний ювілей. Зібралась вся велика родина. З онуками і правнуками. Вже пристарілі батьки тішились зустрічі. Гралися з найменшими. Діти готували святковий обід, а батькам запропонували відпочити.
Нарешті усі зібрались за великим святковим столом. Після благословення всі урочисто співали молитву Господню. І це було найурочистішим моментом. Згадались слова апостола Павла: ось, я і діти що дав мені Бог!
Не було для батьків Волянюків нічого важливішого в цьому житті як те, щоб їхні нащадки любили Бога понад усе на світі. І ближніх своїх як самих себе. Бо знали, що люблячи і слухаючи Бога вони будуть і добрими дітьми, і в родинах все буде гаразд і серед людей поводитимуться пристойно.
Усі Волянюки, були людьми творчими. Співали, грали писали вірші складали пісні. І до цього свята добре підготувалися. На великому екрані передивлялися давні фотографії. Батьки згадували дитячі пустощі. Дивились фото і відео коли бать
...
Читати далі »
|
|
Отець Петро, їхав до віддаленого села, освятити дім і садибу.
Швидко не можна було їхати, через зіпсовану дорогу. Розмовляючи з водієм, священик згадав, що кілька років тому, цей чоловік, уже запрошував його освячувати хату. Ці здогади, швидко підтвердилися.
— Чи ви пам'ятаєте мене батюшко? — звернувся Павло (так звали водія) до священика.
— Так, пригадую — озвався отець Петро. — здається ви вже приїздили за мною раніше. Може за цей час, вам вдалось новий будинок побудувати?
— Так, вдалося. І собі і доньці.
— Вітаю вас. В наш час, не легка ця справа, будинок збудувати.
— Ви знаєте отче, я сам собі не вірю, що нам вдалося це зробити.
— Що ж так?
— Та я вам розповідав. Давно було. Ви забули вже.
— Знаєте Павле, щось я пригадую трохи ваші проблеми.
— Той час, розповідав Павло, був для нашої родини, дуже важкий. Хоч ми й не ліниві люди і бізнес невеличкий маємо. Та тоді, нам було дуже важко. Хоч і заробітки були стабільні, але витрати, виявились набагато більші. За борги,
...
Читати далі »
|
|
Марія тієї ночі довго не могла заснути. На сьогоднішній службі отець Петро на проповіді дав відповідь на питання, яке її давно цікавило. Це, якщо можна так сказати, навіть питанням важко назвати, це було для Марії великою таємницею. Сьогодні священик читав Євангелію про розмову Ісуса з Самарянкою. Зокрема цей уривок: наступає година і тепер вона є, коли богомільці правдиво вклонятися будуть Отцеві в Дусі і істини, бо Отець собі прагне таких богомольців. Бог є Дух, і ті, що Йому вклоняються, повинні в Дусі та правді вклонятися. Кожного разу, коли Марія перечитувала ці Євангельські слова вона замислювалась над ними. І особливо над тим, що Господь хоче таких богомольців. Звичайно, Їй хотілося жити так, щоб догодити Богові як найбільше і ці слова, що Господь хоче, щоб поклоніння було в Дусі і істині ,були не до кінця зрозумілими. І якраз сьогодні отець Петро про це розповів. Він навів приклад апостолів (Матв ... Читати далі » |
|
Размышления о молитве с «раскольниками» Вчера ходила на молебен к памятнику жертвам Голодомора, молилась с «раскольниками» и было так хорошо молиться с ними вместе, и «Христос был посреди нас». Я поняла, что люблю их как братьев и хочу дальше молиться с ним и за них. Потому что любовь выше закона и выше канона. Какая это бесовская гордыня считать что другая православная церковь -безблагодатна! И какой это изощренный садизм говорить верующему человеку, что он не спасется (потому что раскольник), если для него весь смысл его христианской жизни — это спасение в Боге! < ... Читати далі » |
|
О. Петро з донькою їздили Озерним, вирішуючи сімейні побутові справи. Батько зайшов до магазину господарчих товарів. Ольга залишилась чекати в автомобілі. Навкруги було багато машин і людей. Звичайний вуличний гамір. Раптом до вух долилась відбірна лайка. «Фу», - досадно скривилась дівчина. Їй стало незатишно, некомфортно. Вона закрила вуха долонями та це не допомогло. «Лиши, не звертай уваги думала. Хай говорить, як хоче. Дивись он скільки повз нього проходить старших людей, жінок з малими дітьми. І наче так і має бути. Нікому до цього діла нема. Звичайно, скажи йому щось зараз відріже. Закрий вуха. Але я насправді їх закрила! Та він так кричить що й це не допомагає! Чекай, подумала сама до себе. Він має право говорити , як хоче. Але ж і я маю право перебувати в комфорті. Хоче матюкатись, хай закриється у кімнаті і говорить, що хоче. А тут громадське місце!» ... Читати далі » |
|
Цей вересневий погідний день зібрав сiльчан біля церкви. Причиною цьому була звістка про смерть шанованои жительки їхнього села, яка останні роки свого поважного віку доживала у дітей в столиці. І дуже просила їх про те, щоб спочити їй у рідній землі, де народилась, де провела гарне, достойне життя. Де знали її і старі, і малі, бо працювала фельдшером і була усі роки доброю і чуйною помічницею у легких і важких хворобах. Віддати шану пам’яті цій добрій людині зібралось чи не все село. Оскільки хата, де вона колись жила, продалася, щоб не турбувати нових господарів вирішили, що всі зберуться у церкві, щоб віддати останню шану. Через якийсь час зателефонувала донька покійної і дуже вибачаючись просила всіх зачекати, бо у них виникла затримка через непередбачувані обставини. ... Читати далі » |
|
На свято в честь пам’яті Марії Магдалини, парафіян в церкві було порівняно небагато. Може ще й тому, що був понеділок а в основному вірячи молились під час недільного богослужіння. Марія Гнатівна в такі дні залишала свій свічний ящик і молилась з усіма на церкві. Звернула увагу на двох жінок, яких у цьому храмі бачила вперше. Вони дуже уважно слідкували за ходом літургії. З цікавістю вислухали проповідь. Після закінчення служби, Марія зауважила що вони не поспішають іти, а чекають на священика, час від часу виглядаючи на вівтарні двері. Вона подумала що о. Петро може вийти через паламарку, і вони його не дочекаються. Тож вийшла на вулицю побачити, чи стоїть ще його автомобіль, і священик дійсно вже збирався їхати.
|
|
Надія, теперішня дружина Михайла, не могла назвати їхній шлюб щасливим. Що старішав Михайло, то ставав все більш буркотливим і претензії його були безкінечними. І до неї, і до доньки. Оскільки і в Надії цей шлюб був також другим, вона змирилась заради доньки і мовчки терпіла чоловікові примхи. Коли було дуже важко, старалась кудись піти, щоб поплакати. Часто ходила розповідати про свої біди на могилку до мами. Михайло часто дорікав жінці, чому вона не ходить до церкви. Надія може б і ходила. Але вона бачила, як поводиться чоловік і рахувала, що церква не може чомусь доброму навчити. Так і жила. В якийсь час стала відчувати слабкість, і звернувшись до лікаря, дізналась, що захворіла. Ця новина виявилась для неї дуже неприємною. Жила вона скромно, а ліки тепер дорогі. ... Читати далі » |